Матеріальна мотивація праці

Матеріальна мотивація – це прагнення достатку, більш високого рівня життя, матеріального стандарту життя.

Прагнення людини до поліпшення свого добробуту зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, а отже, і збільшення кількості, якості та результативності праці.

Проблема підвищення матеріальної мотивації трудової діяльності є однією із „одвічних” проблем, якій необхідно постійно приділяти увагу. Особливо вона актуальна для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

Це зумовлене, перш за все, низьким рівнем доходів, реформаціями в їхній структурі та диференціації, а також необхідністю становлення нових за змістом форм і методів матеріального стимулювання зайнятих в економіці.

Провідна роль у матеріальній мотивації трудової діяльності належить заробітній платі як основній формі доходу найманих працівників.

Матеріальну мотивацію трудової діяльності слід розглядати як похідну від комплексної дії низки макро- та мікроекономічних чинників, у тому числі: рівня заробітної плати та її динаміки; наявності прямої залежності рівня заробітної плати від кількості, якості й результатів праці; диференціації заробітної плати на підприємстві та в суспільстві в цілому; структури особистого доходу; матеріального забезпечення наявних грошових доходів тощо.

Рівень заробітної плати значною мірою визначає можливості повноцінного відтворення робочої сили, а тому й силу мотивації. Уже на початку ХХ ст. Передові підприємці усвідомлювали необхідність посилення матеріальної мотивації на основі підвищення рівня заробітної плати.

Штучне зниження вартості робочої сили протягом багатьох століть було могутнім дестабілізуючим, де мотиваційним чинником. Людству потрібно було пройти тривалий шлях усвідоямлення необхідності підвищення рівня життя трудящих і насамперед збільшення заробітної плати.

Підвищення ціни робочої сили посилювало зацікавленість найманих працівників у результатах своєї праці, сприяло збільшенню її продуктивності, підвищенню якості продукції, економії матеріалів, унаслідок чого знижувались витрати в розрахунку на одиницю продукції.

Взаємозв’язок високої заробітної плати, ефективності і зростання доходів схематично показано на рис.

Рис. Взаємозв’язок заробітної плати, ефективності та доходів

Нині є всі підстави стверджувати, що більшість країн з розвинутою ринковою економікою все виразніше „соціалізують” свою політику, максимально наближаючи її до забезпечення потреб усе більшої частки населення.

Вплив високої заробітної плати на мотивацію трудової діяльності та підвищення ефективності виробництва багатоплановий і виявляється насамперед у наступному. По-перше, вищий рівень заробітної плати (проти середньо ринкового її значення) сприяє зниженню плинності кадрів, а отже забезпечує формування стабільного трудового колективу. Звідси можливість скоротити витрати на його найм і навчання, спрямувавши кошти на розвиток виробництва. По-друге, проведення політики високої заробітної плати дає змогу відібрати на ринку праці найбільш підготовлених, досвідчених, ініціативних, орієнтованих на успіх працівників, що також забезпечує економію коштів на навчання, перекваліфікацію. По-третє, висока заробітна плата є чинником підвищення старанного, відповідального ставлення до праці, її інтенсифікації.

Нині на Україні проблема зростання заробітної плати перетворилася на найнагальнішу проблему всього суспільства і є обов’язковою передумовою як підвищення мотивації трудової діяльності, так і сталого економічного розвитку в цілому.

Рівень матеріальної мотивації значною мірою залежить від наявності прямого зв’язку між трудовим внеском і винагородою на послуги праці. Цей зв’язок досягається належною організацією заробітної плати, котра на практиці виступає як організаційно-економічний механізм оцінки трудового внеску найманих працівників, і формуванням параметрів заробітної плати відповідно до оцінки, вартості послуг робочої сили та стану ринку праці.

Мотивація трудової діяльності безпосередньо пов’язана також з диференціацію доходів населення, особливо економічно активного населення. На рівень трудової активності негативно впливає і незначна, і завелика диференціація доходів. Перша призводить до зрівнялівки, а друга – до соціальної несправедливості. І в першому, і в другому випадку рівень мотивації діяльності низький. Тому необхідно переглянути політику доходів у напрямку забезпечення більшої соціальної справедливості.

Для кількісної оцінки диференціації доходів населення використовується кілька методик та показників. Одним з них є так званий децильний коефіцієнт, який характеризує співвідношення між середніми доходами 10 % найзаможніших громадян і середніми доходами найменш забезпечених. Для характеристики розподілу сукупного доходу між групами населення застосовуються індекс концентрації доходів (коефіцієнт Джіні). Більший цей коефіцієнт – сильніша нерівність доходів демонструє крива Лоренца.

Очевидним є зв’язок між структурою доходів працівників та спонукання їх до праці. З-поміж багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце належить заробітній платі, яка пов’язує розмір необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, з його працею. Практика господарювання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить, що чим більше необхідного продукту розподіляється поза механізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необхідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим меншою стає роль заробітної плати як чинника-стимулятора. Країни з розвинутою економікою постійно слідкують за часткою заробітної плати в сукупних доходах населення і проводять політику, спрямовану на підтримання її на високому рівні. Частка заробітної плати в сукупних доходах в країнах з розвинутою економікою складає не менше 60% (в Японії більше 90%).