Історія Польщі. вимагали жорсткого підпорядкування наказам Москви

вимагали жорсткого підпорядкування наказам Москви. Ком інформбюро зобов'язало керівників компартій координувати діяльність з ВКП(б), прискорити перехід до "будівництва соціалізму" за радянським взірцем у своїх країнах.

Ознаки загострення внутрішнього курсу правлячого табору, які спостерігались у Польщі з весни 1947 p., свідчили про намір повністю покінчити з опозицією. ППР діяла в двох напрямах: вдавалася до репресій низового активу ПСЛ і використовувала розбіжності серед керівного складу партії, намагаючись ізолювати групу С. Мико-лайчика. Для компрометації останнього афішувалися його зв'язки із західними державами, які кваліфікувалися як "національна зрада". Передбачалося позбавити С. Миколай-чика і послів ПСЛ парламентського імунітету, віддати під воєнний трибунал і засудити на смерть. Подібна практика вже мала місце в Болгарії та Угорщині. С. Миколайчик і його колеги звернулись за допомогою до Посольства США, яке організувало їх нелегальний виїзд з Польщі наприкінці жовтня 1947 р. Втеча стала додатковим аргументом для масової пропагандистської кампанії проти ПСЛ. Щоб рятувати людей, частина керівників ПСЛ пішла на співробітництво з владою, виконала вказівки ППР. Партію очолив Юзеф Нєцько, який пообіцяв "очистити" партію від "реакційних елементів" і схвалив систему "народної демократії". Наприкінці 1947 р. розпочалися переговори між керівниками ПСЛ і СЛ про об'єднання. Цей процес протривав до листопада 1949 p., коли під тиском комуністів обидві партії об'єднались в Об'єднану народну партію (З'єдночоне стронніцтво людове, ЗСЛ). Об'єднана партія налічувала 230 тис. членів і визнавала керівну роль комуністів. З реальною опозицією було покінчено. Дрібні опозиційні групи ліквідувались органами безпеки.

Значною перешкодою на шляху до монопольної влади правлячого табору була незалежна позиція католицької церкви. Навесні 1948 р. пропагандистська машина ППР розгорнула кампанію проти Ватікану, який взяв під захист депортованих німців і німецьких єпископів на "повернутих землях". Пропаганда звинувачувала Ватікан у захисті "німецьких ревізіоністів", прислужництві "американському імперіалізму". Спец-служби провели судові процеси над священиками, які співпрацювали з підпіллям або виявляли прозахідні симпатії. Працівникам армії, МО, безпеки було заборонено відвідувати костели. Влітку 1948 р. був закритий католицький часопис "Тигоднік повшехни", а його співробітники заарештовані. У в'язницях опинилися провідні діячі СП. Восени 1948 р. помер примас кардинал Хлонд. На чолі польської католицької ієрархії став кардинал Стефан Вишинський (1901-1981) - колишній військовий капелан АК. Це змусило спецслужби шукати шляхи для підриву незалежних позицій церкви, вдаватися до різноманітних маніпуляцій. Однак це приносило бажаних результатів.

Значно рішучішими були кроки правлячих кіл щодо поширення ідеологічного впливу на молодь. У січні 1948 р. сейм ухвалив Закон про обов'язкову військову підготовку і залучення до праці молоді у віці 16-21 років. Для цього під патронатом Міністерства національної оборони було створено Загальну організацію молоді "Служба Польщі". Були виділені кошти для влаштування літніх таборів праці та навчання, в яких молодь піддавалася посиленій ідеологічній обробці, що поєднувалася з відпочинком, спортивно-військовою підготовкою і громадською працею. Влітку 1948 р. усі молодіжні організації були примусово об'єднані в єдиний Союз польської молоді (Звьонзек млодзєжи польськей, ЗМП), який повинен був стати "польським комсомолом".

Утворення ПОРП.Сталінська модель соціалізму передбачала повну монополізацію влади однією "марксистсько-ленінською партією" і не допускала жодної внутріпартійної демократії та ідеологічного плюралізму. Між тим, союзником ППР була ППС, значна частина членів якої виявляла тенденцію до самостійної ролі в політиці, дотримувалася відмінних поглядів на шлях до соціалізму. Після виборів 1947 р., коли постало питання

В умовах комуністичного експерименту

подальшого розвитку Польщі, частина ідеологів ППС вважала, що радянська модель будівництва соціалізму, яка спиралася на засади "диктатури пролетаріату" і "класової боротьби", непридатна для Польщі. Вони закликали до "соціалістичного гуманізму" і збереження елементів демократії. У галузі господарства вони спиралися на праці західних економістів, віддаючи перевагу т.зв. змішаним економікам, які поєднують державні, колективні і приватні підприємства, а усуспільнення розуміли як поширення передусім кооперативної власності. Такі підходи суперечили сталінським вказівкам і не могли толеруватися прибічниками радянського диктатора в Польщі. У грудні 1947 р. на черговому з'їзді ППС партія без ентузіазму сприйняла пропозицію ППР про об'єднання двох робітничих партій на основі "марксизму-ленінізму". ППР вдалася до тиску на соціалістів. Наприкінці 1947 - початку 1948 рр. відбулися показові судові процеси над діячами ППС-ВРН, яких було засуджено до суворих кар за зв'язки з лондонським підпіллям і змову проти "демократичної Польщі". Навесні 194 р. органи безпеки почали "чистку" лав ППС, заарештовуючи та усуваючи з партії тих, хто брав участь у підпіллі або дотримувався відмінних поглядів на польський "шлях до соціалізму". З партії було виключено близько 200 тис. членів, після чого ППС "погодилась" об'єднатися з ППР.

Ідеологічні розбіжності виявилися також у ППР. Група діячів, що прибули з СРСР (Я. Берман, Б. Бєрут, Г. Мінц, Р. Замбровський, С. Радкевич), вважали, що партія повинна сліпо копіювати радянську модель соціалізму, підпорядковувати інтереси Польщі "соціалістичній столиці" світу - Москві. "Крайові" комуністи (В. Гомулка, М. Спихальський, 3. Клішко) наполягали на врахуванні особливостей будівництва соціалізму в Польщі, які вимагали повільних темпів індустріалізації та колективізації, збереження патріотичних елементів національної свідомості тощо. Влітку 1948 р. пройшли декілька пленумів ЦК ППР, на яких під час обговорення ідейних засад об'єднаної партії генеральний секретар В. Гомулка виклав пропозиції, що зводилися до творчого врахування досвіду польського робітничого руху, помилок СДКПіЛ і КПП в національного питанні та оцінці політичної дійсності. Його погляди викликали гостре заперечення з боку сталіністів у вищому керівництві ППР. Вони звинуватили В. Гомулку в "право-націоналістичному ухилі" й усунули від керівництва партії. На черговому пленумі ЦК ППР на початку вересня 1948р. В.Гомулку та його прибічників зняли з керівних посад; генеральним секретарем став Б. Бєрут. Були схвалені програмні засади об'єднаної партії, які спиралися на ідейні підстави сталінізму. Чистка охопила також ППР, з якої виключили понад 30 тис. прихильників В. Гомулки.

Восени 1948 р. підготовка до об'єднання ППР і ППС перейшла у практичну площину, супроводжуючися чистками в обох партіях. На початку грудня 1948 р. зібралися II з'їзд ППР і 28-й конгрес ППС, які прийняли рішення про об'єднання. 15 грудня делегати обох форумів зібралися в одній залі й проголосили утворення Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) - "авангарду робітництва і всіх трудящих Польщі". 1-й з'їзд нової партії ухвалив Ідейну декларацію ПОРП, яка проголошувала завдання побудови "фундаменту соціалізму" під керівництвом партійного авангарду на засадах марксистсько-ленінського вчення. Декларація містила всі атрибути догматичного словництва з обов'язковим викоріненням "експлуататорських" класів, будівництвом справедливого суспільства. Підкреслювалося, що "будувати фундамент соціалізму можна тільки в [умовах] класової боротьби, боротьби з усіма капіталістичними елементами та їх закордонними протекторами". Ставилися завдання створення сучасної промисловості, кооперування селянських господарств і проведення культурної революції. Г. Мінц виклав делегатам директиви шестирічного плану "будівництва основ соціалізму" на 1950-1955 pp. Було обрано ЦК ПОРП і політбюро з 11 осіб (8 членів ППР і 3 - ППС), головою партії став Б. Бєрут. На з'їзді дали виступити В. Гомулці, який не