Ідеї активності пізнання у вітчизняній психології .

Спочатку варто сказати кілька слів про самого психолога доктора В. Маттеуса. Він став автором величезного дослідження, яке представляє вітчизняну психологію мислення німецьким читачам (1988).

При написанні книги він орієнтувався на доступні йому роботи російських науковців, але тільки під час поїздки він міг познайомитися з деякими проблемами розвитку психології мислення з погляду внутрішньої логіки співвіднесення різних напрямків (у СРСР). Стан, вітчизняних досліджень мислення, був розглянутий ним лише за період 70-х рр. XX ст. І розвиток ідей активності пізнання в нашій психології виявився так яскраво вираженим, що сучасний німецький автор побачив їхню наступність з ідеями вюрцбуржської школи.

М. Г. Ярошевский вказав на причину формування новаторського стилю в групі молодих дослідників, що працювали під керівництвом О. Кюльпе (1862-1915) — спочатку учня, а потім асистента В. Вундта — у невеликому баварському місті, а саме зміну інструкції. Вона переносила акцент у самоспостереженнях на процес розв’язку якої-небудь експериментальної задачі. «Усе наступне, пов'язане з ускладненням експериментальних завдань, було визначено в цьому поворотному пункті». Були виділені несенсорні компоненти свідомості і поставлене питання про детермінації актів суджень, що стоять за винесенням рішення навіть на рівні сенсорної задачі. Стан випробуваного як його готовність до сприйняття подразника стало входити в структуру регуляції відповіді. Цілеутворення стало спеціальним предметом вивчення. Звертання до досліджень мислення стало у вюрцбуржській школі першим кроком, що порушує закладену Вундтом дихотомію вищих і нижчих процесів як підлягаючих і не підлягаючих експериментальному вивченню. При цьому, на думку Е. Боринга, автора «Історії експериментальної психології» (1950), саме Кюльпе і Титченер обґрунтували «законність інтроспекції як наукового методу». До цієї школи належали К. Марбе (1869-1953), Г. Уатт (1879-1925), А. Мессер (1867-1937), Н. Ах (1870-1946), К. Бюлер (1879-1963) і ін. Істориками психології робота цієї групи охоплювала період від 1894 (приїзд Кюльпе у Вюрцбург) до 1909 р. (від'їзд його в Бонн, а потім у Мюнхен).

Зовнішнім приводом для написання статті В. Маттеуса став 100-літній ювілей вюрцбуржської школи, що збіглося з 80-річчям Московського психологічного інституту. У 1910 р. його засновник Г. И. Челпанов (1862-1936) відвідав у Бонні Кюльпе, і пізніше в інституті обговорювалися реферати студентських робіт із психології мислення, які висвітлювали ідеї вюрцбуржців. «Школу Челпанова» пройшли десятки вітчизняних дослідників.

Маттеуса вразило подібність наступних моментів в емпіричних дослідженнях німецької і російської шкіл мислення: ретельне «промацування» уздовж і поперек протоколів з метою пошуку компонентів його селективності, «мікросемантичний аналіз» (у зв'язку з роботами групи Брушлінского), ті ж негативні висновки щодо регуляції спрямованості мислення (неможливість апеляції до механізму зворотного зв'язку, неможливість точної фіксації моменту ухвалення рішення й ін.). Він указав також на теорію актуальних стадій розуміння А. А. Смирнова (1894-1980), розвиток ідей холізму; аналіз актуальної генези змістів, що, на його погляд, прямо співвідносить теорію Тихомирова з розумінням потворності мислення. «Те, що Тихомиров і його співробітники описують як невербальні оцінки й емоційні передбачення в процесі вирішення завдань, нагадує написаний ніби-то через десятиліття звіт по програмі, у якій на початку століття вводяться наступні поняття:

• несформульована думка (яку також називали інтуїтивною);

• сфери свідомості... налаштованість (Мессер);

• "свідомість", стан свідомості, що репрезентують зміст без слів (Мессер), серед них — розуміння, почуття відомого, питання, сумнів, готовність;

• почуття представленості — актуальне знання, що не репрезентовано за допомогою знака (Ах);

• "моє" на відміну від "всього іншого" (Бюлер)»

Теоретичні питання про походження не дискурсивних форм мислення, джерел і форм його мотивації, значеннєвий аналіз Виготським розвитку довільної саморегуляції, взаємодія між рішенням і автоматизмами (проблема «я думаю» або «мені думається») — перелік перетинань, на які вказує Маттеус.

І ось де відбувається основний поворот у висновках, який неприпустимий, якщо враховувати принципово іншу логіку розвитку психології мислення ( охоплених напрямків) у школах, що свідомо розвивалися на іншій методологічній базі. Відповідна стаття Т. В. Корнилової [1995] була присвячена оцінці того, з чим можна і з чим не можна погодитися російським психологам, які знають складну діалектику розвитку вітчизняної науки в її свідомому орієнтуванню на реалізацію марксистського підходу й іншим способом представленій ідеї активності (поза двочленною схемою причинності або постулату безпосередності, про що вже говорилося раніше).

У ній були наведені докази про необхідність іншого розуміння наступності ряду ідей, що виросли на ґрунті вітчизняної психології в інших теоретичних підходах.

В. Маттеус виділив ряд проблем того етапу розвитку наукової думки, на якому ми зараз знаходимося.