Суспільний і територіальний поділ праці, спеціалізація регіону.

У найзагальнішому розумінні суспільний поділ праці являє собою якісну диференціацію суспільної праці на окремі види, підвиди і т.д., що призводить до спеціалізації окремих виробників та виробничих одиниць на виробництві певних видів продукції та послуг.

Територіальний поділ праці – це просторова форма суспільного поділу праці, яка закріплює різну господарську спеціалізацію окремих територій – ареалів, регіонів, країн.

ТПП формувався під впливом різних чинників. ТПП почав складатися ще у давнину під впливом розвитку торгівлі.

На перших етапах розвитку ТПП визначальними були природні фактори: географічне положення, природні умови і ресурси, наявне населення.

Група вчених Гарвардського інституту міжнародного розвитку на чолі з Дж. Саксом встановила, що країни, якне мають виходу до моря, мають темпи розвитку нижчі, ніж приморські приблизно на 0,7% на рік. Тропічні країни розвиваються на 1,3% повільніше, ніж країни помірного поясу.

З часів Великих географічних відкриттів поступово поширився на весь світ. Якісний стрибок у розвитку ТПП пов’язаний з формуванням капіталістичних відносин та першою промисловою революцією (17-18 ст.), що супроводжувалися появою парових машин та зростанням машинного виробництва. З другої половини 19 ст. основним фактором ТПП стають науково-технічний програм та рівень розвитку продуктивних сил.

Свого часу А.Сміт обгрунтував принцип абсолютних переваг територіального поділу праці: жодна країна не повинна виробляти все; потрібно купувати у інших ті продукти, які там дешевші абокращі, і вивозити свої товари, що мають асолютні переваги. Пізніше обгрунтовували переваги ТПП Д.Рікардо, Л. Мізес, А. Маршалл, Хекшер і Олін, П.Х. Ліндерт та інші.

Завдання – виробляти чи купувати? – вирішується за нерівністю М. Баранського

Сс>Св+Т, де Сс та Св – собівартість виробництва продукції у районах споживання, Т – питомі транспортні витрати. Ця нерівність має такий зміст: якщо собівартість продукції власного виробництва Сс перевищує собівартість цієї ж продукції в іншому районі разом з транспортними витратами, то вигідніше цю продукцію завозити, а не виробляти самим. Цей вираз називають формулою економічної вигоди ТПП.

Приклад:

Собівартість вирощування томатів на півдні Одещини 30 коп./кг, у Волинській області – 1 грн. 10 коп/кг, у Любліні – 1 грн.15 коп/кг. Відстані від Одеси до Луцька 900 км, від Одеси до Любліна – 1300 км. Транспортні витрати на перевезення 1 кг томатів залізницею становлять 0,7 коп/км. Чи доцільно возити томати з Одещини до Луцька і Любліна:

1) 110>93 для Луцька

2) 115<121 для Любліна

Територіальний поділ праці – процес, в результаті якого певна територія набуває свою спеціалізацію в ході історичного та економічного розвитку. Це основна сила формування осередків господарського розвитку.

Е.Б. Алаєв географічним називає будь-який поділ праці, а територіальним – той, який співвідноситься з юридичним тлумаченням терміну територія (наприклад, державна територія). Якщо поділ праці йде в середині країни – це внутрішньодержавний, внутрішньорайонний, територіальний поділ. Між окремими країнами та їх групами – це міжнародний поділ праці. Поділ праці має прояв не тільки у виробництві, а й в територіальній організації життя людей, суспільства. Це означає, що до системи поділу праці входять не тільки виробництво, але й сфера послуг, культура, наука, інформація.

Держава має вибір щодо своєї участі у міжнародному поділі праці:

1) політика автаркії (економічна ізоляція) – країна відмовляється від будь-якої торгівлі з іншими країнами. У 20 ст. такої політики дотримувалася певною мірою Албанія.

2) політика вільної торгівлі – цілком відкриває внутрішній ринок для міжнародної торгівлі. Така альтернатива практично не сприйнятна.

3) політика протекціонізму (меркантилізму) на даний час є загальноприйнятою і найбільш реальною. Кожна країна захищає внутрішній ринок від іноземної конкуренції за допомогою митних тарифів і квот.

В даний час велику роль у міжнародному поділі праці відіграють транснаціональні корпорації.