Історія Польщі. У жовтні 1620 р. у Братській церкві, що в Києві на Подолі, відбулося таємне висвячення єрусалимським патріархом Феофаном православних єпископів єпархій

У жовтні 1620 р. у Братській церкві, що в Києві на Подолі, відбулося таємне висвячення єрусалимським патріархом Феофаном православних єпископів єпархій, керівництво яких перебувало в руках уніатів. Згідно із законом і традицією, тільки король міг затвердити цих ієрархів. Сиґізмунд III цього висвячення не визнав. Відтоді функціонували паралельні православні й уніатські руські єпархії. Короткозорість королівського двору і сейму, які продовж 1620-х років не помітили руського опору, що з конфесійного протесту на захист загроженої доброї старовини перетворився на усвідомлений національний рух, дорого коштували Речі Посполитій у недалекому майбутньому.

Смерть Сиґізмунда III принесла деякі зміни. Ухвалені на елекційному сеймі 1632 р. Статті заспокоєння грецької віри, підтверджені дипломом новообраного короля Владислава IV в березні 1634 р., зафіксували те, що було здобуто сеймовим опором православної шляхти, міщанською опозицією, козацтвом. У протистоянні ортодоксальної й уніатської церков східного обряду протестанти прийняли сторону православ'я, тому що воно було опозиційним до католицтва. А навички полеміки, організованість і завзятість гнаної віри, вироблені протестантами в боротьбі за виживання, переймалися православними з перших днів війни, оголошеної ними унії.