Структура собівартості продукції.
Енергозбереження в усіх галузях діяльності людини має чи не найголовніший аспект своєї реалізації – фінансово-економічну вигоду підприємства, яке вирішило його застосувати. Як вам відомо, економічна вигода підприємства (його власника – держави або приватної особи) полягає у одержанні фінансового прибутку від реалізації виробленої і відпущеної продукції.
Визначальною складовою одержання прибутку є співідношення заводської собівартості продукції – Спродс/в, грн/од. прод. і її ринкової ціни – Спродринк, грн/од. прод, за якою підприємство має змогу реалізувати, покривши свої експлуатаційні витрати та одержавши певний прибуток.
Для фінансового успіху виробництва заводська собівартість продукції має бути меншою за її ринкову вартість (у разі відсутності соціально-політичних аспектів у співіснуванні виробників продукції, покупців продукції та органів влади) оскільки ринкова вартість містить в собі додатки до собівартості, а саме:
- податок на додану вартість;
- витрати посередників на транспортні послуги та зберігання;
- посередницькі витрати;
- інші обґрунтовані або не обґрунтовані додатки. (див. навчальну дисципліну “Економіка енергетики”).
Зрозуміло, що тільки менша за ринкову ціну собівартість продукції, тобто, Спрод с/в < Спродринк, гарантує власнику підприємства фінансовий прибуток. У ви- падку зворотної ситуації, за якої Спрод с/в > Спродринк, підприємство буде нести фінансові збитки від своєї діяльності.
Продукція промислових підприємств є багатоплановою. Продукцією може бути і технологічна продукція – продукти, вироби, пристрої, матеріали і енергетична продукція – паливо, теплова енергія, електрична енергія, штучний холод.
Вироблення кожного виду промислової продукції потребує затрат паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і тому в структурі заводської собівартості продукції є її паливно-енергетична складова – СпродПЕР. прод. продукції.
Підприємство витрачає коштів не тільки на закупівлю ПЕР, а і на цілу систему експлуатаційних потреб, а саме: на закупівлю сировини, на виплату заробітної плати та виплат державі нарахувань на зарплату оперативного та управлінсько-адміністративного персоналу, на закупівлю запасних частини та витратних матеріалів, на поточний та капітальний ремонт обладнання, на виконання наукових досліджень, на виконання робіт з енергозбереження, на виплату державі амортизаційних відрахувань, на оплату кредитів, тощо.
Крім вищевказаних витрат коштів до структури собівартості має входити і складова прибутковості (рентабельності) підприємства – Спродрент. Справа у тому, що кожне підприємство має одержати фінансовий прибуток, а не тільки компенсувати свої витрати. Цей прибуток і формується дозволеним державою рівнем прибутковості (рентабельності) підприємства. Як правило, величина дозволеної державою рентабельності на має перевищувати 20 % від виробничої собівартості, що компенсує витрати коштів. Зрозуміло, що реальне життя не є зразком законослухняності і порядку, тому на окремих підприємствах може мати місце (для одержання фінансової вигоди) завищення нормативного рівня рентабельності.
Складові собівартості на експлуатацію і на рентабельність є значними і можуть становити до 80 % від загальної собівартості і тому їх визначення є відповідальною справою фінансово-економічних структур підприємства.
Спеціалістам та менеджерам з теплоенергетики належить долучати максимум своїх зусиль для зменшення СпродПЕР – паливно-енергетичної складової собі вартості продукції.
А ці зусилля полягають у постійному удосконалення систем споживання ПЕР і зменшенні їх споживання тепло технологічними установками на всіх виробництвах.
Таким чином, заводська собівартість продукції – СпродΣ, грн/од.прод., має в своїй структурі три складових і визначається за загальною формулою:
СпродΣ = СпродПЕР + Спродекспл + Спродрент (3.1)
де:
СпродПЕР – енергетична складова собівартості виробленої продукції, грн/од.прод;
Спродекспл – експлуатаційна складова собівартості продукції, грн/од.прод;
Спродрент – складова рентабельності виробництва, грн/од.прод.
Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 943;