Право постійного користування землею

Слід зазначити, що повного аналога праву постійного користування земельними ділянками, передбаченому ст.92 ЗКУ, в досліджених нами зарубіжних країнах (крім пострадянських) виявити не вдалося. Пропонуємо деякі відомості про деякі схожі конструкції, що використовуються за кордоном.

Право постійного («wieczyste» - дослівно пол. «вічне») землекористування у Польщі передбачене ст.ст.232-243 Цивільного кодексу41. Це спадкове та відчужуване речове право, що встановлюється на строк 99 років, а в певних виняткових випадках – на коротший строк (ст.236), може бути встановлено щодо державної або комунальної земельної ділянки (ст.232). Передача права здійснюється за правилами, встановленим для відчуження нерухомості (ст.237). Будинки і споруди є власністю користувача, проте по закінченню строку користування земельною ділянкою припиняється і право на будівлі та споруди як похідне (ст.235). Договір повинен передбачати винагороду, що сплачується користувачу за будівлі і споруди, що знаходитимуться на ділянці на момент припинення права. Природно, що при цьому договір має визначати також і зобов’язання користувача щодо будівництва, відбудова та утримання таких будівель і споруд (§2 ст.239)

З 1988 р. Земельний закон Соціалістичної Республіки В’єтнам (СРВ) передбачає право стійкого довгострокового землекористування, що по суті відповідає праву постійного землекористування, відомому законодавству України, проте практично не містить обмежень щодо суб’єкта права користування; не можуть мати землю на цьому титулі лише іноземні суб’єкти42.

Землекористувачі мають широке коло повноважень. Ст.36 Земельного закону містить обмежений перелік випадків, коли за ініціативою землекористувача на зміну цільового призначення повинен бути отриманий дозвіл компетентного державного органу (зміна призначення ділянки, що використовується для вирощування рису, під залісення, вирощування аквакультури, переведення сільськогосподарських угідь у несільськогосподарські тощо). В інших випадках землекористувачі самі змінюють цільове призначення з подальшою реєстрацією зміни цільового призначення. Крім того, вони можуть розпорядитися правом землекористування шляхом обміну, продажу, дарування, передачі у спадщину тощо43. Передача права здійснюється за цивільно-правовою угодою і підлягає державній реєстрації44.

Цікавим є інститут визнання права користування, що донедавна (до 01.07.2004, коли був введений в дію чинний Земельний закон) існував у СРВ. По суті визнання земельних прав означало легалізацію фактичного користування землею, що здійснювалося без встановлених законом підстав. Визнання здійснювалося народним комітетом, поширювалося лише на визначене коло суб’єктів (громадян, деякі види юридичних осіб, громади), до 15.10.1993 відбувалося безоплатно, після цього – за плату. Визнання прав здійснювалося як тимчасовий захід45.