Польська Республіка є 1918-1939 pp. частина залишилася на лояльних позиціях

частина залишилася на лояльних позиціях. Комуністи, які теж спочатку підтримали переворот, вже восени 1926 р. засудили його як "фашистський". Поразка ендеків у травні 1926 р. зміцнила серед її лідерів переконання в непридатності парламентських форм правління і звернула погляди на фашистський режим в Італії. У грудні 1926 р. Р. Дмовський утворив нову організацію під назвою Табір Великої Польщі (Обуз Вєлькей Польскі, ОВП), яка повинна була діяти легальними і нелегальними методами, залучаючи на бік націоналістів населення. Невдовзі ендеки переіменували ЗЛН у Національну партію (Стронніцтво народове, СН).

Національні меншини зайняли під час перевороту вичікувальні позиції. Українці сподівалися від нового режиму серйозних змін у національній політиці, надання територіальної автономії Східній Галичині та Волині. Однак цього не сталося. Наприкінці вересня 1926 р. відбулося спеціальне засідання уряду, присвячене проблемі національних меншин. Головний доповідач - міністр внутрішніх справ К. Млодзя-новський - констатував, що політика асиміляції меншин не має жодних перспектив, тому слід піти на значні поступки, допустити їхніх представників до участі в адміністрації, створити сприятливі умови для культурного розвитку в Польській державі. Ю. Пілсудський погодився на окремі поступки, які не підривали основ унітарної держави, оскільки вважав, що національні права меншин достатньо захищені Конституцією. Серед пілсудчиків проявилися розбіжності в розумінні та реалізації національної політики. Загальноприйнятним стало положення про державну асиміляцію непольських національностей, надання їм рівних прав з поляками. Проте в реальному житті ці побажання натрапляли на серйозні перешкоди.

Перший конфлікт між виконавчою владою і парламентомстався у вересні 1926 р. під час обговорення бюджету. Сейм ухвалив відставку двох міністрів (внутрішніх справ і освіти та релігійних визнань), але через кілька днів президент підписав декрет про призначення уряду в попередньому складі. Тоді сейм скоротив бюджет, що означало вотум недовіри всьому уряду. Того ж дня група військових побила посла Є. Здзє-ховського, який активно виступив проти бюджету. На початку жовтня новий уряд сформував Ю. Пілсудський. У його складі несподівано з'явилися два консерватори (А. Мейштович та К. Нєзабитовський), що було розцінено як поступку великим земельним власникам й аристократії. Цей факт був не випадковим, що засвідчив візит Ю. Пілсудського до маєтку князя А. Радзивілла в Несвіжі, де він взяв участь у з'їзді польської аристократії 25 жовтня 1926 р. Після цього поширилися чутки, що Маршал збирається проголосити в Польщі монархію і стати новим королем. Насправді ж уся акція була скерована проти поширення впливу ендеків серед земельних власників. Після з'їзду в Несвіжі виникла Польська організація консервативної державної праці на чолі з князем Е. Сапєгою і заступником князем 3. Любомирським. Організація не відіграла поважної ролі на політичній арені, але її господарський вплив забезпечив необхідну підтримку пілсудчикам. ;

Правлячий табір був змушений також долати недовіру католицької церкви, яка симпатизувала ендекам. Уряд вдався до заходів, які розширяли умови Конкордату з Ватіканом, запроваджуючи обов'язкову участь школярів у релігійній практиці. Вони спричиниили нейтралітет костелу в політичних справах. У листопаді 1926 р. президент видав декрет, який позбавляв суди права розв'язувати спори щодо порушення закону про пресу, надаючи це право адміністративним органам, які перебували під контролем пілсудчиків.

У другій половині 1926 р. значно поліпшилась економічна ситуація Польщі,що стало наслідком зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. У середині країни добрі результати приносила політика уряду В. Ґрабського. Назовні у зв'язку з тривалим