Соціальна держава.

Нині Україна обрала модель свого розвитку. Такою моделлю є соціальна держава.

М. Грушевський, роздумуючи про місце України серед інших держав, вважав, що її майбутнє – у побудові соціально відповідальної держави.

Соціальна держава - це тип організації державного та громадського життя, заснованого на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на “гідне життя”.

Соціальна держава (держава загального благополуччя) - держава, яка прагне забезпечити громадянина достойними умо­вами існування, соціальною захищеністю, а в ідеалі приблизно однакових стартових можливостей для реалізації життєвих праг­нень, розвитку особистості.

Діяльність такої держави направлена на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної спра­ведливості. Вона згладжує майнову та іншу соціальну нерівність, допомагає слабшим і обездоленим, турбується про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави ведуть до соціальної політики, яка зародилась в далекому минулому. Ще в древності чимало правителів, наприклад римські цезарі, турбувались про найбільш бідних громадян, про надання плебеям хліба та видовищ. Однак основний вантаж соціального забезпечення слабких і обездолених в той час лягає на великих сім'ях та общинах. Індустріалізація, урба­нізація та індивідуалізм цього суспільства зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальне питання.

Вирішен­ня цього питання вимагало розширення об'єктів соціальної політики і перетворення в один із основних напрямків діяльності держави у результаті цього приблизно в 60-х роках XІХ століття і виникли соціальні держави, їх необхідною умовою був високий рівень економічного розвитку ряду країн Заходу, який дозволяє їм забезпечити прожитковий рівень мінімум кожному, хто цього потребує.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Це розподіл національного прибутку на користь менш забезпечених прошарків, політика зайнятості і охорони прав, працівника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка сім'ї та материнства, турбота про безробітних, пристарілих, молодих і т.п., розвиток доступної для всіх освіти, медичного та культурного розвитку т.д.

Теорія соціальної держави з'явилася конструктивною відповіддю на критику недосконалості правової держави в її класичному ліберальному варіанті, її властивості забезпечити реальні права і благополуччя всім громадянам.

Між правовими і соціальними принципами державного устрою є як єдність так і протиріччя. Їх єдність полягає в тому, що обоє вони посланні забезпечити благо індивідуума: перший - індивідуальну свободу і основні, головним чином негативні права особистості з допомогою утвердження чітких кордонів державного втручання і гарантій проти узурпації влади, і тиранії, другий - гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними проявляється в тому, що правова держава по своїй задумці неповинна втручатися у питання розподілу суспільного багатства забезпечення матеріального та культурного благополуччя грома­дян, соціальна ж держава безпосередньо вирішує ці проблеми, хоч її намагається не відривати такі основи ринкового господарства, як особиста власність, конкуренція, індивідуальна власність і т. інш., ненароджуючи масове соціальне утриманство.

У сучасних умовах демократичні держави намагаються знайти оптимальну міру поєднання правового і соціального принципів. При цьому консерватори звичайно роблять великий акцент на правовому, а соціал-демократи і близькі до них ліберали - на соціальному принципі. Правовий і соціальний етапи не завершують розвитку конституційної держави.

Деякі політики вважають, що сучасні демократичні держави ступають в нову економічну стадію. Для неї характерно розглядати першочергово проблеми виживання людства, забезпечення економічних (екзістенційних) прав особис­тості. В нових умовах держави разом з громадянським суспільством прагнуть запобігти ядерний та екологічний катастрофі, наладити адаптивний підтверджуючий економічну рівновагу спосіб життя.

У розвитку сучасних держав спостерігається дві основ­ні тенденції.

Перша з них - деататистська, - полягає в активізації громадянського суспільства, його контролі над державою, роз­ширенні впливу громадян на прийняття рішень.

Друга тенденція - етатистська - проявляється у підвищенні ролі держави як регулятивного і інтеграційного органу всього суспільства.

Соціальна держава передбачає наповнення її функціонування соціальним змістом. Соціальність у широкому розумінні зведена до наявності у суспільстві умов для нормального, цивілізованого життя і діяльності людини, яка усвідомлює, що вона може реалізовувати себе тільки у середовищі людей, завдяки їм, у системі людських зв’язків і взаємовідносин.

Основна функція соціальної держави – забезпечення суспільного блага, суспільної користі.

Лише ті державні устрої, підкреслював Аристотель, які виходять із принципу загальної користі, є правильними.

Отже, соціальна держава – це правильна, гуманістична держава людей і для людей.

Критерієм правильності є ступінь розвитку людських контактів, якість спілкування людей.

Становлення соціальної держави було відповіддю на запити громадянського суспільства. Цей процес розкрив Н. Боббіо у праці “Майбутнє демократії”. Він відобразив наявність потреб у різних верств населення і необхідність їх реалізації. Так, коли право голосу мали тільки власники, природно, вони вимагали від політичної влади здійснення основної функції – захисту власності. Коли правом голосу почали користуватися неграмотні, вони боролися за створення безплатних шкіл. А коли право голосу одержали ті, хто не має власності, а володіє тільки власною робочою силою, то перед державою ставилася вимога захисту від безробіття, соціального забезпечення у випадку хвороби, старості, піклування про материнство, надання можливості одержати житло за доступними цінами.

Так утворилася соціальна держава, держава соціальної демократії.

Однак, концепція соціальної держави має своїх противників. Так, німецький політолог М. Вебер зазначає, що принципи соціальної держави вступають у суперечність з принципами правової держави, мовляв, правова держава ґрунтується на автономії і відповідальності індивідів за свою долю, а соціальна держава позбавляє індивіда того й іншого, інтегрує його у систему задоволення колективних потреб.

Правова держава ґрунтується на свободі індивіда, економічній і духовній свободі,

Соціальна держава – на зрівнялівці. На його думку, соціальна і правова держава – поняття, які виключають одне одного.

У реальному житті існує певний зв’язок між правовою і соціальною державою. Це виявляється у тому, що вихідним пунктом концепції правової і соціальної держави є індивід, вільний громадянин.

Якщо мета правової держави – захист свободи і прав індивідів, то мета соціальної держави – забезпечення його гідного існування. А тому їхні основи повинні гармонійно поєднуватися. Теоретиками соціальної держави були М.Годе, А.Браун, (США), М.Бонетті (Франція), Г.Ріттер (Німеччина), К.Соле (Іспанія),

Н. Боббіо (Італія).

В їхніх працях визначені основні інститути такого суспільства:

§ солідарна ринкова економіка;

§ соціальна демократія;

§ соціальна етика.

Солідарна ринкова економіка передбачає створення сприятливих умов включення до ринкових відносин усіх верств населення на мікроекономічному рівні через малі підприємства, сімейний бізнес, надомні підприємства.

Соціальна демократія – це складна суспільна система, що зв’язує воєдино громадське суспільство із властивими йому елементами самоврядування з правовою державою, в якій забезпечується широке представництво народу в управлінні справами суспільства. Соціальну демократію характеризує також значна децентралізація адміністративних функцій, активізація діяльності муніципальних органів, інститутів громадського самоврядування.

Одна із функцій такого режиму суспільного життя полягає у ліквідації “соціальної порожнечі”, подоланні відчуження людей від влади.

Для соціальної демократії типовою є тенденція до створення розгалуженої мережі кооперативних форм соціального життя, такої ж мережі профспілкових об’єднань, всіляких клубів, територіальних спільнот, що охоплюють значну частину населення. Наприклад, у Швеції 9 із 10 громадян входять до однієї з таких організацій.

Суспільство повинно виконати значну роботу щодо створення добробуту для окремої людини, невеликої групи встановлення оптимальних пропорцій між соціальних “великим ” і соціально “малим”.

Це завдання покликана розв’язати соціальна етика, специфічна система моральних норм і принципів. Істотною характеристикою соціальної етики є її орієнтація на досягнення згоди за будь-яких умов. Взаємодія, а не боротьба, культура згоди, а не психологія сутички – суть соціальної етики.

Соціальна етика визнає наявність конфронтуючих інтересів, їх розбіжність, але вона виходить з того, що не існує перепон, які б виключали можливість узгодження таких інтересів, їх взаємодію. Соціальна етика визнає автономне право кожної людини бути особистістю, захищати свою гідність.

Важлива функція соціальної етики – сприяти розв’язанню конфліктних ситуацій, забезпечувати в суспільстві громадянський мир, злагоду.

Отже, концепція соціальної держави містить в собі значний потенціал подальшого вдосконалення соціального життя, розкриває труднощі його реалізації.

Соціальна держава має об’єктивні межі, вихід за які може дати зворотній результат. Розширення соціальних гарантій і захисту може призвести до зниження ефективності економічної, підприємницької діяльності, зруйнувати традиційні стимули до праці. В основі благоденства держави повинно бути високоорганізоване і діяльне громадянське суспільство, особиста зацікавленість кожного громадянина у результатах власної праці.