Історія Польщі. Після підписання Ризького миру з радянськими республіками польський уряд був змушений інтернувати українських вояків союзної армії УНР і розмістити їх

Після підписання Ризького миру з радянськими республіками польський уряд був змушений інтернувати українських вояків союзної армії УНР і розмістити їх, а також численних цивільних емігрантів у восьми таборах для інтернованих (Вадовіце, Ланьцут, Пікуліце, Александрув Куявський, Пьотркув, Ченстохова, Каліш, Щепюрна). Хоча умови перебування в таборах були тяжкими, але це дало можливість їм пережити лихоліття післявоєнних років. Польський уряд тривалий час підтримував Державний Центр УНР в Тарнові, очолюваний С Петлюрою. Однак дипломатичні демарші радянських республік змусили польський уряд створити видимість його ліквідації. Замість Центру було створено Український Центральний Комітет і ряд інших формальних організацій, які фінансувалися урядом Польщі. З часом становище української еміграції в Польщі погіршилось, і чимало емігрантів виїхали в інші європейські країни. Частина українських військових співпрацювала з польською армією (П. Шандрук, М. Садовський), цивільні урядовці працювали в польських установах (Л. Білецький, І. Фещенко-Чопівський, І. Огієнко, В. Біднов, О. Лотоцький та ін.), діяв створений 1930 р. Український науковий інститут у Варшаві. Польський уряд категорично заборонив українським емігрантам встановлювати контакти з галицькими українцями.

Білорусиопинилися в подібній до українців ситуації. Чисельність білоруського населення досягла 1,6 млн. осіб, абсолютну більшість якого складало селянство; білоруська інтелігенція була нечисленною. Значний вплив на селянство мала Комуністична партія Західної Білорусі (КПЗБ), яка також входила до КРПП. Помірковані позиції займала нечисленна Білоруська християнська демократія. Польські власті розраховували на швидку полонізацію білоруського населення. З цією метою вони використовували освітню політику, а також сприяли поширенню серед православного населення римо-католицького і греко-католицького віровизнань. Політики Ради Білоруської Народної Республіки та уряду В. Ластовського не визнали умов Ризького миру і, спираючися на підтримку Литви та Німеччини, у 20-х роках почали створення антипольських партизанських загонів на терені Західної Білорусі. Вони розраховували на польсько-литовський конфлікт, який уможливить повстання на захоплених Польщею теренах. Польські власті відповіли репресіями. Після 1923 р. уряд БНР переїхав до Праги, а його підпільні структури переорієнтувалися на Москву і Мінськ.

Литовцізаселяли північно-східні терени держави (понад 100 тис. осіб) і також були переважно селянами. Серед них проявлялися сильні прагнення до об'єднання з Литвою, були поширені непримиренні націоналістичні настрої.

Поважну частку населення Польщі становили євреї- 2,8 млн. осіб. Вони заселяли переважно міста і містечка у східній частині країни. В деяких містечках люблінського, волинського і поліського воєводств вони сягали 50 % населення, яке займалося торгівлею та дрібними промислами (74 %). Серед євреїв помітною була соціальна поляризація, багата єврейська буржуазія посідала впливові позиції у фінансах, підприємництві, серед єврейської інтелігенції була значна частка лікарів, правників. Переважна більшість євреїв належала до малозаможних міщанських верств. Ставлення держави і поляків до євреїв було не найкращим, давалися взнаки антисемітські погляди, поширювані ендеками ще перед війною; певний осад залишила також нейтральна або антипольська позиція євреїв під час польсько-українськіої війни, приналежність багатьох євреїв до лівих партій. Набули поширення сіоністська й ортодоксальна течії, які наполягали на релігійній та культурній замкненості життя єврейських громад. Польща була значущим осередком культурно-релігійного життя світового єврейства.