Поняття виявлення та розслідування злочинів

Виявлення та розслідування злочинів - важливий вид правоохоронної діяльності. У процесі її здійснення розв'язують специфічні завдання, спрямовані на повне й швидке розкриття кожного злочину, розшук злочинців і осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності. Разом з тим суб'єктів цієї діяльності позбавлено права на необґрунтоване обвинувачення та на юридичну помилку. Правоохоронна діяльність у сфері виявлення та розслідування злочинів є несумісною з фактами протиправних затримань і арештів, її предмет включає характерні ознаки професійної діяльності та органу (посадової особи), уповноваженого виявляти й (або) розслідувати злочин, окремі форми, етапи та принципи цієї діяльності.

Виявлення та розслідування події злочину - це процес, що розгортається в часі та просторі, в якому встановлюють, досліджують, оцінюють численні фактичні обставини, здійснюють цілеспрямовані пошукові, перевірочні, контрольні та правові дії.

Більшість питань детально розглядають у курсах кримінально-процесуального права, криміналістики й оперативно-розшукової діяльності. У цій навчальній дисципліні висвітлено юридичну діяльність, предмет якої полягає у виконанні функції правоохорони. Виявленню та розслідуванню злочинів як правоохоронній діяльності притаманні кілька ознак. По-перше, охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом правильного застосування адміністративного, кримінального й кримінально-процесуального законодавства з тим, щоб жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. По-друге, державний вплив на злочинність, захист інтересів держави й суспільства з тим, щоб застосовувати кримінальну відповідальність до винних осіб. Таку діалектичну єдність вказаних ознак зумовлено певною єдністю інтересів держави й публічних інтересів особи.

Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб трансформується в принцип правоохорони, за яким притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи є неприпустимим. За ст. 29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. При цьому в Основному Законі відзначено, що за нагальної потреби запобігти злочинові чи відвернути його, вповноважені на те законом органи можуть застосувати затримання особи як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. В порядку додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за зловживання або юридичні помилки, припущені посадовими особами під час здійснення ними виявлення та розслідування злочинів, зокрема за завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 371 КК), за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), за примушення давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60).

Захист інтересів держави й суспільства також втілено в принцип правоохорони, за яким відповідальності підлягають лише винні особи. Кримінальна відповідальність має індивідуальний характер. Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції); доводити свою невинуватість у вчиненні злочину не є обов'язком особи, притягнутої до відповідальності; за Конституцією обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь (ст. 62). Для додержання цього принципу встановлено кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). Разом з тим, якщо самим фактом розголошення посадовою особою даних попереднього слідства завдано суттєвої шкоди державним чи громадським інтересам, це є підставою для притягнення цієї посадової особи до кримінальної відповідальності.

Професійна діяльність із виявлення та розслідування злочинів має інтегративне значення незалежно від відомчої належності осіб, які є суб'єктами цієї діяльності. Всі вони керуються нормами КПК України. Інші процесуальні процедури з цього приводу можуть лише доповнювати його.

Така професійна діяльність вимагає спеціалізації, взаємодії та ірунтовної правової підготовки.

Її здійснюють за різними типами правових охоронних дій, а саме: правопримушувальними, правовстановлюючими, правозабезпечувальними та правовідновлювальними.

Встановлення злочину або особи злочинця (підозрюваного, обвинуваченого) здійснюють за умов різних типів складностей фактичних обставин, з урахуванням очевидного або неочевидного типів вчинення злочину. Джерелами інформації про подію злочину можуть бути, як у першому, так і в другому випадках, фізичні особи (наприклад, потерпілі, очевидці тощо), інформація про фізичні або інші наслідки дій винних осіб, документи, нотатки тощо. Виявленням злочину вважають встановлення події (явища, часу, обставин, особи тощо), зокрема моменту заволодіння майном, проникнення в житлове приміщення, нападу на особу й заволодіння її майном, заподіяння розладу здоров'я тощо. Деякі особливості встановлення моменту закінчення події притаманні злочинам, які за складом є формальні (моментом закінчення злочину вважають саму дію, наприклад, при хуліганстві чи розбійному нападі) або матеріальні (моментом закінчення є виникнення шкоди, іншого матеріального наслідку, наприклад, під час заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжок тощо).

Очевидним злочинам не притаманна висока складність виявлення та розслідування. Встановлення складу злочину при цьому не потребує особливих зусиль у доказуванні. Проте здебільшого подію злочину приховує особа або група осіб. Це стосується більшості так званих неочевидних злочинів, які вчиняють у господарській, фінансовій та інших сферах, злочинів, які пов'язано з обігом наркотичних засобів тощо. Виявлення їх, зокрема фінансового шахрайства, несплати податків, інших видів неочевидних (латентних) злочинів, потребує попередньої та додаткової контрольно-перевірочної роботи. Етіологія "трастових" злочинів, розслідування банківських справ свідчать про появу нової хвилі злочинів, виявлення та доказування яких потребує значних професійних зусиль.

У процесі виявлення та розслідування злочинів правоохоронні органи України дедалі частіше використовують можливості таких міжнародних організацій, як Інтерпол або Європол. Розвиток політичних, соціальних, економічних і екологічних відносин у Європі та й усьому світі супроводжується стрімким зростанням міжнародної злочинності. Типові її прояви - це відмивання "брудних" грошей, запровадження в міжнародний обіг фальшивих грошей, торгівля людьми, незаконна поставка зброї в "гарячі точки", розкрадання міжнародних кредитів, нелегальна торгівля людськими органами, наркобізнес. Останнім часом через мережу Інтернет поширюють культ насильства та жорсткості, дитячу порнографію й расистську пропаганду. Стрижнем ефективної боротьби з міжнародними злочинами стає узгодження слідчих та оперативних дій і повноважень поліцій європейських країн.

Значних зусиль потребує пошук і встановлення осіб, що пропали безвісти.

Під час виявлення та розслідування конкретного злочину виявляють інші неправомірні дії, що стає достатньою підставою для порушення кримінальних справ і проведення самостійного розслідування цих неправомірних дій. Також додаткового розслідування потребують так звані суміжні склади злочинів, коли однією антисуспільною дією вчинено два й навіть більше різних злочинів.

Виявлення та розслідування злочинів здійснюють у процесуальних і позапроцесуальних формах, але з обов'язковим додержанням вимог Конституції України та КПК. В іншому разі сама діяльність, яку здійснюють із порушенням конституційних або процесуальних норм, перетворюється на протиправну.

Типові правові дії (як було зазначено раніше, їх класифікують на правовстановлюючі, правопримушувальні, правозабезпечувальні та правовідновлювальні) становлять певний алгоритм функцій правоохорони.

Правопримушувальні дії перемежовують з іншими видами правових дій. Вони найпоширеніші й притаманні правоохоронній діяльності під час виявлення та розслідування злочинів. Відносинам, що забезпечують функцію правоохорони між уповноваженими органами та громадянами, притаманна специфічна взаємодія, яку відображено в кримінальному законодавстві. Повідомляти про злочин - Право кожного громадянина. Законодавець передбачив звільнення від кримінальної відповідальності за активне сприяння в розкритті тяжких злочинів, у тому числі, вчинених у складі організованої групи. Проте, коли громадянинові стало відомо про тяжкий злочин або про приготування до нього, він зобов'язаний повідомити про це правоохоронні органи. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення лише щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63 Конституції).

Правовий примус під час провадження з виявлення та розслідування злочинів може мати як безпосередній, так і опосередкований характер, оскільки законні повноваження й вимоги правоохоронних органів мають обов'язкову силу. Наприклад, підкоритися порядку проведення та оформлення слідчих дій зобов'язані всі їхні учасники. Разом з тим примус має опосередкований характер, тобто вимагають лише точного виконання вимог щодо проведення слідчих дій, зокрема оглядів, освідувань, виїмок, допитів, впізнання, отримання зразків для порівняльного дослідження, призначення експертизи, очної ставки, ексгумації трупа тощо.

Правопримушування безпосередньо спрямовано на суттєве обмеження прав людини, на примусовий варіант правової поведінки в разі накладення арешту на майно, затримання підозрюваного, під час обрання запобіжного заходу в вигляді арешту тощо.

Правовстановлюючі дії з виявлення та розслідування злочинів спрямовано на збір даних, які прямо чи побічно підтверджують факт події, її злочинний характер, наявність потерпілих, причетність осіб (або особи) до злочину. Встановлення таких даних за певним обсягом формує доказову базу з розслідування конкретного злочину. До того ж слід враховувати властивість фактичних даних підтверджувати, спростовувати або іншим чином співвідноситися з подією злочину. Особливе значення має вид доказів, зберігання доказових властивостей речей, інформації тощо. Об'єктивне й повне проведення виявлення й розслідування злочину свідчить про неупередженість процесу, що є запорукою законності правоохоронної діяльності.

Виявлення злочину, здебільшого, передує розслідуванню. Хоч у багатьох випадках ці види діяльності здійснюють паралельно. розслідування кримінальних справ у кримінально-процесуальному законодавстві називають досудовим слідством, тобто таким, що передує судовому слідству з розгляду даного злочину. Достатність підстав для початку слідства є важливим, відправним моментом. Ні суспільні катаклізми, ні одноособові або групові уявлення про негативні прояви тощо не можуть бути приводом для початку провадження, тобто проведення робіт з виявлення або розслідування. Лише вичерпний перелік джерел достовірної інформації про наявні ознаки злочину може бути взятий до уваги. Такими джерелами або за кримінально-процесуальним законодавством приводами до порушення кримінальної справи можуть бути:

- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

- явка з повинною;

- повідомлення, опубліковані в пресі;

- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Дізнавач, слідчий, прокурор, суддя мають власноручно розпочати провадження, якщо вони безпосередньо виявили ознаки злочину під час їхньої повсякденної праці. Справу може бути порушено за умови достатності даних, які характеризують ту чи іншу подію як злочин. Будь-яка подія має предмет доказування. Зазначені ознаки утворюють загальний предмет доказування, а за злочинами, вчиненими неповнолітніми особами, особами, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину або вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності, предмет доказування конкретизують, доповнюють ознаками, що характеризують правовий статус неповнолітніх і душевнохворих.

Доказування в процесі виявлення та розслідування злочинів - це діяльність суб'єктів правоохорони зі збирання, перевірки, оцінки доказів і джерел їхнього походження, а також формулювання аргументів, прийняття рішень за суттю кримінальної справи.

Під час доказування насамперед мають бути встановлені об'єктивні обставини події злочину, серед яких важливе місце посідає причинний зв'язок між злочинною дією (або бездіяльністю) та шкодою (її обсягом або розміром). Паралельно встановлюють суб'єктивні ознаки злочину, тобто винність особи, мотиви кримінального вчинку тощо. При цьому до уваги беруть і обставини, що свідчать про ступінь вини причетної до злочину особи (або групи осіб), причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, соціальну та правову характеристику винного, його можливі взаємини з потерпілим тощо.

Правозабезпечувальні дії поширено на різних осіб, що беруть участь у виявленні та розкритті злочину (зокрема тих, які ведуть провадження, відстоюють свої інтереси в провадженні або сприяють йому), та на законні права фізичних і юридичних осіб, які є учасниками розслідування. Є кілька груп правозабезпечувальних дій. Дії однієї групи полягають у виявленні та усуненні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

До причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, належать об'єктивні та суб'єктивні обставини буття, які зумовлюють (детермінують) злочини або безпосередньо спричиняють спрямованість на вчинення неправомірних дій. Причини й умови виявляють шляхом комплексного дослідження макро- або мікрооточення особи злочинця та механізму вчинення злочину. Спеціальним заходом, який слугує запобіганню злочинам, є направлення подання органу розслідування до підприємств, установ, організацій про усунення обставин (криміногенних факторів), що спричиняють вчинення злочинів. Подання вносять у зв'язку з конкретною кримінальною справою. Правозабезпечувальний характер подання полягає в тому, що його може бути внесено до моменту закінчення розслідування; в ньому мають бути викладені всі без винятку причини й умови; інформація про них має ґрунтуватися на проведених діях з виявлення та розслідування злочину; вимоги щодо усунення причин і умов можуть стосуватися правомірних дій або бездіяльності (невиконання вимог чинних нормативних актів) тощо; подання є дієвим засобом забезпечення прав громадян і виконання ними законодавче встановлених обов'язків.

До іншої групи правозабезпечувальних дій відносять дії із забезпечення безпеки суддів і працівників правоохоронних органів, а також учасників розслідування кримінальних справ (так само як і їхніх близьких), життю, здоров'ю або майну (майновим правам) яких існує реальна загроза.

Правовідновлювальні дії під час виявлення та розслідування злочинів полягають у захисті й поновленні честі, гідності, ділової репутації потерпілих, юридичної та соціальної реабілітації особи, яку незаконно обвинувачено у вчиненні злочину. Правовідновлення під час виявлення та розслідування злочинів реалізують у заходах із відшкодування матеріальної та моральної шкоди, поновлення статусу та прав потерпілого, з відшкодуванням йому витрат на стаціонарне лікування тощо. Порядок і розмір відшкодування шкоди визначають під час прийняття рішення, яке реабілітує особу. При цьому моральну шкоду відшкодовують у грошовій формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Таким чином, роль досудового слідства є надзвичайно важливою в системі правоохоронної діяльності. Від якості виявлення й розслідування злочину, надійності доказів у кримінальній справі, достовірності отриманої інформації залежить своєчасність попереднього слідства, а також ґрунтовність і справедливість судового рішення, а отже рівень захисту прав людини, інтересів держави, охорони правового порядку.