Історія Польщі. був розформований. Ще у грудні 1848 р

був розформований. Ще у грудні 1848 р. до Сицілії прибула група поляків на чолі з Л. Мєрославським. Вони взяли участь у війні проти короля Неаполя, але, зазнавши поразки, виїхали до Франції. Невдачею закінчилася також участь поляків під командуванням генерала ВойцєхаХшановського (1793-1861) у війні Королівства Сардінії з Австрією.

Навесні 1849 р. польська еміграція в Парижі почала видавати французькою мовою газету La Tribune des Peuples (Трибуна народів). її редактором став А. Міцкевич, а до складу редколегії увійшли французькі, німецькі, італійські, іспанські та російські демократи. Газета повинна була зміцнити солідарність європейських народів у боротьбі за свободу, демократію і поступ. Вона відбивала ідеологію утопічного соціалізму, пропагувала побудову в Європі суспільства, в якому всі права належатимуть працюючим верствам робітників і селян. Сам А. Міцкевич вмістив у ній понад 90 статей. Восени 1849 р. видання було закрите французькою владою.

Навесні 1849 р. опір силам контрреволюції чинив лише Будапешт. Угорська революціяв березні 1848 р. оголосила незалежність своєї країни від Відня. Уряд Л. Кошута прийняв сотні польських емігрантів і втікачів, які висловили бажання захищати угорську незалежність. Емісар Централізації ПДТ Юзеф Висоцький (1809-1873) створив польський легіон (близько 3 тис. вояків), який взяв участь у битвах з австрійськими військами. ПДТ планувало у випадку зміцнення Угорщини скерувати легіон до Галичини для піднесення там повстання. Незабаром до Будапешта прибув з Відня герой Листопадового повстання генерал Ю. Бем, який очолив одну з угорських армій і здобув важливі перемоги. Ще один польський генерал Г. Дембінський певний час був головнокомандувачем угорської армії. Однак в травні 1849 р. в Угорщині з'явилася велика російська армія під командуванням фельдмаршала 1. Паскевича, яка була скерована Миколою І для розгрому угорської революції. У спеціальному зверненні до армії цар твердив, що посилає армію для придушення не тільки угорських повстанців, але й "польських бунтівників". Сили виявилися нерівними, й угорська армія у серпні 1849 р. капітулювала; рештки польського легіону знайшли притулок у Туреччині. Поляки також взяли чинну участь у повстаннях у Відні (жовтень 1848 p.), Дрездені (травень 1849 p.), Бадені (травень 1849 р.), Палатинаті (травень 1849 р.), які були придушені австрійськими і прусськими військами.

На міжнародній арені Австрія, Пруссія та Росія черговий раз зблизилися, подолавши розбіжності. З другої половини 1848 р. зростало втручання Росії у справи Австрії та Пруссії; Микола І радив своїм монархічним колегам швидше ліквідувати конституції і розправитися з демократами, пропонував допомогу в придушенні революції. З наступом контрреволюції змінювалося ставлення урядів Пруссії, Франції, Англії до поляків. Консолідація консервативно-монархічних сил, недостатній рівень свідомості ширших верств народу дозволили силам старого порядку придушити революційні виступи і зберегти монархічні порядки на континенті. Однак подих свободи, дух "Весни Народів", соціальні зміни, що відбулися під час революцій, не могли минутися без наслідків. Відбулося прискорення формування національних суспільств, в яких все відчутнішим ставав голос нових соціальних верств і політичних програм.