Правове регулювання земельної реформи та приватизації земель в зарубіжних країнах

На даний час у світі накопичено багатий досвід земельних реформ, які здійснювалися в різних історичних умовах з різною метою різними шляхами. Можна пригадати реформи 1861 р. у царській Росії, 1807 р. у Прусії та Німеччині (відчуження напіввільної більшості селянського населення від монархії), 1788 р. в Данії (складова боротьби монарха проти земельної аристократії, а також просвітництва), 1789 р. у Франції (наслідок революції), 1910-1940 рр. у Мексиці (складова соціальних та політичних потрясінь) тощо1.

У недалекому минулому земельні реформи здійснювалися в країнах-колишніх республіках СРСР, в країнах Східної Європи, в країнах Латинської Америки, Африки, Азії тощо. У більшості випадків проведення сучасних земельних реформ обумовлювалося необхідністю здійснення перерозподілу земельного фонду. На пострадянському просторі в основі реформ лежали два основних підходи: (1) реституція, тобто повернення земельної власності колишнім власникам (країни Прибалтики, Румунія, Словаччина, Албанія та ін.), або (2) приватизація земельних ділянок (Україна, Росія, Білорусь та ін.). У Африці земельні реформи були пов’язані з необхідністю ліквідації общини та наслідків колоніального панування.

Розглянемо особливості проведення земельних реформ в окремих країнах.

Аналіз досвіду проведення земельних реформ в В’єтнамі, Зімбабве, Індії, Індонезії, Кенії, Китаї, Намібії, Південній Африці, Танзанії див.: Мірошниченко А.М., Пушкар П.В. Правові аспекти земельних реформ у країнах Азії та Африки // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - №4. – С. 60-72 (текст розміщено на сайті www.amm.org.ua). Результати даного дослідження викладені автором у висновках по даному питанню.

Єгипет

Специфікою Єгипту є те, що держава здійснює контроль за перерозподілом води для зрошення, впливаючи таким чином на всі аграрні відносини. Після революції 1952 р. контроль держави за земельними відносинами посилився. Було встановлено максимальний та мінімальний розмір землеволодіння – 100 та 5 феданів на родину (один федан – 0,42 га), конфісковані королівські землі, скасоване землеволодіння за правом «мертвої руки»2, заборонено володіння сільськогосподарської землі іноземцями, орендну плату за землі державної власності (третина ЗСГП і 20% всіх земель перебували у власності держави) встановлено на рівні, що вдвічі менший від ринкового3. Земельна реформа здійснювалася на підставі законів про земельну реформу 1952 та 1961 рр. Внаслідок реформи землею було забезпечено біля третини безземельних орендарів4. До 1966 р. встановлення бюрократичного управління сільським господарством та його інтеграція з національним промисловим виробництвом та торгівлею були фактично завершені5.

Закон №53 від 1963 р. уповноважує міністерство сільського господарства здійснювати контроль за виробництвом сільськогосподарських культур, встановлювати квоти щодо їх продажу державі6.