Петро Могила

У 1632 р. Петро Могила, об'єднав школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створив навчальний заклад Києво-Могилянський колегіумом, з 1694 р. він став називатися Києво-Могилянською академією. Новий навчальний заклад розвивався за західноєвропейським зразком. Крім чотирьох нижчих класів (фари, інфіми, граматики, синтаксими), колегіум мав класи поетики, риторики, філософії. Лекційні курси читалися переважно латинською мовою, як і в тогочасних західноєвропейських колегіумах та університетах. На цьому дуже наполягав сам Петро Могила, хоча проти вивчення латини в Україні стояла значна частина духовенства.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у Вінниці (заснована 1634 р.; в 1639 р. перенесена до Гощі); у Кременці (відкрита в 1639 р. за участю фундаторів Кременецького братства Лаврентія Древинського та Данила Малинського). У школах викладалися арифметика, граматика, музика, нотний спів, геометрія, астрономія, грецька, латинська та польська мови. Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з Білорусії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоносов.

Західний вплив і атмосфера вільнодумства Києво-Могилянській академії відчувається через методу викладання в ній філософії. Кожен професор філософії повинен був виробити свій оригінальний курс, до цього навіть зобов'язував статут академії. Згодом Києво-Могилянська академія стала не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатки лекцій Йосипа Горбацького в 1639 – 1640 рр. та Інокентія Гізеля в 1645 – 1647 рр. («Підручник логіки» та «Загальний нарис філософії»), не обмежувались лише викладом концепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, психології та інших наук. Пам'ятками православної полемічної літератури стали «Палінодія» Захарія Копистенського і польськомовний трактат «Літос», який вважають твором Петра Могили. Обидва твори засвідчують ерудицію авторів, їхню обізнаність як з богословською думкою Сходу і Заходу, так і з тогочасною слов'янською та західноєвропейською літературою.

Головне значення Києво-Могилянської академії полягало в тому, що українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, Реформації і Просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства та здійснила величезний внесок у справу формування української еліти.

Книгодрукування. За умов чужоземного поневолення, коли український народ був позбавлений власної державності, одним із найважливіших факторів розбудови національної свідомості стала рукописна книга. Центром освіти і книгописання в XIV – XVI ст. були монастирі, зокрема Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Зимненський. Книгописні майстерні функціонували по всій Україні. Професія переписувача книжок, – а цією справою займалися здебільшого ченці, – була в пошані.

Книга завжди була основою освіти, і українські прогресивні діячі не шкодували коштів на формування бібліотек з творів античних та європейських письменників, філософів, просвітителів. Книга в Україні була дуже шанована, на ній виховувалися різні прошарки освічених людей. Подарувати книгу храмові вважалося справою честі. Книги перекладали з іноземних мов, переважно з грецької, латини. Несприятливі історичні умови призвели до значної втрати культурних і мистецьких цінностей, зокрема й рукописних книг. Найвідоміші пам’ятки XIV ст.: «Пандекти Антіоха» (1307 р.), переписані у Володимирі-Волинському; «Євангеліє» із Спаського Красносільського монастиря в Луцьку; «Київський Псалтир» (1397 р.), створений дияконом Спиридонієм, – найвидатніша пам'ятка XIV ст., оздоблена майже 300 мініатюрами, які виконані надзвичайно майстерно.