Закони психології

Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища. Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності. їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулю­вати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її по­дальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому чис­лі й психології, відображається в характері її законів.

Виявлення і пізнання законів психології має свої особ­ливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою пси­хічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології по­лягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка.

Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твер­до і однозначно зв'язки між явищами. Це — закони-тенденцїї, в яких загальне виступає як тенденція.

У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносять­ся до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп.

1. Закони, в яких відображаються відносно прості за­лежності, наприклад стійкі зв'язки між зовнішніми впли­вами і певними психічними явищами, а також між сами­ми явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера—Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

2. Закони, які розкривають динаміку психічних явищ у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами — від грубого розрізнення загальних пропорцій предмета і його положення до формування диференційова­ного і завершеного образу.

3. Закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про па­м'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функ­цію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізацію, а також потоки інформації та процеси керування ним.

4. Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса—Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним іс­нує певний рівень мотивації, за якого продуктивність вико­нання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність.

5. Закони, які стосуються психічного розвитку люди­ни, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини.

6. Закони, в яких розкриваються основи різних психі­чних властивостей людини. Зокрема, залежність психіч­них якостей людини від її діяльності в системі суспіль­них відносин.

Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психо­логія як наука перебуває в постійному розвитку, виявля­ючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові за­кони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому стро­гий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії.

Методологія сучасного психологічного пошуку знач­ною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження ха­рактеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіологія та інші дисципліни привносять своєрідність у сис­тему методів і результатів психологічних досліджень. Од­нак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіоло­гічного.

1.