Вища освіта і Болонський процес

Курс лекцій
для студентів усіх спеціальностей
ОКР «магістр»
денної та заочної форми навчання

Комп’ютерна верстка Г. Є. Аляєв

Редактор Г. Є. Аляєв

Друк RISO

Обл.-вид. арк. 4,5.

Тираж 100 екз.

Поліграфічний центр

Полтавського національного технічного університету

імені Юрія Кондратюка

36601, Полтава, пр. Першотравневий, 24

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів

видавничої продукції

Серія ДК, № 3130 від 06.03.2008 р.

Віддруковано з оригінал-макету Поліграфічного центру ПолтНТУ

[1] Станом на 2014 рік Рада Європи об’єднує 47 держав. Україна є членом РЄ з 1995 року.

[2] Станом на 2013 рік конвенція ратифікована 50 країнами, у тому числі всіма членами Ради Європи, а також Білорусією, Ватиканом та Казахстаном.

[3] До єврозони станом на 2014 рік входять 18 країн ЄС: Австрія, Бельгія, Греція, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція. Такі країни, як Велика Британія, Данія та Швеція фактично здобули спеціальний статус, який не вимагає від них обов’язкового переходу на євро; всі інші країни ЄС зобов’язані це зробити, але фінансово-економічна криза єврозони загальмувала цей процес, і навіть поставила питання про можливий вихід деяких країн (наприклад, Греції) з єврозони. Євро використовується також як офіційна валюта в Чорногорії, Косово та деяких карликових державах Європи.

[4] Станом на 2014 рік учасниками Шенгенської зони є 26 країн: це 22 країни Європейського Союзу, крім Великої Британії та Ірландії, які не приймали рішення про вступ, а також Кіпру, Болгарії та Румунії, які приймали рішення про вступ, але поки що не виконали всіх необхідних умов; натомість до Шенгенської зони входять 4 країни, які не є членами ЄС: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія.

[5] Голова з 2012 р. – Мартін Шульц, Німеччина.

[6] З 2014 р. - Дональд Туск, Польща.

[7] Голова з 2014 р. – Жан-Клод Юнкер, Люксембург.

[8] Назва вочевидь відсилає до витоків європейської історії, а саме – до першого документу, в якому формулювались права і свободи вільних людей, англійської Великій Хартії Вольностей (Magna Charta Libertatum, 1215 р.).

[9] EUA виникла як поєднання старої Асоціації європейських університетів (Association of European Universities, CRE) і Конфедерації конференцій ректорів Євросоюзу (Confederation of European Union Rectors’ Conferences). Відповідно, стара Асоціація європейських університетів була утворена в 1989 р. на базі Постійної конференції ректорів, президентів та віце-канцлерів європейських університетів (Standing Conference of Rectors, Presidents and Vice-Chancellors of the European Universities), що працювала з 1959 року; Конфедерація конференцій ректорів Євросоюзу вела свою історію з 1973 року.

[10] Прийняття цього документу було обумовлено, перш за все, значним розширенням членства у Раді Європи в 90-ті роки. Раніше Рада Європи вже приймала документи з цього приводу, зокрема: Європейська конвенція про еквівалентність дипломів, які надають допуск до університетів (1953 р.) – продовжує діяти, ратифікувало 37 країн, Україна не підписувала; Європейська конвенція про еквівалентність періодів навчання в університетах (1956 р.) – продовжує діяти, ратифікувало 29 країн, Україна не підписувала; Європейська конвенція про академічне визнання університетських кваліфікацій (1959 р.) – продовжує діяти, ратифікувало 28 країн, Україна не підписувала; Європейська конвенція про загальну еквівалентність періодів навчання в університетах (1990 р.) – продовжує діяти, ратифікувало 16 країн, Україна не підписувала.

[11] Станом на 1 вересня 2013 р. Конвенцію ратифікували 53 країни, у тому числі 45 країн Ради Європи (крім Греції та Монако)

[12] Остання редакція документа, а також Стандарт надання адміністративної послуги з визнання і встановлення еквівалентності документів про освіту, виданих навчальними закладами інших держав, затверджені наказом МОНмолодьспорту України № 632 від 28 травня 2012 р.

[13] На наступних зустрічах в якості консультативних членів були залучені Європейський Центр вищої освіти ЮНЕСКО-ЕЦВО (UNESCO-CEPES), Європейська мережа (пізніше – асоціація) із забезпечення якості вищої освіти (ENQA), Об’єднання Промислових і Робочих Конфедерацій Європи (UNICE), Панєвропейська структура міжнародної освіти (EI).

[14] З 2004 «мережа» була перетворена на «асоціацію» ‑ Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (European Association for Quality Assurance in Higher Education) – із збереженням абревіатури ENQA.