МІСЦЕВІ СИМПТОМИ

1. Класичні ознаки запалення.

Місцева реакція при гострій гнійній інфекції проявляється симптомами, що характеризують розвиток запальної реакції:

rubber (почервоніння);

calor (місцевий жар);

tumor (припухлість);

dolor (біль);

function laesa (порушенні функції).

Почервоніння легко визначається при огляді. Воно пов'язане з розширенням судин (артеріол, венул і капілярів), потім настає уповільнення кровотоку аж до майже повного спинення — стазу. Такі зміни пов'язані з дією на судини гістаміну і різкими ацидотичнйми зрушеннями в зоні запалення. Описані зміни інакше поз­начають терміном «гіперемія».

Місцевий жар пов'язаний з посиленням катаболічних реакцій, з вивільненням енергії. Визначають місцеве підвищення температури звичайно тильною поверх­нею долоні, порівнюючи отримане при цьому відчуття з відчуттям при пальпації поза болючим осередком.

Припухлість тканин зумовлена зміною проникності стінки судин для плазми і формених елементів крові, а також елементів крові і підвищеним гідростатичним тиском у капілярах. Підвищена проникність судинної стінки стосується в основно­му капілярів і дрібних вен. Рідка частина плазми, що потрапляє із судин разом із мігруючими лейкоцитами, а нерідко й еритроцитами, які вийшли шляхом діапе­дезу, утворюють запальний ексудат. Основну масу його складають нейтрофільні лейкоцити. Визначають припухлість зазвичай візуально. У сумнівних випадках вдаються до вимірювань (наприклад, обводу кінцівки).

Наявність болю і болючості при пальпації в осередку запалення є характерною ознакою гнійних захворювань. Слід пам'ятати, що пальпацію потрібно проводити досить обережно, щоб не зробити пацієнту боляче.

Порушення функцій пов'язане як із розвитком больового синдрому, так і з на­бряком. Найбільшою мірою воно виражене при локалізації запального процесу на кінцівці, особливо в ділянці суглоба.

2. Симптоми наявності гною.

Скупчення гною визначають за допомогою клінічних симптомів (симптоми флук­туації і розм'якшення), додаткових методів дослідження і діагностичної пункції.

Важливим методом виявлення зони скупчення гною є симптом флуктуації. Для його визначення лікар кладе свою долоню з одного боку зони патологічного процесу (при осередках малого розміру — один або декілька пальців), а з протилежного боку — іншу долоню (або 1—3 пальці) і робить поштовхуючі рухи (мал. 42).

Якщо між долонями лікаря в патологічному осередку є рідина (у даному ви­падку — гній), ці поштовхи передаватимуться з однієї кисті на іншу. Зазвичай по­зитивний симптом флуктуації, що свідчить про скупчення в тканинах гнійного ексудату, є визначальним щодо необхідності проведення операції (розтин і дрену­вання гнійника).

Схоже значення має і симптом розм'якшення: якщо на тлі запального інфіль­трату в центрі з'являється зона розм'якшення (відчуття порожнечі, провалу при пальпації), то це також свідчить про гнійне розплавлення тканин і скупчення гною.

Додаткові методи дослідження: ультразвукове і рентгенологічне дослідження, комп'ютерна томографія, діагностична пункція. 3. Місцеві ускладнення гнійних процесів.

У разі гнійних захворювань можливий розвиток місцевих ускладнень: некрози, запалення лімфатичних судин (лімфангіт) і вузлів (лімфаденіт), тромбофлебіт.

Формування некрозів пов'язане з діяльністю мікроорганізмів, а також з пору­шенням мікроциркуляції внаслідок запального процесу. При цьому в зоні запа­лення з'являються ділянки чорного кольору.

Лімфангіт— вторинне запалення лімфатичних судин, що посилює перебіг різних запальних захворювань.

При стволовому лімфангіті спостерігається гіперемія у вигляді окремих смуг, спрямованих від осередку запалення до зони регіонарних лімфатичних вузлів — до пахвової ямки або пахової складки. Поряд із гіперемією з'являється набряклість шкіри. При пальпації відчуваються болючі ущільнення у вигляді тяжів, «шнурів» за ходом лімфатичних судин. Досить рано приєднується лімфаденіт. При запален­ні внутрішньошкірних лімфатичних судин спостерігається гіперемія у вигляді сіт­частого малюнка (множинні яскраво-червоні смуги, які перетинаються). Лімфан­гіт може бути швидкоплинними і спостерігатися лише протягом декількох годин. Водночас можливий розвиток некротичного лімфангіту з формуванням осередків некрозу за ходом судин.

Лімфаденіт— запалення лімфатичних вузлів, що виникає як ускладнення різних гнійно-запальних захворювань і специфічних інфекцій (туберкульоз, чума, актиномікоз). Таким чином, лімфаденіт, як правило, є вторинним процесом.

Лімфаденіт починається з болючості і збільшення лімфатичних вузлів. Інколи при стиханні основного процесу лімфаденіт домінує в клінічній картині захворю­вання. У разі прогресування періаденіту вказані клінічні ознаки виражені біль­шою мірою, чітко пальповані раніше лімфатичні вузли, зливаючись між собою і з прилеглими тканинами, стають нерухомими. Процес може перейти в деструктив­ну форму, аж до розвитку аденофлегмони.

Тромбофлебіт— запалення вен, якими здійснюється відтік крові від зони запалення. Такий тромбофлебіт називають висхідним. Зазвичай йдеться про по­верхневі вени. Клінічно визначається болючий інфільтрат за ходом вени, що має форму джгута, валика. Над ним шкіра гіперемійована. Тромбофлебіт потребує спеціального лікування. Запальні зміни стихають зазвичай швидко, але досить довго після цього пальпується тромбована вена. У деяких випадках тромбофлебіт ускладнюється розвитком абсцесів (абсцедивний тромбофлебіт), що потребує хірур­гічного лікування.

Розвиток лімфангіту, лімфаденіту і тромбофлебіту є першими ознаками гене­ралізації інфекційного процесу.