Річ Посполита і Північна війна

Поява на польському престолі Августа II, прозваного сучасниками Міцним, поклала початок персональній унії Речі Посполитої і Саксонського курфюрства,якій судилося проіснувати до 1763 р. Під владою однієї особи опинилися дві різні держави. Саксонія була лютеранською державою з розвинутою економікою, сильною виконавчою владою, дідичним характером престолонаслідування, обмеженими прерогативами станів. Довший час Август II як король у своїй політичній діяльності керувався династи-

Часи потрясінь ізанепаду

чним інтересом, намагався запевнити Веттінам міцну позицію в Європі. Для нього Річ Посполита мала бути тим, чим для Гогенцоллернів - Князівська Пруссія, для габсбурзь-кої Австрії - Чехія й Угорщина, для Ганновера - Англія: вона мала піднести позиції Веттінів в імперії, уможливити здобуття ними імператорської корони. Досягнення цієї мети було нездійсненним без ґрунтовних змін в державному устрої Речі Посполитої, насамперед без посилення в ній ролі короля. Звідси, зокрема, випливав намір Августа II, який він намагався реалізувати особливо в перші роки свого королівського правління, перетворити польський елекційний трон у дідичний трон Веттінів.

Плани Августа II стосовно Речі Посполитої та спроби їх реалізувати з неприязню і ворожістю сприймалися більшістю шляхти і магнатерії, тому що, на їхнє переконання, вони загрожували проникненням саксонських впливів у країну ("саксонізацією"), перебудовою її в проабсолютистському дусі, обмеженням, а то й скасуванням "золотих вольностей". Для досягнення цієї мети (та інших цілей) король не гребував придбанням прихильників шляхом підкупу, торгівлі гідностями і земськими урядами, ігнорування законів Речі Посполитої. Усе це відчутно поглиблювало деморалізацію шляхетського суспільства, яка вперше яскраво дала про себе знати у 1655 p., коли значна частина шляхти і магнатерії перейшла на бік шведського короля Карла X Ґустава.

Зазначеним планам Августа II не особливо симпатизували й в саксонському суспільстві; тут побоювалися можливого наступу католицизму з Польщі, хоч би й тому, що Август II при вступі на польський престол прийняв, нехай і вимушено, католицьку віру (його дружина завжди залишалася лютеранкою). Посиленню позицій Августа II постійно протидіяли сусідні держави, не зацікавлені в її реформуванні, спрямованому на подолання її слабкості. Не випадково внутрішня і зовнішня політика Августа II зазнавала однієї невдачі за другою. Вони поглиблювали занепад Речі Посполитої й послаблювали Саксонію.

Обставини примушували короля займатися переважно вирішенням питань зовнішньоїполітики. На початку його правління Річ Посполита продовжувала воювати з Османською імперією, відповідно до даного королем у своїх pacta conventa зобов'язання повернути українські землі, підвладні Порті від 1672 р. У той час війна Священної ліги з Туреччиною закінчувалась. Австрія, готуючися до відновлення боротьби з Францією, взяла курс на мирні переговори. Після того, як від продовження війни з Портою відмовилася Москва, яка мала намір вступити у двобій з Швецією, мир між Річчю Посполитою і Туреччиною став неминучим. Він був підписаний 26 січня 1699 р. в містечку Карловці (нині адміністративно належить Воєводині в складі Сербії). За умовами миру Річ Посполита повернула собі територію Подільського воєводства і Правобережну Україну.

Ще до закінчення війни з Туреччиною Август И постановив змінити напрям зовнішньої політики, поставивши своїм завданням відвоювати у Швеції більшу частину Інфлянт на північ від Двіни, яку та відібрала у Речі Посполитої у 20-х роках XVII ст. У плани Августа II входило перетворити Інфлянти у своє дідичне володіння, щоб міцніше почуватися на польському престолі. Розпочати війну з шведамиАвгуст II зміг тільки як курфюрст, оскільки у Речі Посполитій він зіткнувся з небажанням загострювати відносини з Швецією. У березні 1698 р. Август II уклав антишведський союз з Данією. На серпень того ж року припадає його зустріч у містечку Раві-Руській, що в Белзькому воєводстві, з російським царем Петром І, в ході якої йшлося про спільні дії Саксонії і Росії проти шведів. Формальне порозуміння між цими державами з даного питання було відбите у договорі, підписаному в глибокій таємниці 21 листопада 1699 р. в підмосковному селі Преображенському.