Ми триста років
Москві служили,
Пора настала —вставай з колін!
Осмислюючи трагічну історію свого народу, бажаючи йому скорішого повернення національної самосвідомості, їх заклик підхопили молоді поети, такі як Наталка Поклад:
Неспішно історію пише пір'їна,
Сп'янівши від запахів трупів і зел...
Полтаво, Полтаво, скажи Україні,
Чому над тобою і досі орел?
Сучасна літературна молодь замислюється над онтологічними проблемами української душі крізь призму відновлюваної етногенетичної пам'яті. Так, в історіософічній ліриці П.Селецького (“Новітня казка про Івана Побивана” та ін.), С.Українець (“Плач полонянок”, “Сповідь і спокута Петра Калнишевського”), О.Чекмишева (“Ворог”, “Мазепа”) та в інших творах стали відчутними досить жорсткі неореалістичні інтонації. Історія для цих авторів — не предмет захоплення, а суворий урок, без засвоєння якого неможливе самоствердження українства як повноправного володаря свого життя.
Продовжують плідно працювати в українській літературі визнані майстри слова І.Драч, В.Крищенко, І.Калинець, М.Луків, Р.Іваничук, П.Перебийніс, Є.Сверстюк, В.Захарченко, Л.Костенко, В.Яворівський, В.Скуратівський, М.Влад, Н.Дімаров та багато інших. Одночасно, літературні процеси в сучасній Україні значно гальмуються кризою у видавничій галузі. Так протягом 2008- 2010 рр. наклад виданих у нас книжок скоротився на 35 %. Якщо у 2008 р. загальний наклад становив 58 млн. примірників, то у 2010 р. – всього 38 млн. За всі роки незалежності Українська держава зробила дуже мало, щоби допомогти книговидавцям. Книжковий ринок України заполонила, в більшості, російськомовна література.
Попри тяжку видавничу кризу наша література в її кращих зразках поступоводолає успадковану від тоталітарних часів неповноструктурність і органічно інтегрується в європейську. Як зазначав письменник Р.Іваничук, у літературі розгорілися баталії між посттоталітарними модерністами і старими традиціоналістами. Молоді письменники протестують проти зашореності, ранжирності, заангажованості, соцреалістичного казенного мундира, в який насильно одягала більшовицька система творців.
Загальна криза в державі позначилась на кіномистецтві. Зникли багатолюдні черги до кас кінотеатрів, скоротилась кількість глядацьких залів. Малі зали більшості кінотеатрів були віддані комерційним структурам. У 1994 p. коштом державного бюджету було завершено лише девять українських кінофільмів. Не краще становище й нині. Тим більш прикро, що частина українських стрічок залишилась на полиці, в кращому випадку для прем'єрного або фестивального показу.
Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 561;