Історія Польщі. Влада верховного князя, яка певною мірою обмежувала дії удільних князів, втратила своє значення і перетворилась у владу краківського удільного князя

Влада верховного князя, яка певною мірою обмежувала дії удільних князів, втратила своє значення і перетворилась у владу краківського удільного князя. Польща вступала в наступний етап політичної роздробленості, на якому становила конгломерат самодостатніх державних утворень.

Розповідь про цей етап, який тривав до кінця XIII ст., подано нижче за регіонами. Головну увагу звернено на події у Малопольщі,оскільки її серцевина - Краківське князівство - залишалася значною мірою в епіцентрі політичного життя Польщі: Краків був притягальним для багатьох князів як польська історична столиця; тому володіння Краковом і, відповідно, краківським престолом символізувало особливе місце в країні того князя, який цього досягав.

Після смерті Мєшка III Старого краківські можні запропонували престол Лєшекові Білому, резиденція якого тоді знаходилася в Сандомирі, поставивши умову, щоб він віддалив від себе сандомирського воєводу Ґоворека - свого вихователя й найбільш довірену особу. Лєшек умову відхилив. Тоді краків'яни, зваживши на передсмертне бажання Мєшка III, у 1202 р. віддали трон його синові - великопольському князю Владиславовна Тонконогому. Але того ж року вони його вигнали з Кракова за жорсткі, як їм видавалося, методи правління. Лєшекові вдруге було запропоновано престол, на цей раз без будь-якої умови, і він його посів (1202-1227). Невдовзі помер краківський воєвода. Краківська знать гадала, що на його місце Лєшек призначить Ґоворека, з яким прибув до Кракова, сподівалася, що Ґоворек як воєвода буде залежним від неї, бо попередній воєвода був саме такий. Проте Лєшек, зрозумівши задум можних, призначив Ґоворека краківським каштеляном, котрий за рангом був нижчий за воєводу. Таким чином він закріпив за ним статус своєї правої руки. З того часу і до кінця XVIII ст. посадово краківський каштелян був важливіший за краківського воєводу, хоча в інших князівствах, а згодом воєводствах, на які ділилася відроджена Польська держава, було навпаки.

У 1207 р. Лєшек Білий, щоб зміцнити свої позиції в Кракові, піддався під протекцію папи Іннокентія III (1198-1216) й отримав від нього відповідну буллу. У подяку за це Лєшек перший з польських князів відмовився від призначення єпископів, дозволив канонічний їх вибір, тобто кафедральними капітулами. Того ж року таким краківським єпископом став Вінцентій Кадлубек, що уславився як польський хроніст.

Той же папа у 1210 р. на прохання "князя Сілезії" видав буллу, яка проголосила відновлення в Польщі засади сеньйорату й принципату та підкреслила, що верховний князь повинен, як і раніше, панувати в Кракові. "Князем Сілезії"' був, напевно, Генрик І Бородатий, син Болеслава І Високого, один з тих кількох князів, котрі як найстарші претендували на краківський трон. Загалом булла залишалася тільки політичною декларацією, бо про дійсне відновлення дії згаданої засади у ті часи не могло бути й мови. Це, зокрема, довело кількамісячне у 1210-1211 pp. перебування на краківському престолі сеньйора пястівської династії Мєшка І Кривоногого, іншого князя з Сілезії: верховної влади над іншими польськими князями він не мав, хоч і став краківським князем згідно із зазначеною буллою; не виключено, що Лєшек Білий без опору поступився йому троном, зваживши на волю папи. Смерть обірвала правління Мєшка І Кривоногого. До Кракова повернувся Лєшек, який займав у ньому престол до своєї загибелі. Лєшек загинув у 1227 р. під Ґонсавою у Великопольщі, куди разом зі своїм молодшим братом Конрадом прибув на зустріч з Владиславом IIIТонконогим і Генриком І Бородатим для обговорення питання про ситуацію у Східному Помор'ї. Загинув внаслідок нападу на цих князів східнопоморського князя Святополка і великопольського князя Владислава Одоніца - племінника Владислава III Тонконогого. Лєшек Білий був останнім краківським князем, авторитет якого визнавався, хоч і не