Історія Польщі. ставився до німців у своїй державі, а їх у Кракові було чимало, вони займали впливову позицію серед верхівки міщанства- патриціату.

ставився до німців у своїй державі, а їх у Кракові було чимало, вони займали впливову позицію серед верхівки міщанства- патриціату.

Дізнавшись про претензії Вацлава II на краківський престол, Пшемисл II через кілька місяців після зайняття його покинув Краків, а як Вацлав II став 1291 р. краківським князем, то зрікся й своїх прав на цей престол на його користь. Чеський король прибув до Кракова 1292 р. для утвердження свого панування. Після цього бжесьцькокуявський князь Владислав І Локєток, брат Лєшека Чорного, під тиском Вацлава II залишив Сандомирську землю, яку захопив у 1288 p., присягнув на вірність Вацлавові II, відмовився на його користь від претензій на Краківську й Сандомирську землі. Таким чином, уся Малопольща опинилася в руках чеського короля.

Сілезія. Вище згадувалося, що у 1163 р. з дозволу Болеслава IV Кучерявого сини Владислава II Вигнанця Болеслав І Високий і Мєшко І Кривоногий повернулися у батьків уділ - Сілезію. Тоді ж або пізніше Болеслав І взяв у своє володіння її частину з містом Вроцлавом (за нею закріпилась назва Сілезія; стосовно того і пізнішого часу науковці йменують її власне Сілезією), а Мєшкові І віддав частину з містом Ополєм. Слід мати на увазі, що Болеслав І мав право вибрати собі і виділити своїм братам чи будь-кому зі своїх близьких родичів ту чи іншу частину Сілезії на підставі згаданого статуту Болеслава III Кривоустого, за яким в уділах діяла (принаймні мала бути чинною) система прімоґенітури, тобто право першонародженого успадковувати всю повноту влади батька в уділі. Не відомо, коли саме Болеслав І виділив з власне Сілезії Ґлоговське князівство своєму наймолодшому братові Конрадові, а своєму синові Ярославові -Опольське князівство з однойменного уділу МєшкаІ, якому з останнього залишив князівство з містом Рацібожем.

Перед 1201 р. помер Конрад, у 1201 р. - Ярослав. їхні уділи відійшли відповідно до Болеслава І Високого і Мсшка І Кривоногого. Перший з братів почав іменуватися князем Сілезії, другий - рацібожсько-опольським. Того ж 1201р. після смерті Болеслава І Мєшко І посів Сілезьке князівство, але невдовзі змушений був віддати його Генрикові І Бородатому - синові Болеслава І.

Простежимо долю Сілезького і Рацібожсько-Опольського князівств у XIII ст.

Перше з них у 1238 р., після смерті Генрика І Бородатого, успадкував його син Генрик II Побожний, а від нього, після загибелі його 1241 p., воно перейшло у володіння його сина Болеслава II Рогатки. У 1244 р. останній допустив свого брата Генрика III Білого до співуправління. а 1247 р. поділив Сілезьке князівство так: собі лишив його східну частину - вроцлавську, а Генрикові III віддав західну частину - лєгніцько-ґлоговську. Майже одразу після цього Болеслав II Рогатка здійснив поділ навпаки і встановив, що буде співправити з братом Конрадом І, а Генрик III - з братом Владиславом. Конрад І, зрештою, дістав Ґлоговське князівство, а Владислава захопила духовна кар'єра, так що Генрик III Білий сам правив у Вроцлавському князівстві. Болеслав II Рогатка помер 1278 p., залишивши трьох синів, з яких найстарший, Генрик V Товстий, з Лєгніцького князівства одержав Лєґніцу, Болько І - Явор і Свідніцу, Бернард Спритний - Львувек. Після смерті у 1273 або 1274 р. Конрада І його сини Генрик НІ, Конрад II Горбатий і Пшемко заволоділи, відповідно, Ґлоґовом, Жаганєм і Сцінавою. Спадщина Генрика III Білого (помер 1266 р.) - Вроцлавське князівство - перейшла до його єдиного сина Генрика IV Пробуса, який помер безпотомно у 1290 p., заповівши це князівство Генрикові III Ґлоговському. У 1294 р. воно було поділене: Генрикові III Ґлоґовському дісталася територія на схід від Одри і південніше Великопольщі, Генрикові V Товстому - центральна частина, Болькові І - землі на кордоні з Лужицями. З перелічених князів перед початком подолання роздробленості в Польщі померли Бернард Спритний (1286) і Пшемко (1289) - обидва безпотомно (невеличкі князівства,

Доба роздробленості

якими вони володіли, перейшли їхнім братам); на самому початку цього подолання помер Генрик V Товстий (1296; залишивши після себе трьох неповнолітніх синів); на початку XIV ст. - Болько І (1301), Конрад II Горбатий (1304), Генрик НІ Ґлоґовський (1309).

Рацібожсько-Опольське князівство після смерті МєшкаІ Кривоногого (1211) успадкував його син Казимирі. Від нього (помер 1229 або 1230р.) воно перейшло до його сина Мєшка II Огрядного. Останній з 1244 р. до своєї смерті (1246) правив спільно з братом Владиславом. Від 1246 р. Владислав був рацібожсько-опольським князем. Помер він у 1281 або 1282 р. Його князівство було поділене на чотири частини: Мєшко-ві III дісталося Цєшинське князівство, Казимирові II - Битомсько-Козєлсцьке, Болесла-вові І - Опольське. Пшемислові - Рацібожське. На час подолання роздробленості в Польщі ці князівства існували.

Великопольща. Цю провінцію після смерті Мєшка III Старого (1202) як її удільного князя успадкував його єдиний на той час син Владислав НІ Тонконогий (другий син Одон помер 1194 p.). Через кілька років після цього син Одона Владислав Одоніц став вимагати від дядька виділити йому уділ. У відповідь Владислав III вигнав його з Велико-польщі, проте під тиском Генрика І Бородатого, у якого в Сілезії вигнанець знайшов притулок, змушений був дозволити йому повернутися й надати уділ з центром у Каліші. У 1216 р. Владислав Одоніц витіснив дядька з Познані. Тоді ж з претензією на Каліську землю виступив Генрик І Бородатий. Цим скористався Владислав III і у 1217 р. вигнав племінника з Великопольщі. Того ж року Генрик І і Владислав III уклали угоду, за якою перший з них одержав Каліську землю, а другий - Любуську землю, якою до того Генрик І володів.

У 1227 р. Владислав Одоніц зі Східного Помор'я, куди за кілька років перед тим прибув з вигнання в Угорщині, напав на дядька. Розпочата тим самим нова війна між ними закінчилася тим, що племінник примусив Владислава III втекти до Рацібожа, де той і помер у 1231 р.

Владислав Одоніц заволодів всією Великопольщею, за винятком Каліської землі, яка, відповідно до угоди 1217 р., перебувала в руках Генрика І Бородатого. Останній у 1234 р. захопив решту великопольської території, розташовану на південь від Варти і знову запанував у Любуській землі. Відтоді ця "довартська" Великопольща належала даному сілезькому князеві, згодом, у 1238-1241 pp. - його синові Генрикові II Побожному і до 1244 р. - синові останнього - Болеславові II Рогатці. Владислав Одоніц п'ять останніх років свого життя (помер 1239 р.) панував тільки в північній, "завартській", Великопольщі з центром у Ґнезні. Його спадкоємцями були сини Пшемисл І і Болеслав Побожний. Спочатку вони правили спільно. У 1244 р. їм вдалося відібрати у Болеслава II Рогатки "довартську" Великопольщу. У 1247 р. брати поділили Великопольщу: Пшемислові І дісталася північна частина з Гнєзном і Познанню, а Болеславові - решта. Через два роки вони переподілили край: Пшемисл І одержав Познанську і Каліську землі, Болеслав - Ґнєзненську. У 1253 р. відбувся ще один переділ: Пшемислові І перепала західна частина з Познанню, Болеславові - східна з Ґнєзном і Калішем.

У 1257 р. Пшемисл І помер. Через кілька місяців після цього народився його син Пшемисл II. Поки він був неповнолітнім, його опікав Болеслав Побожний. Згодом деякий час дядько і племінник правили спільно, поки Пшемисл II не запанував у батьківському уділі. Болеслав Побожний не мав чоловічого потомства, тому після смерті (1279) його уділ дістався Пшемислові II. Уся Великопольща опинилася під владою останнього. Він правив у ній одноосібно до своєї загибелі (1296).