Польська Республіка в 1918-1939pp. народились у Сілезії, а потім виїхали до Німеччини

народились у Сілезії, а потім виїхали до Німеччини. За приєднання до Польщі голосували 479 тис. (40 %), до Німеччини - понад 700 тис. Після оголошення результатів Німеччина виступила з вимогою приєднання всієї Верхньої Сілезії, польські представники - за поділ терену на дві частини ("лінія Корфанти"). Міжсоюзницька комісія вагалася. Поляки готувалися до воєнних дій. Було вирішено 3 травня 1921 р. розпочати повстання. У ніч на 3 травня вибухнуло Третє сілезьке повстання. Спеціальні загони захопили важливі центри в Катовіцах, Гожуві, Битомі та інших містах. Був опублікований Маніфест до сілезького народу, в якому проголошувалася влада Вищої Цивільної Адміністрації, очолюваної диктатором В. Корфанти. Незабаром розгорнулися запеклі польсько-німецькі бої в багатьох місцевостях. Міжсоюзницька комісія вжила заходів для припинення конфлікту. 25 червня було підписане перемир'я, згідно з яким польські та німецькі загони повинні були залишити територію. 12 жовтня 1921 р. Рада Ліги Націй ухвалила остаточне рішення про поділ території Верхньої Сілезії. До Польщі перейшли шість повітів (29 % території) з 996 тис. населення (46 %). У польській частині Сілезії близько 250 тис. німців, німецькій - 530 тис. поляків. На польській дільниці розміщалася більша частка верхньосілезької промисловості, яка давала 73 % загально-польського вугілля, 79 % залізної руди, 77 % сталі, 88 % цинку, 99 % олова (на 1923 p.). 15 червня 1922 р. Польща і Німеччина підписали в Женеві конвенцію щодо поділу та управління Верхньою Сілезією. Згідно з нею у польській частині впродовж 15 років зберігалося німецьке законодавство, забезпечувалися права німецької меншини. Продовжував діяти окремий Сілезький сейм.

Справа державної приналежності Вармії та Мазуртакож вирішувалася шляхом плебісциту. Для його проведення до Ольштина й Квідзина були скеровані дві союзницькі комісії. Як і у Верхній Сілезії, тут залишалася німецька адміністрація та поліція. На відміну від Сілезії, польський уряд менше цікавився справами цього регіону. Населення повинно було вибрати між Польщею і відокремленою від Німеччини Східною Пруссією. Плебісцит відбувся 11 липня 1920 p., коли Червона Армія доходила до Варшави і, здавалося, дні Польської держави полічені. Польське населення висловилося за залишення у "спокійніший" Пруссії: 460 тис. проголосували за неї і лише 16 тис. - за Польщу. У підсумку до Польщі перейшли лише п'ять ґмін з усього терену Вармії та Мазур, а Східна Пруссія залишилась у складі Німеччини.

Таким чином, завершилося формування території Польської держави, яке відбувалося за умов складних взаємин між провідними європейськими країнами, піднесення соціальних і національних рухів. Незважаючи на відмінне бачення майбутньої Польщі представниками різних польських політичних таборів, національно-державна ідея у підсумку стала об'єднавчим чинником. Водночас у діяльності перших керівників Польщі проявилася великодержавна традиція, що тягнулася від часів шляхетської Речі Посполитої і передбачала включення до її складу територій з переважанням непольського населення. Можна наважитися твердити, що через цю традицію Польща змушена була пройти такий тернистий шлях випробовувань у 1918-1920 pp. Війни та конфлікти цього періоду коштували полякам 250 тис. вбитих і сотні тисяч поранених й скалічених.

Конституція 1921 р.Після усунення небезпеки для Польщі з боку більшовицької Росії політична єдність різних таборів стала сумнівною. Кожне політичне угруповання керувалося власними цілями. На порядку денному стояло питання схвалення основного закону держави. Робота над конституцією розпочалася ще 1919 р. Законодавчий сейм у лютому 1919 р. затвердив Конституційну комісію на чолі з В. Сейдою, в складі якої переважали людовці та соціалісти. Члени комісії неодноразово змінювалися, тривали запеклі дискусії щодо окремих положень. З літа 1920 р. розпочалось обговорення

Історія Польщі

проекту в сеймі, яке переривалося через сутички між лівими та правими депутатами. 17 березня 1921 р. текст Конституції був схвалений більшістю депутатів Законодавчого сейму (проти голосували соціалісти, частина людовців і представників єврейських організацій).

Конституція складалася з 126 статей і визначала Польщу як республіку (Жечпосполиту), в якій влада належить народу. Законодавча влада надавалася двопалатному парламенту (Національним зборам), який складався з сенату (верхня палата) і сейму (нижня палата). Депутати обиралися загальним, рівним, прямим, безпосереднім, таємним, пропорційним голосуванням на строк п'ять років. Пасивне право надавалось усім громадянам, які досягли 21 року (сенату - ЗО років), активне - 25 років (сенату - 40 років). Парламент мав право контролю виконавчої влади, йому підпорядковувалася Вища Палата (ізба) Контролю Держави. Виконавча влада належала президенту та уряду. Президент обирався Національними зборами строком на с'ш рок\в, не мав права законодавчої \нидатмви, а вс\ його документи вимагали тдпису прем'єра й відповідного міністра. Його функції зводилися до представницьких. Уряд був відповідальний перед сеймом, а його міністри могли бути відкликані за рішенням сейму. Судівництво грунтувалося на засадах незалежності від адміністрації. Вищою судовою інстанцією був Вищий адміністративний трибунал.

Конституція гарантувала всі демократичні права і свободи, право приватної і колективної власності, соціальне забезпечення на випадок хвороби і безробіття. Національні меншини отримали культурно-національні права. Римо-католицька церква визнавалася провідною серед інших рівноправних віровизнань. Назагал Конституція була прогресивним документом; взірцем для неї послужив основний закон Франції. Вона запроваджувала в Польщі демократичний парламентський устрій, характерний для стабільних і розвинених країн світу. Як показали наступні події, встановлені нею засади державного устрою мали багато перешкод у роздробленому багатонаціональному суспільстві. Прийняття Конституції завершило період відродження Польської державності. Настав час переходу до мирного життя та реалізації сподівань населення.

Держава і суспільство

Відроджена Польща, яку у літературі часто називають II Річпосполита, охоплювала територію 388,6 тис. кв.км з населенням 27,2 млн. осіб; за цими показниками вона посідала шосте місце в Європі. В адміністративному відношенні вона була поділена на 17 воєводств.Територія країни складалася із земель, які попередньо належали трьом державам і відрізнялися за соціальним і національним складом, рівнем господарського розвитку, традиціями та ментальністю населення. Умовно можна виокремити чотири великі територіальні комплекси: центральний - Варшава і варшавське, лодзинське, кєлецьке, люблінське і білостоцьке воєводства; східний - віденське, новогрудське, поліське і волинське воєводства; південний - краківське, львівське, станіславівське і тернопільське воєводства; західний - поморське, познанське і сілезьке воєводства. Польща мала вузький вихід до Балтійського моря, затиснутий між двома німецькими територіями: Західним Помор'ям і Східною Пруссією ("Ґданський коридор"), що створювало проблеми як для Польщі, так і для Німеччини. На сході лежали терени, на яких переважало литовське, білоруське та українське населення. У західній частині значний відсоток населення становили німці.

Польща була багатонаціональною країною,що створювало для її правлячих кіл проблеми політики щодо національних меншин. З одного боку, ці кола прагнули інтегрувати та зміцнити унітарність Польщі як національної держави, а з другого -

Польська Республіка в 1918-1939 pp.

змушені були постійно обмежувати відцентрові та сепаратистські прагнення тих національностей, які компактно заселяли цілі регіони (українці, німці, литовці). За переписом 1921 р. (з урахуванням коректив, пов'язаних з його неповнотою) у державі проживало 65 % поляків, 16 % українців, 10 % євреїв, 5 % білорусів, 4 % німців, а також 1 % росіян, чехів, литовців та інших, разом узятих. Поляки переважали у центральному регіоні, натомість з наближенням до кордонів їхня частка зменшувалася. А на Поліссі, Волині, Східній Галичині вони становили меншість населення: на Поліссі - 24 %, Волині - 16 %, Східній Галичині - 26 % (на 1921 p.). Польське населення переважало у великих містах - Познані (94 %), Кракові (84 %), Варшаві (72 %), Лодзі (62 %), Львові (62 %), Вільно (56 %).

У соціально-економічному відношенніновостворена держава належала до середньорозвинених європейських країн. Однак за структурою населення вона значно поступалася передовим капіталістичним країнам: 74 % населення проживало на селі і 26 %- у містах (у східному регіоні лише 13 %). У сільському господарстві було зайнято майже 64% населення, промисловості - 17,2%, торгівлі - 6,2%, на транспорті та комунікації - 3,4 %, адміністрації- 3,7 %. Соціальна структура населення представлена у таблиці А. 'і ■ ■ ■■■

Таблиця А. Соціальна структура населення в 1921 р. (за даними Я. Жарновського)

В аграрному секторі домінували дрібні господарства (до 5 га), які становили майже 2/3 усіх селянських господарств і займали 15% всіх земель. Великі селянські господарства площею понад 20 га становили 2,7 % всіх господарств і посідали 9,6 % земельних угідь. Великі земельні маєтки понад 100 га (0,6 %) об'єднували 44,8 % земель. Заможні господарства і земельні маєтки переважали у західній частині, у східній же поряд з великими земельними лантфундіями співіснувало подрібнене господарство. Польща була одним з провідних експортерів зерна, займала друге місце після Німеччини за вирощуванням і продажем жита (переважно у західних воєводствах).

Загалом землі, що увійшли до складу Польщі, відрізнялись контрастами у господарському відношенні. За визначенням письменника С. Жеромського, вона складалася з "трьох нерівних частинок". Західні і південні землі були постачальником хліба і сільськогосподарської продукції для Західної Європи і водночас мали розвинену промисловість (Сілезія), орієнтовану на західні ринки. У центральній частині країни