Історія Польщі. Повсталим бракувало зброї, матеріалів тощо, але їх відсутність компенсувалася гарячим бажанням помсти гітлерівцям

Повсталим бракувало зброї, матеріалів тощо, але їх відсутність компенсувалася гарячим бажанням помсти гітлерівцям, підтримкою цивільного населення столиці. Завдяки несподіваності повсталі одразу опанували центр і головні райони Варшави. Керівництво повстанням здійснювало командування АК і комендант округу Варшава-місто полковник Антоній Хрусьцсіь. Гітлерівці скерували до міста додаткові частини СС і вермахту, чисельність яких досягала ЗО тис. вояків. Командування силами придушення повстання було доручено генералу СС Е. фон дем Баху, який отримав наказ Гітлера безжалісно стлумити повстання, не рахуючися з втратами серед цивільного населення і руйнуванням міста. Гітлерівці мали величезну перевагу в озброєнні, використовували танки, літаки, артилерію. 5 серпня німецькі війська перейшли до атаки на опорні пункти повсталих і здобули кілька районів, розчленувавши повстанські сили. На допомогу Варшаві рушили загони АК з інших районів Польщі, але зуміли пробитися до міста лише поодинокі. Гітлерівці вдалися до жорстоких методів ведення війни, використовуючи як прикриття для танків захоплене цивільне населення, проводячи масові екзекуції поляків, в яких загинуло понад 40 тис. осіб. У боях з повстанцями брали участь частини створеної гітлерівцями Російської визвольної національної армії (РОНА) під командуванням ген. Б. Камінського. На початку вересня гітлерівцям вдалося відбити більшість районів столиці й оточити повсталих у районі Середмістя. На визво-лених повсталими теренах було відновлене національне життя, діяли міські служби, виходили Газети, відбувалися виступи польських митців і артистів, зокрема популярних співаків Мечислава Фогга і Міри Зімінської.

Підносячи повстання, керівники підпілля сподівалися на його короткотривалий характер, щонайбільше тиждень. Вони вважали, що повстання піднесе престиж лондонського уряду і змусить Сталіна рахуватися з ним. Тим більше, що на початок серпня передбачався візит прем'єра С Миколайчика до Москви. 2 серпня Т. Бур-Коморовський надіслав до Лондона депешу, в якій просив уряд спонукати радянське керівництво до наступу ЧА на Варшаву. Проте Й. Сталін використав факт варшавського повстання для подальшої компрометації лондонського уряду. Він лицемірно заявив: "Рано чи пізно правда про жменьку злочинців, які розпочали варшавську авантюру з метою захоплення влади, стане всім відома". З серпня 1944 р. у Москві С. Миколайчик зустрівся з радянським диктатором. Він просив допомоги повсталим у Варшаві, погоджувався включити представників ППР до складу майбутнього польського уряду, провести вибори до Законодавчого сейму і схвалити нову конституцію. Й. Сталін скерував прем'єра на переговори з делегацією КРН, ПКНВ і СПП, яка теж перебувала в Москві. На переговорах, які пройшли 6-7 серпня, Б. Бєрут виступив як господар ситуації і погоджувався лише на включення чотирьох міністрів з Лондона до майбутнього уряду національної єдності, який повинен був очолити С Миколайчик; для себе передбачав посаду президента. Протилежні позиції сторін не давали жодних підстав для компромісу. С Миколайчик поїхав з Москви з порожніми руками.

Західні союзники спочатку не змогли зайняти визначеної позиції стосовно повстання, дорікали полякам за неузгодженість їхніх дій з союзниками і, зокрема, Москвою. Тільки ЗО серпня уряди Великобританії і США визнали АК союзною армією і розпочали допомогу Варшаві. Під тиском У. Черчілля Сталін 10 вересня згодився надати радянські бази для англійських літаків, які скидали озброєння і медикаменти повстанцям. Того ж дня Червона Армія розпочала наступ і захопила Прагу. На першу лінію були виведені частини І Польської армії ген. 3. Берлінга. 16 вересня польські частини форсували Віслу на південь від Варшави, але, зазнавши великих втрат, змушені були відступити. Незабаром до повсталих прибули радянські зв'язкові, які повинні були керувати вогнем артилерії, радянські літаки скинули вантажі для повсталих. Але допомога була

Під час Другої світової війни

запізнілою. 2 жовтня 1944 р. Т. Бур-Коморовський підписав акт капітуляції повстанців. Згідно з ним, повсталі трактувались як військовополонені і скеровувались до концтаборів, цивільне населення повинно було залишити місто. Втрати повстанців були величезні: загинуло понад 17 тис. бійців, до 180 тис. цивільного населення. Після капітуляції німці продовжили руйнування будівель, знищивши до 80 % усієї забудови столиці. Значними були втрати гітлерівців - 10 тис. вбитими і 16 тис. пораненими. Політичні цілі організаторів не були досягнуті. Разом з тим, людські втрати і страждання доводили перед світом облудність сталінських звинувачень АК у "колабораці'Г з німцями, демонстрували впливи лондонського уряду серед поляків. З другого боку, поразка повстання, величезні втрати та руйнування відбилися на психології поляків: зросли настрої розчарування у спроможності польської політичної еліти забезпечити національні права, спираючися на допомогу західних союзників; як і в 1939 р. Захід не надав ефективної допомоги Польщі. <

"Люблінська Польща".На звільнених від гітлерівців теренах між Бугом і Віслою за дорученням керівництва Радянського Союзу Червона Армія проводила політику "доконаних фактів". Період затишшя на східному напрямку, який тривав до початку січня 1945р., И.Сталін використав для зміцнення влади КРН і ПКНВ на звільненій території Польщі. На цей період центром діяльності "народної влади" став Люблін, а назва країни увійшла в історію як "люблінська Польща". Звільнена територія охоплювала площу близько 80 тис. кв.км з населенням до 6 млн. осіб. На ній перебувало понад 2,5 млн. солдат Червоної Армії і близько 100 тис. - Війська Польського, підпорядкованого КРН і ПКНВ. Разом з ЧА до Любліна прибули комуністи та члени СПП з СРСР. На початку серпня було створене нове керівництво ППР, до якого в більшості ввійшли діячі ЦБКП у Москві (Я. Берман, Г. Мінц, А. Завадський), але генеральним секретарем залишився В. Гомулка. В. Василевська, що була прихильницею польської радянської республіки, незабаром залишила ПКНВ і повернулася до Москви. Кількість комуністів була недостатньою для опанування влади, тому ППР звернулася до польської громадськості із закликом підтримати будівництво "нової народної Польщі" на засадах Маніфесту ПКНВ. Частина активних польських політиків повірила запевненням про "самостійний" характер КРН і ПКНВ й намірам будувати в країні "демократичний устрій". У вересні нарада лівих соціалістів висловилася за співпрацю з КРН і відновила ППС на чолі з Б. Дробнером. Частина соціалістів не визнала нової влади і залишилась у підпіллі. Тоді ж пройшла конференція людовців, які проголосили себе І з'їздом СЛ і обрали головою С Котека-Аґрошевського. Ця група підтримала програму ПКНВ і взяла участь у творенні нової влади. Подібні рішення ухвалила також конференція демократів, яка заснувала Демократичну партію (Стронніцтво демократичне, СД) на чолі з В. Жимовським. Так сформувався політичний табір, в якому керівну і визначальну роль відігравала ППР. Законодавчу владу на визволених територіях здійснювала КРН, голова якої Б. Бєрут виконував функції президента за Конституцією 1921 р. Виконавча влада належала ПКНВ, очолюваному соціалістом Е. Осубкою-Моравським.

Спираючися на комендатури Червоної Армії, ПКНВ зумів досить швидко створити місцевий апарат влади, основою якого стали воєводські, повітові та ґмінні управління й відповідні національні ради. Ці органи створювалися шляхом призначення осіб, пов'язаних з табором КРН і ПКНВ. До них залучалися члени ППР і союзних партій, члени АЛ і І Польської армії в СРСР. Спроби лондонського підпілля опанувати владу в звільнених населених пунктах рішуче припинялися радянськими військами та органами НКВС, а підпільники заарештовувалися. ПКНВ насамперед подбав про організацію силових органів влади. Створення управлінь безпеки (УБ) і громадської міліції (МО)