Київський братський монастир Братчики
5.2 Братства. Розвиток освіти. Книгодрукування.В умовах польського поневолення православна церква втратила своє привілегійоване становище і опинилася перед загрозою повного знищення. Це викликало зростання ролі церкви як національної організації. Митрополит і єпископи вважалися представниками всього народу, а церковні собори стали всенародними з'їздами. Навколо церкови гуртувалися братства, школи, шпиталі, розвивалося письменство і мистецтво. Після прийняття Берестейської унії (1596 р.) в релігійному житті суспільства стався розкол, після якого православна і греко-католицька церкви опинилися в орбіті загальноєвропейських релігійних та культурних рухів.
Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам, які існували в Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-національні об'єднання, що очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску Польщі. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, розповсюджували церковну літературу. Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство.
Внутрішня структура братств була нескладна. Всі дійсні члени сплачували членські внески і вступне. Членів було небагато: у Львівському Успенському братстві їх налічувалося 20-30, а в Луцькому – до 15. Луцьке братство (засноване в 1617 р.) мало більшість членів із шляхти, київське (засноване в 1615 р.), переважно складалося з духовенства. Щоб підтримати діяльність Київського братства, до нього вступив славетний гетьман Петро Сагайдачний з усім Військом Запорозьким і узяв цей культурний центр під свій протекторат. У XVII ст. братства стали загальнонаціональними установами. Братства були у тісних взаємозв'язках, вели жваве листування; братчики посилали одні до одних своїх посланців, повідомляли про свої плани, радились у різних справах.
У кінці XVI ст. серед братств виділяється Львівське, якому в 1586 р. антиохійський патріарх Йоаким доручив нагляд над іншими братствами. Львівське братство ініціювало заснування братств по всіх містах і містечках. Віденське братство випустило друком зразок статуту і братська організація набула всюди однакових форм.
Розвиток освіти. Освічені люди того часу вважали, що саме недостатній розвиток освіти був головною причиною занепаду культурного і національного життя. Тому найважливішою була справа заснування нових шкіл. Навчання у школах носило літературний характер. Після вивчення основ граматики вивчали поетику та риторику, основи філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астрономії, музики. Високі вимоги ставилися до вчителів, які повинні були бути розумними, благочестивими (не п'яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом. Братські друкарні видавали книги. Вихованці братських шкіл, мандрували по містам та селам, розносили нові знання і гасла боротьби.
Переяславський колегіум (аудиторія)
Важливу роль у розвитку освіти відіграла Запорозька Січ. Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була заснована перша школа, в якій навчалися бажаючі – як малолітні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі (нижче від Нікополя) в 1650 р. збудували січову військову церкву із школою. У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів. Всього на Запорожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковно-парафіяльні школи.
Головним учителем січової школи був ієромонах. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною – «руською» – мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов'янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, географію, астрономію, музику тощо. Учні проходили курс військово-фізичного виховання. Учні щороку обирали собі двох отаманів: одного для учнів старшого, другого – для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі козаки приділяли добору вчителів, стежили за їхніми поведінкою і працею.
Довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл. Розв'язання цієї проблеми привернуло увагу князя Костянтина Острозького, волинського магната, що займав високі урядові посади і, розумів вагу освіти. Він заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених. Очолив Академію Герасим Смотрицький. З 1576 р. тут діяла друкарня Івана Федорова, яка видала понад 30 найменувань книжок, особливим досягненням було видання Острозької Біблії в 1581 р. В Академії навчалися майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та вчений, письменник Мелетій Смотрицький. Але проіснував навчальний заклад недовго. В 1608 р., після смерті К. Острозького, його син Януш, який був вже католиком, справи батька продовжувати не бажав. А онука князя Острозького, Анна Алоїза Ходкевичева, заснувала в Острозі єзуїтську колегію.
Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 698;