Історія Польщі. літератори писали тільки для літературного кола; сьогодні вони повинні стати моральними керівниками і командирами свого віку".

літератори писали тільки для літературного кола; сьогодні вони повинні стати моральними керівниками і командирами свого віку".

Елементи реалістичного письменства з'явилися в творчості Юзефа Коженьовського (1797-1863), педагога і літератора, який доклав багато зусиль для пропаганди польської мови і розвитку національної освіти. У його повістях змальовувалася шляхта в нових соціальних реаліях, які змушували її шукати своє місце у житті {Спекулянт, Коллокація). Вони викликали громадський резонанс і дискусію щодо моральних цінностей життя.

Романтичний стиль не був єдиним у літературі другої третини XIX ст. В аристократичних салонах і театрі ще мав своїх прихильників класицизм. Окреме місце в польській літературі посідає драматург і поет, галицький консерватор і австрофіл Александр Фредро (1793-1876), який здобув популярність своїми комедіями, в яких висміював звичаї тогочасної шляхти {Дівочі шлюби, Дами і гусари). Поети-романтики (С. Гощинський, В. Поль) звинуватили його у відсутності патріотизму і цим спричинили його відхід від літературної діяльності.

Освіта.Після поділів Польщі і особливо після поразки Листопадового повстання національна освіта опинилася у скрутному становищі. Вищі школи було закрито або перетворено на непольські за змістом навчання (Варшава, Вільно, Кременець), що створювало проблеми з підготовкою високоосвічених кадрів. Польська молодь, переважно шляхетського походження, активно вступала до чужоземних університетів: російських - у Києві, Москві, Петербурзі, німецьких - у Кракові, Львові, Берліні, Вроцлаві. Польські студенти об'єднувались у земляцтва, брали активну участь у таємних патріотичних організаціях. З огляду на це влади країн-загарбниць увесь час намагалися посилювати контроль за університетами і обмежувати доступ поляків у них.

Початкова шкільна освіта залишалася під опікою церкви і зберігала національний характер. Від середини XIX ст. створювалися сільські школи завдяки меценатству, а також громадській ініціативі. У Познанщині в середині століття діяло понад 600 початкових шкіл, Галичині - 1950 (в тому числі українські), Королівстві Польському -1100. Проте освітня система, позбавлена державної підтримки, функціонувала неефективно, створювала несприятливі умови для навчання передусім селянських дітей. Внаслідок цього у 1860 р. 79,2 % населення Королівства Польського було неписьменним, а 17,8 % вміли лише читати.

У ще гіршому становищі перебувала середня освіта. До середніх шкіл - гімназій і ліцеїв - потрапляли лише вибрані особи з вищих станів. Кількість гімназій у Великому Познанському Князівстві та Галичині коливалась у різний час від 4 до 8, а навчання у них проводилося німецькою мовою. У королівстві зберігалася польська мова навчання у восьми гімназіях, але число класів постійно зменшувалось (у 1829 р. навчалось 6025 учнів, а у 1855 р.- тільки 2818).

Польські партіотичні кола усвідомлювали значення освіти у формуванні національної свідомості, тому постійно виступали на захист національної мови і культури у вихованні. Піонером народної освіти в середині XIX ст. став учитель Еварист Естковський (1820-1856). Він писав численні статті до польської преси, в яких обґрунтовував необхідність поширення знань серед простолюду, опублікував Букварик для дітей, що вчаться читати і писати, навчальні посібники для різних класів, заснував у Познані Польське педагогічне товариство (1848) і почав видавати перший педагогічний часопис Школа Польська.

Наука.Перешкоди у розвитку освіти не могли не відбитися на розвитку наукових знань. З усіх наукових дисциплін найбільшого розвитку набули ті, що були пов'язані з гуманітарною сферою. Відсутність державної підтримки для розвитку національної науки лише частково компенсувалася меценатством. У 1832 р. указом Миколи І було