У роки Першої світової війни

військові узгодили текст присяги створюваної армії ("польського вермахту"), в якому йшлося про вірність Польському Королівству, майбутньому королю і братерству з союзними арміями Німеччини та Австро-Угорщини. Однак на той час пронімецька орієнтація була вже достатньо скомпрометована: обіцянки не виконувалися, заклики до об'єднання окупованих польських земель з Галичиною ігнорувалися, матеріальне становище населення погіршувалося. У Кракові Польське коло в травні 1917 р. ухвалило і поширило декларацію до нового імператора Австро-Угорщини Карпа (1916-1918) з вимогою сприяти утворенню самостійної об'єднаної Польщі. Ідея незалежності після революційних подій в Росії набувала все більшої популярності серед політиків і населення. Це давало підстави Ю. Пілсудському сподіватися розширення своїх впливів. З цією метою він створив дві таємні мафійні організації, які повинні були проводити роботу в політичних партіях та організаціях: Організація А займалася проникненням до лівих політичних партій, а Організація Б - до правих. Особливо успішною була діяльність Організації А. Сам Ю. Пілсудський шукав приводу до розриву з німецькою орієнтацією. У липні 1917 р. він наказав польським легіоністам не складати присяги, затвердженої німецькими й австрійськими військовими. Більшість вояків 1 і III бригад виконали наказ і були піддані репресіям: 3,5 тис. вихідців з королівства було інтерновано й відправлено до концтаборів, галичан скерували до австрійської армії і на італійський фронт (3,5 тис. чол.). Ю. Пілсудський разом з генералом К. Соснковським був заарештований та ув'язнений у фортеці Магдебург. Популярність Ю. Пілсудського після цього зросла. Керівництво незалежницьким рухом опинилося у т.зв. Конвенті Організації А, яким керував член ППСД Єнджей Морачевський (1870-1944). Конвент через своїх людей мав впливи у ППС-фракції, ПСЛ "Визволене" та інших організаціях. Йому підпорядковувалася ПОВ, очолювана легіоністом Едвардом Ридз-Сміґлим (1886-1941). Завданням Конвенту і ПОВ було захоплення влади у сприятливий момент і проголошення Польської держави. На початку 1918 р. Конвент опрацював план повстання, яке повинно було розпочатись у момент воєнної поразки центральних держав. У лютому 1918 р. Конвент скерував до Росії свого представника Тадеуша Голувка (1889-1931) для переговорів з більшовиками, які тоді захопили владу. Він вів переговори з лідерами більшовиків В. Леніним і Л. Троцьким в справі створення в Росії польської армії. Однак переговори закінчилися нічим, тому що більшовики не довіряли пілсуд-чикам. Натомість у Росії полякам вдалося встановити контакти з французькою розвідкою, якій вони запропонували співпрацю проти більшовиків і антинімецькі диверсії. Французи скерували пілсудчиків до КНП у Парижі. Однак співпраця між пілсуд-чиками та ендеками не налагодилася через те, що КНП вимагав повного політичного підпорядкування пілсудчиків.

Після невдалої спроби створення "польського вермахту" ТДР наприкінці серпня 1917 р. подала у відставку. Через кілька тижнів, у вересні 1917 р. німецький та австрійський генерал-губернатори оголосили декрети двох імператорівпро створення державної влади майбутнього королівства. До часу покликання короля вища влада покладалася на Регентську раду в складі трьох осіб, призначених двома монархами. Представницькі функції передавалися Державній раді, виконавчі - уряду. Контроль за діяльністю новостворених органів покладався на генерал-губернаторів. Регентами були призначені варшавський архієпископ Александр Каковський (1862-1938), князь Здзіслав Любомирський і землевласник Юзеф Островський (1850-1923). Усі вони були в минулому пов'язані з реалістами. Першим головою уряду призначили колишнього ендека, історика Яна Кухажевського (1876-1952). Ставлення польської громадськості до нових орагнів влади, створених центральними державами, загалом було прихильним. Однак революційна стихія, викликана подіями в Росії, робила популярними також гасла