ВИЗНАЧЕННЯ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщен­ня встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщен­нях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної регістрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи (рис. 2.2, а). Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимі­рюється й на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Рис. 2.2. Прилади для вимірювання деяких параметрів мікроклімату:

а — термограф: / — барабан; 2 — стрілка; 3 — біметалева пластинка; б — психрометр Августа:

/ — «сухий» термометр; 2 — «вологий» термометр; 3 — марля; 4 — мензурка з водою;

в — аспіраційний психрометр; г — чашковий анемометр

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м³ повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа (рис. 2.2, б), аспіраційним психрометром (рис. 2.2, в), гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3— 0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри (рис. 2.2, г), а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) —термоанемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермомет-рів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують акти­нометри, термостовбці, спеціальні радіометри.