Історія Польщі. Ще перед цим, у серпні 1699 р., Август II домовився зі станами шведських Інфлянт про те, що після відвоювання їх Саксонією вони стануть дідичним володінням

Ще перед цим, у серпні 1699 р., Август II домовився зі станами шведських Інфлянт про те, що після відвоювання їх Саксонією вони стануть дідичним володінням Веттінів. У лютому 1700 р. саксонські війська розпочали інфлянтську кампанію. Проте вона проходила для них невдало. У серпні Август II втратив Данію як союзника: зазнавши невдач, вона вийшла з війни проти Швеції. Але наприкінці того ж місяця війну Швеції оголосила Росія, яка зважилася на це після того, як у липні уклала в Константинополі мирний договір з Туреччиною (Росія, на відміну від інших учасників Священної Ліги, у січні 1699 р. в Карловцях уклала з Туреччиною не мирний, а перемирний договір).

Поки Саксонія і Росія вели війну, відбулася подія, яка помітно позначилася на історії Польщі і Речі Посполитої у XVIII ст. 18 січня 1701р. бранденбурзький курфюрст ФрідріхШ (1688-1701) був коронований королівською короною у Кенігсберзі; титул короля він одержав від імператора Леопольда І взамін за зобов'язання надати йому воєнну допомогу у майбутній війні за іспанську спадщину (ця війна проходила у 1701-1714 рр.). Бранденбурзько-прусська держава стала Королівством Пруссія.Як король, ФрідріхШ почав іменуватися Фрідріхом І (1701-1713). Правлячі кола Речі Посполитої обмежилися невизнанням цього факту. Проте офіційно він був проголошений королем "в Пруссії" (in Preussen), що в перспективі могло погрожувати приєднанням Королівської Пруссії до новоствореного королівства. Зазначене невизнання тривало до 1764 р.

Під час зустрічі Августа II з Петром І в лютому 1701 р. в литовському містечку Біржай (Біржах) був відновлений саксонсько-російський союз; Август II пообіцяв, що сприятиме вступові Речі Посполитої у війну з Швецією, хоча в польсько-литовському суспільстві були неприхильні настрої щодо неї.

У липні 1701 р. шведський король Карл XII (1697-1718) розбив над Двіною саксонське і московське війська, зайняв Курляндію і польсько-литовську частину Інфлянт та вдерся в Жемайтію. Швеція розпочала воєнні дії на території Речі Посполитої. На бік Карла XII перейшли найзаможніші литовські магнати Сапєги та частина литовської шляхти, що їх підтримувала. Після цього в серпні саксонське військо стало відходити з Речі Посполитої, бо цього вимагали поляки, литовці та шведський король, котрий на той час став фактичним володарем Литви і Білорусі. У розмовах з польськими достойниками Карл XII вимагав провести детронізацію Августа II, твердячи, що той є одним із призвідців війни. Цю вимогу Карл XII потім неодноразово повторював.

У січні 1702 р. Август II уклав союзний договір з Австрією, розраховуючи на її підтримку в можливих переговорах з Карлом XII. Травень 1702 р. став початком шведської агресіїна землі Корони. 18 травня шведи захопили Варшаву. Август II втік під Краків, де згромадив 16-тисячне саксонське військо і семитисячне польське. У битві під Клішовом 19 липня Карл XII завдав Августові II поразки, значною мірою тому, що за наказом гетьмана великого коронного Гієроніма Любомирського польська кавалерія покинула поле бою. Результат битви тяжко відбився на долі Речі Посполитої. 10 серпня 1702 р. шведи практично без опору заволоділи Краковом.

Невдачі Августа II сильно похитнули його позиції в Речі Посполитій. І все ж того самого року зібрана 20 серпня під Сандомиром малопольська шляхта відкинула вимогу Карла XII позбавити саксонця престолу. Водночас шляхта вимагала від Августа II вивести саксонське військо з країни.

2 травня 1703 р. шведи розбили саксонців під Пултуськом, що в Мазовії, після чого Карл XII витіснив війська Августа II з Королівської Пруссії. Від Августа II почала відходити значна частина шляхти і магнатів, головним чином великополяни. 16 лютого 1704 р. у Варшаві за активної участі примаса Міхала Радзєйовського була створена генеральна прошведська конфедерація.Конфедерати проголосили детронізацію Августа II, а 16 квітня, на вимогу Карла XII - стан безкоролів'я. 12 липня на Волі група

Часи потрясінь і занепаду

шляхти, скликаної конфедератами, оточена шведським військом, обрала польським королем 27 річного познанського воєводу Станіслава Лєщинського, вихідця з велико-польської магнатської родини. Навіть шведи цю елекцію прозвали фарсом. Примас відмовився взяти в ній участь, а номінацію новообраного короля оголосив познанський єпископ. Коронація С Лєщинського відбулася 5 жовтня 1705 р. у Варшаві (Краків на той час був у руках Августа II) без вручення йому традиційних монарших інсиґній. Станіслав Лєщинський був безоглядним виконавцем волі Карла XII.

30 травня 1704 р. в Сандомирі була створена генеральна конфедерація,яка виступила на захист Августа II. Після цього на короткий час Варшава опинилася під його владою. Річ Посполита стала ареною не тільки війни Августа II як курфюрста з Швецією, а й громадянської війни.

Усвідомолюючи. що власних сил замало, щоб успішно протистояти шведам, керівництво сандомирян звернулося по допомогу до Росії, яка на той час витіснила шведів із значної частини Прибалтики. 30 серпня 1704 р. під Нарвою був укладений антишведський наступально-оборонний союз Речі Посполитої і Росії,який передбачав спільні воєнні дії й те, що після закінчення війни Інфлянти перейдуть до Речі Посполитої. Цар також зобов'язався щороку сплачувати останній 200 тис. рублів за умови, що вона виставить 48-тисячне військо, і пообіцяв надати їй на допомогу 12-тисячний російський корпус. Москва також взяла на себе зобов'язання покінчити з селянсько-козацьким повстанням на Правобережній Україні, яке розпочалося 1702 р. під проводом С Палія. Воно вибухнуло у відповідь на намагання польських правлячих кіл виконати постанову Варшавського сейму, що проходив у червні-липні 1699 р. і ухвалив ліквідувати козацтво як організовану силу на Правобережжі. На час укладення Нарвського союзу це повстання йшло на спад, особливо після того, як 11 серпня 1704 р. за наказом гетьмана Івана Мазепи у таборі під Бердичевом був заарештований С. Палій, безпідставно звинувачений у зносинах з прихильником Карла XII - гетьманом великим коронним Гієронімом Любомирським. С. Палія було позбавлено білоцерківського полковництва і 1705 р. заслано до Сибіру.

Відповідно до Нарвського трактату Річ Посполита офіційно вступила у Північну війну. Це була її третя війна з шведами за останні сто років. Російські війська з'явилися на території Речі Посполитої. У 1705 р. вдалося очистити від шведів Литву і Білорусь. Це змусило Карла XII рушити в Литву і вибити звідти росіян. Під тиском шведів 26 листопада 1705 р. С Лєщинський у Варшаві підписав з ними договір, який політично й економічно узалежнював Річ Посполиту від Швеції. Остання, з свого боку, зобов'язалася повернути Речі Посполитій зайняті Росією її землі.

У фудні 1705 - навесні 1706 рр. Карл XII провів новий наступ на територію Речі Посполитої, примусив російські війська відступити, а згодом попрямував до Саксонії. 24 вересня 1706 р. в містечку Альтранштадт (під Ляйпціґом) посланці Августа II підписали трактат, за яким він за високе грошове відшкодування зрікся польського престолу на користь С Лєщинського, але зберіг за собою королівський титул. Август II був змушений трактат ратифікувати. Короля Станіслава Лєщинського визнали Франція, Австрія, Пруссія, Англія, Туреччина.

Проте сандомирські конфедерати, підтримувані саксонськими і російськими військами, зберігали вірність Августові II. Маючи значну чисельну перевагу, вони у битві під Калішем 29 жовтня 1706 р. поконали війська С Лєщинського і шведів. Петро І схилив сандомирян зібратися на вальний з'їзд у Любліні, який 7 липня 1707 р. проголосив безкоролів'я. Претендентами на звільнений польський престол називали семигород-ського князя Ференца II Ракоці (1703-1711), який тоді очолював боротьбу угорців проти австрійських Габсбургів, австрійського полководця фельдмаршала Євгенія Савойського