Історія Польщі. контролювати хід виборів на всіх стадіях

контролювати хід виборів на всіх стадіях. Протести послів ПСЛ і СП не було взято до уваги. Від ПСЛ відкололася група діячів на чолі з Ч. Вицехом й утворила нову партію -ПСЛ "Нове Визволене", яка виступила за приєднання до Блоку. У грудні 1946 р. ПСЛ обнародувала передвиборчу програму, в якій йшлося про союз з СРСР, зміцнення нових кордонів і демократичного устрою, завершення соціально-господарських реформ, обмеження повноважень силових структур влади та їх підпорядкування тереновій адміністрації. Однак "кільце ізоляції" навколо ПСЛ постійно стискалося. Офіційна пропаганда називала С. Миколайчика "польським фюрером", органи влади під різними приводами заарештували 149 кандидатів у депутати від ПСЛ за звинуваченням у "співробітництві" з підпіллям, було скасовано виборчі бюлетені ПСЛ у десяти округах з 52-х, закрито ЗО повітових управлінь партії.

Вибори до Законодавчого сейму, які відбулися 19 січня 1947 p., пройшли в атмосфері залякувань і тиску. Було запроваджене "колективне голосування", суворий нагляд за ходом волевиявлення. І все ж без фальсифікацій не обійшлося. За офіційними даними, в голосуванні взяли участь 89,9% виборців, з яких 80,1% віддали голоси Блоку демократичних партій, 10,3% - ПСЛ, 4,7% - СП і ПСЛ "Нове Визволене". За підрахунками ПСЛ партія отримала 69 % голосів, а Блок - 22 % (матеріали виборів не збереглися). ПСЛ скерувало протести до посольств західних держав і СРСР, які не дали очікуваних наслідків. Правлячий табір діяв за правилом доконаних фактів, або за принципом "одні голосували - інші рахували". Влада залишилася в руках ППР та її сателітів. СРСР визнав, що ялтинська вимога "вільних виборів" реалізована. Уряди США і Великобританії скерували формальні ноти протесту, які не могли змінити ситуації в умовах розгортання "холодної війни". Польські комуністи дійшли висновку, що "тимчасовий період" реалізації програми завершився.

4 лютого 1947 р. на перше засідання зібралися депутати Законодавчого сейму. З 444 послів 394 представляли Блок, 28 - ПСЛ, 12 - СП, 7 - ПСЛ "Нове Визволене", 3 -католицькі товариства. Сейм обрав президентом Польщі єдиного кандидата - Б. Бєрута; уряд очолив соціаліст Юзеф Циранкевич (1911-1989), його заступниками стали В. Гомулка і людовець А. Кожицький. У складі уряду були лише члени партій Блоку, силові міністрества підпорядковувалися ППР, комуністи контролювали всі міністерства, перебуваючи на посадах заступників міністрів. Роль "сірого кардинала" в уряді виконував член політбюро ЦК ППР Якуб Берман, що займав скромну посаду керівника канцелярії Ради міністрів. 19 лютого 1947 р. Законодавчий сейм ухвалив пакет законів про устрій і вищі органи державної влади Польщі, який назвали Малою Конституцією. Найвищим законодавчим органом став сейм, виконавчими - президент, Державна рада і Рада міністрів. Президента обирав сейм на сім років; він мав широкі повноваження виконавчого і законодавчого характеру, скликав і розпускав сейм, призначав та увільняв урядовців, був головнокомандувачем збройних сил. Державна рада, що складалася з посадових осіб, контролювала діяльність усіх представницьких і виконавчих структур, р поєднуючи законодавчі та виконавчі функції, що було відступом від демократичної засади поділу гілок влади. 22 лютого сейм ухвалив Декларацію про права і свободи громадян, яка повинна була засвідчити демократичний характер устрою. Вона містила перелік усіх головних прав і свобод, які, однак, обмежувалися забороною їх використання для повалення встановленого устрою. Останнім актом сейму була амністія для членів збройного підпілля. Нею скористалося понад 50 тис. осіб. Після цього підпільні структури вже не чинили поважного впливу на політичне життя, хоча окремі загони діяли до 1952 р.

Операція "Вісла".Жорстоких заходів влада вжила по відношенню до українського населення східних і південно-східних теренів, яке ще залишалося тут після переселень

В умовах комуністичного експерименту

1944-1946 pp. Підтримка ним ОУН і УПА не давала спокою уряду й керівникам СРСР, які в цей час вели нещадну боротьбу з національним рухом на західноукраїнських землях. Командування ВП, за дорученням політбюро ЦК ППР, з кінця 1946 р. готувало план примусового переселення українського населення з пограниччя та його розпорошення по всій території країни (у зв'язку з відмовою СРСР прийняти переселенців як свідомих противників радянської влади). 28 березня 1947 р. під час інспекційної поїздки на Прикарпаття загинув у засідці, влаштованій загоном УПА, заступник міністра оборони Польщі ген. К. Сверчевський. Цей акт став приводом для швидкого проведення воєнної операції "Вісла" з метою примусового переселення українців на західні та північні землі й ліквідації ОУН та УПА. Паралельно розкручувалась офіційна пропагандистська кампанія по звинуваченню українців в організації масових розправ з поляками, зв'язках з гітлерівцями тощо. Вона набула характеру антиукраїнської істерії, в якій українець виступав мало не головним ворогом Польщі. Для проведення операції "Вісла" була створена одноіменна оперативна група ВП, КБВ, УБ і МО, яка налічувала понад 20 тис. солдат і офіцерів; нею керував ген. С. Моссор. З кінця квітня до кінця липня 1947 р. військові сили брутальними методами примусово переселили понад 140 тис. українців, ліквідували українське підпілля, полонивши й знищивши 1335 осіб. Більшість переселенців пройшла через спеціальні табори, де вони були піддані допитам і знущанням, а потім скеровані на нові місця проживання так, щоб не створювати скупчення в одному місці. Пізніші декрети уряду 1949 р. заборонили переселенцям повертатися на батьківські землі, було конфісковано приватне і церковне майно. У результаті переселення були спустошені величезні терени, поглибилася взаємна недовіра між двома народами.

Наступ комуністів.Після виборів була проведена чистка апарату влади, з впливових посад були усунуті представники опозиції. На їх місце прийшли нові люди з ППР та союзних партій. Можливості соціального авансу, демонстрація "м'язів" силових структур, масова пропаганда переваг "народної демократії"' були притягальними для вихідців з нижчих верств суспільства. Восени 1947 р. ППР налічувала 820 тис. членів, ППС - 713 тис. Правлячий табір продовжив політику залякування і репресій опозиції, всіх сил, які не поділяли ідеології "народної демократії¹". У квітні 1947 р. в Лодзі відбулася таємна нарада керівників ППР і МБП, на якій було заявлено, що світ стоїть перед новою війною між СРСР і Заходом й обставини вимагають подальшого згуртування суспільства, ліквідації опозиції. Навесні того ж року влада вдалася до нових арештів членів ПСЛ за звинуваченням у зв'язках із "західними імперіалістами" та польським підпіллям. Були проведені показові судові процеси над людовцями К. Багінським і 3. Аугустинським, закриті осередки ПСЛ.

Загальна атмосфера в Польщі загострювалась у зв'язку із зростанням конфронтації Сходу і Заходу на міжнародній арені. У липні 1947 р. польський уряд за вказівкою з Москви відмовився від участі в "плані Маршалла". Європейська інтеграція починалася без участі країн Центрально-Східної Європи. Й. Сталін вирішив провести "інтеграцію" своїх сил. 22-27 вересня 1947 р. на нараді в польському місті Шклярська Поремба представники компартій СРСР, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії утворили консультативний орган - Інформбюро комуністичних і робітничих партій (Комінформбюро). На ньому ідеолог ВКП(б) А. Жданов поставив вимогу консолідації правлячих комуністичних партій, проведення "соціалістичних" перетворень за радянським зразком, суворого виконання директив Москви, що є "оплотом антиімперіалістичного табору". На нараді В. Гомулка намагався звернути увагу на своєрідність суспільно-політичної обстановки в Польщі та інших країнах Центрально-Східної Європи, яка вимагала пошуку особливих форм соціалістичного будівництва. Однак його позиція не знайшла розуміння у радянських керівників, які