Помилки об'єктивного характеру.

Такі помилки, можуть відбуватися через зміни умов Індустріалізації тваринництва,, коли порушується, адаптація, розвивається гіподинамія, порушуються фізіологічні процеси в організмі, що призводить до патологічних зрушень, розвитку складних процесів. Лікар досі ще не має наукових даних, тому як діагностика, так і лікування можуть бути помилковими.

Трапляються помилки, пов'язані з недостатньою підготовкою ветспеціалістів, невмінням системно досліджувати тварину. Одна з причин це те, що в навчальних посібниках схематично, узагальнено описані типові клінічні ознаки хвороби. Ці помилки пов'язані з невідповідністю теорії і практики, з відсутністю досвіду і недостатністю клінічного мислення.

У лікаря-початківця часто помилки пов'язані з недостатнім знанням хвороби, а також невмінням правильно оцінити окремі її симптоми. Часто симптом приймають за діагноз, і тому лікування виявляється не досить ефективним. Досвідчений лікар ставить діагноз за інтуїцією (intuitio -пильно вдивлятися). Практичний етап діагностичного процесу повинен підлягати критичному аналізу.

Однією з причин об'єктивних помилок є недостатня технічна оснащеність ветеринарних лікарів і установ та невміння користуватися приладами, які вже є.

Серед чинників, які можуть стати причиною об'єктивної помилки; слід назвати великий обсяг роботи і коло обов'язків ветеринарного лікаря.

II. Суб'єктивні діагностичні помилки пов'язані з індивідуальними особливостями ветлікаря, вони залежать від типу нервової діяльності, розумових здібностей, професійної цілеспрямованості і т.д.

Лікар, який має сильний, урівноважений і рухливий тип нервової системи, більш працездатний, глибше осмислює наслідки обстеження. З такими ж знаннями і за аналогічних обставин практичний лікар зі слабким, неврівноваженим і інертним типом нервової системи більше допускає лікарських помилок. Такі властивості, як воля, самосвідомість, самолюбство, зарозумілість і т.д. теж позначаються на лікарській діяльності і можуть стати причиною лікарських помилок. Лікарі з недостатнім клінічним мисленням допускають чимало помилок.

Для лікарської діяльності більш сприятливий спокійний темперамент. Необхідно розрізняти активність лікаря – свідому і стихійну. Остання частіше призводить до помилок, особливо тоді, коли відсутні досвід, почуття відповідальності і здатність до самоконтролю.

Самовпевненими частіше бувають люди обмежені, схильні до хизування і самореклами.

Немало помилок допускають ветспеціалісти внаслідок невмілого, неправильного, шаблонного використання лікарських речовин. Необхідно розібратися, де симптоми, а де діагноз.

Причиною помилок може бути і нерішучість лікаря, сумніви в своїх висновках і діях.

Біда більшості лікарів полягає не в тому, що вони недостатньо знають, а в тому, що вони недостатньо бачать.

Професійна цілеспрямованість лікаря має також важливе значення в його практичній діяльності. Якщо у лікаря ця моральна якість недостатньо розвинена або відсутня, професійної захопленості чекати не доводиться.

Незнання, як правило, спричиняє необ'єктивність, необґрунтованість думок і є однією з важливих причин неправильного тлумачення фактів. До числа причин діагностичних помилок відноситься і відсутність самокритичності.

III. Змішані помилки пов'язані з об'єктивними факторами, але ступінь їх виявлення залежить від суб'єктивних властивостей лікаря.

1.Важка діагностика захворювання, яке перебігає зі складною, атиповою клінічною картиною. В цьому випадку лише лікар з певним досвідом зможе правильно поставити діагноз.

2.До клінічної помилки, особливо у лікаря-початківця, може привести неправильний або перекручений аналіз. Тут відіграє роль важливість індивідуального спостереження, складність збирання анамнезу у великих тваринницьких господарствах. Крім цього, часто в захворюванні або загибелі тварини винний обслуговуючий персонал. В цих випадках лікар повинен сподіватися на свої знання.

3.Постановка діагнозу "за інтуїцією": часто інтуїція йде врозріз з точністю, такий діагноз потребує доказів. Діагноз "за інтуїцією" припустимий в окремих випадках І тільки при великому досвіді лікаря. Він повинен будуватися на підставі глибокого і всебічного досвіду в аналізі симптомів, отриманих при дослідженні хворої тварини.

4.Захоплення "модними" діагнозами, "модними" лікуваль­ними прийомами, "модними" лікарськими речовинами може бути причиною помилок. Помилковим слід визнати використання антибіотиків без попереднього визначення мікрофлори і її чутливості до них.

5.Помилкою може бути так зване навіювання діагнозу, особливо шкідливе воно з боку авторитетних осіб, які часто ставлять діагноз за інтуїцією. Якщо ж діагноз поставлений правильно "авторитетом", то його недосвідчений колега допускає нову помилку, продовжуючи лікувати хворобу. При цьому він не враховує, що з часом стан хворого зміниться і раніше поставлений діагноз перестає відповідати справжньому захворюванню.

6.Джерелом діагностичних помилок може бути переоцінювання лабораторного дослідження, показники якого вельми варіабельні. Лаборант здійснює дослідження без зв'язку з хворою твариною. Клініцист повинен піддавати критичному аналізу результати лабораторних досліджень, а не приведення їх до незаперечної істини. Висновок лабораторії лише поліпшує постановку діагнозу. Значення клінічного дослідження завжди залишається головним, провідним фактором в діагностичному процесі.

Відсутність лабораторного підтвердження не знімає з лікаря відповідальності за встановлений діагноз.

Лікарські помилки можуть бути карні і пекарні. До карних помилок слід відносити в діагностиці прояви недбалості (халатності), несумлінного ставлення і навмисного невикористання наявних засобів діагностики. Внаслідок того, що неправильно поставлений діагноз, неправильним буде й лікування отже, буде завдано матеріальних збитків.

Некарні помилки - коли при сумлінному використанні всіх наявних засобів діагностики, але недостатньому розвитку науки або відсутності специфічних ознак хвороби діагноз поставлено неправильно. Внаслідок цього лікування не дало належного ефекту. Подібні помилки можуть зустрічатися і у висококваліфікованих спеціалістів.

До лікарських помилок не відносяться випадки неправильних дій внаслідок повного неуцтва ветеринарного працівника в спеціальних питаннях.

Неправильний діагноз нерідко ставиться не тому, що лікар недостатньо приділяє уваги пацієнту або кваліфікація його низька, а тому, що відсутні умови для всебічного дослідження або наука не володіє засобами точної діагностики ряду захворювань. Неправильно поставлений діагноз при інфекційних хворобах може призвести до серйозних наслідків у вигляді падежу, марних витрат коштів на щеплення та інш. Помилки в ветеринарній роботі неминучі, але частота і ступінь їх часто залежать від самого спеціаліста, його ставлення до справи.

Помилки бувають діагностичні, терапевтичні і прогностичні.