Відновлення Польської держави

Упродовж XIII ст. існувало прагнення відродити Польську державу. Під час розпалу роздробленості воно могло реалізуватися лише частково: для успішного здійснення його не було достатніх об'єктивних і суб'єктивних умов. Вони визріли наприкінці XIII ст., і саме тоді гостро постало питання про відродження Польської держави.

До даних умов слід віднести насамперед наслідки соціально-економічних перемін,що відбулися в період роздробленості. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв посиленню економічних зв'язків не тільки в межах князівства, а й між князівствами, регіонами країни. Міжрегіональні зв'язки вимагали понадудідьної державної опіки. Тож міста - головні вогнища торгово-грошових відносин - були особливо зацікавлені в подоланні роздробленості.

Зацікавленість цю проявляло і рицарство. Склавшися значною мірою як стан, воно ставало понадудільною силою, якій потрібна була опора в особі понадудільної центральної влади для захисту себе від сваволі князів і можних. Та й частина можних не противилась об'єднанню польських земель, вбачаючи у ньому певні політичні вигоди для себе.

Чи не найбільше у відновленні Польської держави була зацікавлена церква.Вона організаційно й адміністративно була єдиною провінцією і включала в себе всі уділи (в провінцію не входила тільки Камєнська єпархія, що діяла в Західному Помор'ї), але кордони останніх не покривалися з кордонами єпархій, що утруднювало керівництво духовним життям. Крім того, маєтки одного єпископства та його капітула розташовувалися часто в кількох уділах, і це ускладнювало контроль за ними.

Для справи об'єднання польських земель немаловажне значення мали усвідомлення поляками своєї етнічно-мовної спільності,пам'ять про колишню Польську державу, приналежність усіх князів, окрім поморських, до пястівської династії. Усвідомлення необхідності відродити Польську державу поєднувалося з переконанням, що вона має бути королівством, а символом політичної єдності повинні бути король і королівська корона. За поширеною у XIII ст. європейськими юристами політичною доктриною король вважався "імператором в своєму королівстві", тобто правителем з особливими верховними владними повноваженнями. Ідея польської королівської корониживилася пам'яттю про те, шо королями були Болеслав І Хоробрий і Болеслав II Сміливий і що в краківському замку зберігалися королівські інсигнії Болеслава II Сміливого.

Вогнище об'єднавчих прагненьконцентрувалося передусім в економічно більш розвинутих регіонах - Сілезії, Малопольщі і Великопольщі. Прагнення зводилося до об'єднання земель навколо Кракова: спрацьовувала традиція пов'язаної історично з Краковом політичної єдностї; володіння Краковом тому було символом цієї єдності. Ось чому кожен князь з об'єднавчими амбіціями прагнув опанувати Краків. Такими князями були, зокрема, сілезький Генрик І Бородатий і вроцлавський Генрик IV Пробує, можливо й сілезький Генрик II Побожний. Будучи водночас і краківськими князями, вони марили краківською королівською короною й, очевидно, об'єднанням навколо неї якомога більшої кількості земель.

Важливою ідейною основоювідродження Польщі як держави став пропагований церквою культ краківського єпископа Станіслава, страченого за наказом Болеслава II Сміливого у 1078 р. Церква стверджувала, що Польська держава загинула через покарання її Богом за мученицьку смерть цього єпископа. У першій половині XIII ст., коли роздробленість набрала розпалу, церква оголосила, що необхідно канонізувати Станіслава, щоб випросити у Бога прощення за вчинену щодо нього несправедливість. У