Засади правоохоронної діяльності

Поняття та ознаки правоохоронної діяльності; органи прокуратури; органи внутрішніх справ; державна податкова служба; служба безпеки України; інші правоохоронні органи України; поняття та засади виявлення та розслідування злочинів

§ 1. Поняття правоохоронної діяльності, її ознаки

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні кон­ституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав людини і гро­мадянина, а також на відновлення (компенсацію) порушених прав.

Поняття правоохоронної діяльності можна визначити як дер­жавну правомірну діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державою орга­ну (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлен­ня або розслідування порушення права, відновлення права з обов'язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності¹. Така діяльність має специфічні ознаки.

Головна ознака правоохоронної діяльності полягає у спеці­альному повноваженні від імені держави охороняти права фізич­них або юридичних осіб, захищати конституційний порядок певними юридичними процедурами. При цьому до правопоруш­ників може застосовуватися правомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності має імперативний характер. Особи, які перешкоджають правоохоронній діяльності, можуть бути притягнуті до відповідальності. У кримінальному законодавстві (ст. 342 КК) встановлена відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обо-

¹ Див.: Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. по­сібник. - 2003. - С 10-13.

в'язків (карається штрафом від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі до двох років — а якщо опір поєднаний з при­мушенням працівника правоохоронного органу шляхом насиль­ства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, то санкція є більш жорсткою). Кримінальна відповідальність передбачена також за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК), погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), за умисне знищення або пошкодження його майна (ст. 347 КК), за посягання на життя працівника правоохоронного орга­ну (ст. 348 КК), за захоплення як заручника (ст. 349 КК). Отже кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності є до­сить розвиненим, а санкції за злочини — досить жорсткими.

У процесі правоохоронної діяльності можуть бути викорис­тані тільки офіційні (офіційна інформація) і правомірні (пра­вомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу. Не­офіційна інформація може бути використана тільки в інтересах держави, а не органу, який її використовує. Проте використати такі дані для погіршення захисту прав і свобод людини право­охоронний орган не має права, оскільки конституційні права і свободи людини, громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).

Правоохоронні органи зобов'язані виконувати, окрім охорон­них дії, також упорядкувальну, контрольну та консультативно-ро­з'яснювальну роботу для населення та осіб, що звертаються до них з різноманітними зверненнями. Так, на органи податкової служби, які виконують певні правоохоронні дії (виявлення та розслідування злочинів у сфері оподаткування, контроль за правильністю спла­ти податків), за Законом України «Про державну податкову служ­бу в Україні» від 4 грудня 1990 р. покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб (платників податків та інших обов'язкових платежів) і Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака.

Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних

700

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

701

процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається суттєвим порушен­ням процесуального законодавства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури пра­воохоронного призначення є формально визначеними, вони ма­ють протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення звину­вачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до скла­дання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінально­го, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень. Це стосується вимог до складання процесуаль­них актів усіма суб'єктами правоохорони: прокурора, слідчого, органу дізнання, контролюючого органу. Усі процесуальні дії (процедури) мають здійснюватися у терміни, які чітко визначені в процесуальних кодексах, зокрема в КПК, КоАП, ЦПК, ГПК.

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженої державою особи. Здійснювати таку діяльність (виявляти та розслідувати злочин, підтримувати правопорядок, забезпечувати конституційний по­рядок і національну безпеку тощо) може тільки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа, яка по­збавлена права займати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (окрім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі. Така особа не може займатися пол­ітичною діяльністю, бути на службі в іноземній організації.

У Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

—органи прокуратури;

—органи внутрішніх справ;

—органи служби безпеки;

—митні органи;

—органи охорони державного кордону;

—органи й установи виконання покарань;

—органи державної податкової служби;

—органи державної контрольно-ревізійної служби;

—органи рибної охорони;

—органи державної лісової охорони;

—інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохо­
ронні функції (ст. 2 Закону).

Правоохоронні функції стосуються не тільки участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопо­рядок є об'єктивною необхідністю розвитку держави та суспіль­ства. Станом правопорядку є межі законності. Підтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, вико­ристанням і застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у подібних відносинах уповноваженого орга­ну накладає на нього виключно важливу відповідальність.

Діяльність з підтримання правопорядку, запобігання право­порушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адек­ватному реагуванні на факти невиконання чи неналежного ви­конання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб. При цьому недопустимими є протиправні дії стосовно пра­вопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо. Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення неправомірно порушеного пра­ва, в тому числі й самими правоохоронними органами.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. У структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції, держав­ної охорони також є спеціалізовані підрозділи з виконання опе-ративно-розшукових дій.

Специфіка предмета їх правоохоронної діяльності полягає у пріоритетному й ефективному виконанні функції щодо захисту конституційного порядку, національної безпеки, виявлення та розслідування злочинів, а також функції з виконання покарань. У цьому процесі спецслужби уповноважені використовувати, відповідно до закону, гласні та негласні пошукові, розвідувальні й контрозвідувальні заходи із застосуванням оперативних і опе­ративно-технічних засобів. їм надано право здійснювати опера-тивно-розшукову діяльність.

§ 2. Органи прокуратури.

Напрями наглядової діяльності

Прокуратура України — самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів дер­жави й забезпечує права і свободи людини, а також державну

702

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

703

безпеку. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або су­довій владі, її діяльність є елементом системи стримувань і про­тиваг між гілками влади. Вона будує свою діяльність згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p., який було введено в дію 1 грудня 1991 р¹. Саме цей день відзна­чається як День працівників прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено такі функції:

—підтримання державного обвинувачення в суді;

—представництво інтересів громадянина або держави в суді
у випадках, визначених законом;

—нагляд за додержанням законів органами, що провадять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

—нагляд за додержанням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­
бистої свободи громадян.

Діяльність органів прокуратури будується за принципами, які:

—становлять єдину централізовану систему, яку очолює Ге­
неральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоя-
щих прокурорів вищестоящим;

—здійснюють свої повноваження на підставі додержання
Конституції України та чинних на території нашої держави за­
конів, незалежно від будь-яких органів державної влади, поса­
дових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

—захищають у межах своєї компетенції права і свободи гро­
мадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від на­
ціонального чи соціального походження, мови, освіти, ставлен­
ня до релігії, політичних переконань, службового чи майнового
стану та інших ознак;

—вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого
б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнен­
ня у встановленому законом порядку до відповідальності осіб,
які допустили ці порушення;

—діють гласно, інформують державні органи влади, гро­
мадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Однією з основних функцій діяльності прокуратури є підтри­мання державного обвинувачення в суді. Державне обвинува-

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 373—385.

чення завжди спрямоване проти конкретної особи. У кожному випадку воно є персоніфікованим і складається з виявлення (встановлення) цієї особи.

Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з обстоювання перед судом обвинувального виснов­ку про передбачений законом злочин, що вчинила особа, яка опи­нилася на лаві підсудних. Джерелом державного обвинувачен­ня є діяльність органів дізнання та досудового слідства, зусил­лями яких особа викрита як така, що вчинила злочин, у зв'язку з чим має постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно звинувачує підсудного та наполя­гає на застосуванні до нього справедливого покарання, допома­гає суду у кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, по­терпілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових доказів. Він виступає з обвинувальною промовою, в якій аналі­зує матеріали справи, докази, риси особистості підсудного, вис­ловлює міркування з питання призначення міри покарання.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжи­ти у встановленому законом порядку заходів щодо виправлен­ня помилок, які мали місце, висловити свою незгоду з мірою покарання, визначеною судом, якщо вона не відповідає тяжкості злочину та суспільній небезпеці особи, яка його вчинила. Та­ким чином, підтримання державного обвинувачення — це діяльність прокуратури у встановлених кримінально-процесу­альним законом формах, що складається з доведення вини осо­би в судових органах і сприяння постановлению законного, об­грунтованого та справедливого вироку.

Представництво прокурором інтересів громадян або дер­жави в суді— одна з важливих гарантій забезпечення захисту прав і свобод громадян, законних інтересів держави. Судовий порядок захисту прав і свобод громадян значно розширений. Участь прокурора в ньому є ефективним засобом забезпечення та поновлення їх.

Прокурор здійснює представництво в суді тільки тоді, коли громадянин неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших причин самостійно захистити свої порушені чи

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

705

оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Захист прав неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних, безвісно відсутніх прокурор здійснює в суді, представляючи їх інтереси, тоді, коли батьки, усиновителі, опікуни та піклуваль­ники, органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування не виконують передбачених законом обов'язків.

Нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого поряд­ку, виявлення і розкриття злочинів розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. Пред­метом правозахисної діяльності прокуратури при цьому є, на­самперед, інтереси суспільства, держави, їх охорона від злочин­них посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину громадян, забезпе­чення об'єктивного розгляду їх заяв і скарг, вжиття заходів для відшкодування їм матеріальних і моральних збитків.

Порядок попереднього розслідування злочинів детально рег­ламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є од­нією з гарантій забезпечення прав учасників кримінального про­цесу (підозрюваних, обвинуваченого, потерпілого, свідків), не­відворотності відповідальності за вчинений злочин.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженнями осо­бистої свободи громадян. Прокуратура, здійснюючи цю функ­цію, покликана забезпечити законність перебування затрима­них, заарештованих осіб, що за вироком суду чи з інших закон­них підстав перебувають у виправно-трудових установах. Поряд з цим прокуратура перевіряє законність виконання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особис­тої свободи громадян. Прокуратура здійснює нагляд для того, щоб своєчасно і правильно виконувалися вироки; утримання засуджених у місцях позбавлення волі провадилося не інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом; забезпечу­валося додержання встановлених законом прав і обов'язків за-

суджених; виконувалося законодавство про умовно-достроко­ве звільнення засуджених од відбуття покарання.

Нагляд за додержанням і застосуванням законів. Проку­ратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими цент­ральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автоном­ної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, по­літичними партіями, громадськими організаціями, підприєм­ствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості та належності.

Вимоги прокурора при встановленні факту порушення за­кону реалізуються у вигляді протесту, припису, подання чи по­станови, є обов'язковими до розгляду і корекції неправового рішення згідно із законом.

§ 3. Органи внутрішніх справ України

Міністерство внутрішніх справ України (далі — МВС) як головний (провідний) орган у системі центральних органів ви­конавчої влади та його органи на місцях спрямовують свою діяльність на реалізацію державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від про­типравних посягань; вони ведуть боротьбу зі злочинністю, охо­роняють громадський порядок, забезпечують громадську безпе­ку, безпеку дорожнього руху та пожежну безпеку, здійснюють охорону та оборону особливо важливих державних об'єктів.

Відповідно до законодавства України, МВС створює не­обхідні умови безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їх близьких родичів та осіб, які беруть участь у кримі­нальному судочинстві.

На МВС покладено також забезпечення законності у діяль­ності серед органів внутрішніх справ.

Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ (далі — ОВС) є досить різнобічною і здійснюється водночас на трьох рівнях — центральному, регіональному та місцевому¹. Держава,

' Див.: Закон України «Про міліцію»; Хрестоматія з правознавства. С 348-362.

23 4-136

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

707

як і суспільство, заінтересована у громадянському спокої, у впо­рядкованості внутрішніх державних відносин.

Органи внутрішніх справ України виконують і специфічні завдання, які випливають, по-перше, із загальнодержавної кон­цепції боротьби зі злочинністю. У зв'язку з цим ОВС виконують завдання з реалізації державної політики у боротьбі зі злочинні­стю, охорони громадського порядку на вулицях, майданах, у пар­ках, скверах та в інших громадських місцях, запобігають та по­кладають край адміністративним правопорушенням і здійснюють провадження у справах, розгляд яких законом покладено на орга­ни внутрішніх справ. По-друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи. Тому ОВС здійснюють профілактичні й оперативно-розшукові заходи щодо запобіган­ня, виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Крім того, в ОВС проводять дізнання і попереднє слідство у справах про злочини, розслідування яких покладено на них за­коном.

Для профілактики правопорушень МВС та його підрозділи на місцях вносять до центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організують проведення серед населення роз'яс­нювальної роботи з питань охорони громадського порядку.

ОВС організують проведення наукових, кримінологічних і соціологічних досліджень, розробляють на їх основі програми боротьби зі злочинністю та охорони правопорядку, вживають разом з іншими державними органами заходів щодо запобіган­ня дитячій безпритульності та правопорушенням серед непов­нолітніх.

Органи внутрішніх справ проводять паспортизацію населен­ня країни, а також здійснюють паспортний контроль за інозем­ними громадянами й особами без громадянства, використовую­чи накопичену інформацію.

Окремий напрям правоохоронної діяльності ОВС складаєть­ся з дій, спрямованих на охорону громадської безпеки, тобто за­безпечення пожежної безпеки, кримінологічної безпеки об'єктів народного господарства, юридичних і фізичних осіб, збереження майна, врятування людей у разі стихійного лиха, аварій, прове­дення заходів з охорони навколишнього середовища, а також

здійснення операцій з конвойної охорони. Для розвитку цього напряму діяльності в МВС та його органах на місцях впроваджу­ються досягнення науки й передового досвіду, забезпечується розробка озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для ОВС, військ внутрішньої і конвойної охорони.

Вогнепальну зброю працівники міліції мають право застосо­вувати як крайній захід. її, зокрема, застосовують з метою:

а) захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здо­
ров'ю, а також звільнення заручників;

б) відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї,
якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

в) відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, жилі
приміщення громадян, приміщення державних і громадських
підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі

захоплення;

г) затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого зло­
чину і яка намагається втекти;

ґ) затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує за­стосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здо­ров'ю працівника міліції;

д) зупинки транспортного засобу шляхом його пошкоджен­
ня, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоро­
в'ю громадян або працівника міліції.

Проте слід зауважити, що забороняється застосовувати і ви­користовувати вогнепальну зброю при значному скупченні лю­дей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

§ 4. Державна податкова служба

Державна податкова служба (далі — ДПС) України являє собою єдину централізовану систему, побудовану за принципом багаторівневої організації: від загальнодержавного, обласного до міського та районного рівнів.

Органи ДПС координують свою діяльність відповідно до діяльності фінансових органів державного казначейства, про­куратури, служби безпеки, внутрішніх справ, статистики та кон­тролюючих органів.

23*

708

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

709

ДПС очолює Голова державної податкової адміністрації Ук­раїни, якого призначає на посаду та звільняє з посади Прези­дент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Його заступники призначаються та звільняються KM Украї­ни за поданням Голови ДПА.

Важливе місце в її діяльності посідає формування бюджету — грошового доходу, необхідного для забезпечення діяльності дер­жави як цілісного інституту.

Органи державної податкової служби України у своїй діяль­ності керуються Конституцією та Податковим кодексом.

Правовий статус ДПС України визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р.

Не всі платники податків сумлінно виконують один з найго­ловніших обов'язків щодо сплати податків. Тому завданнями органів ДПС з цього приводу є:

а) здійснення контролю та правильного обчислення повно­
ти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових
фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також непо-
даткевих надходжень;

б) прийняття у випадках, передбачених законом, норматив­
но-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподат­
кування;

в) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб—
платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного
банку даних про платників податків—юридичних осіб;

г) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед
платників податків;

ґ) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, відне­сеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, розслідування, а також провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення тощо.

На ці підрозділи покладено завдання з боротьби з податко­вими правопорушеннями та контроль за додержанням подат­кового законодавства, оперативно-розшукова, кримінально-про­цесуальна та організаційна функції.

Основними напрямами правоохоронної діяльності податко­вої міліції, згідно із зазначеним вище законом, є:

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, насамперед:

—у кредитно-фінансовій і банківській системах;

—агропромисловому та паливно-енергетичному комплексах;

—зовнішньоекономічної діяльності;

—виробництві та реалізації підакцизних товарів (тютюно­
вих та алкогольних);

—гральному та шоу-бізнесі;

—виявлення контрабанди, фіктивних фірм, використання по­
двійних рахунків; приховування коштів та інших цінностей, здо­
бутих злочинним шляхом, а також їх розкриття та розслідування;

—провадження у справах про адміністративні правопорушення;

—розшук платників, які ухиляються від сплати податків,
інших платежів;

—запобігання корупції в органах державної податкової служ­
би та виявлення її фактів;

—забезпечення безпеки діяльності працівників органів дер­
жавної податкової служби, захист їх від протиправних посягань,
пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

§ 5. Служба безпеки України

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну без­пеку України, конституційний лад, територіальну цілісність і державний суверенітет.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому ре­гіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а та­кож навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби без­пеки України. Організаційна структура Служби безпеки Украї­ни визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші орга­ни та установи, що входять до системи Служби безпеки Украї­ни, є юридичними особами, мають печатку із зображенням дер­жавного герба України та своїм найменуванням, інші печатки та штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Організація і порядок діяльності Служби безпеки регулю­ються Законом України «Про Службу безпеки України» від

710

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

711

25 березня 1992 p.¹ Цим Законом регулюються: загальні поло­ження цього органу; система та організація діяльності Служби безпеки України; вимоги щодо кадрів, порядок їх зарахування та звільнення; повноваження Служби безпеки України; гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців і праці­вників Служби безпеки України; порядок здійснення контро­лю й нагляду за діяльністю Служби безпеки України; відпові­дальність за правопорушення у сфері її діяльності. Основними завданнями Служби безпеки України є:

—захист державного суверенітету, конституційного ладу,
територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й
оборонного потенціалу України, державних інтересів і прав
громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних
спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп
та осіб;

—попередження, виявлення, припинення й розкриття зло­
чинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та
організованої злочинної діяльності у сфері управління та еко­
номіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють
загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України підпорядкована Президентові Ук­раїни та підконтрольна Верховній Раді України.

Вона будує свою діяльність на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки Украї­ни дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації.

Основним у діяльності Служби безпеки України є дотриман­ня прав і свобод людини у поєднанні з інтересами держави. Не­правомірне обмеження законних прав і свобод людини є непри­пустимим і тягне за собою відповідальність згідно із законодав­ством. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права і свободи можуть бути тимча­сово обмежені в порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

¹ Див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 362—373.

Служба безпеки України на вимогу громадян України в місячний термін зобов'язана дати їм письмові пояснення з при­воду обмеження їхніх прав або свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб і органів Служби безпеки України.

Діяльність партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється.

§ 6. Інші правоохоронні органи України

До правоохоронних органів належать також інші органи дер­жавної виконавчої влади, на які законом покладено здійснення однієї чи кількох із таких правоохоронних функцій, як:

а) охорона державної безпеки, громадського порядку, майна
фізичних і юридичних осіб;

б) контроль за дотриманням нормативних актів в окремих
сферах державного управління;

в) виявлення фактів вчинення злочинів і адміністративних
правопорушень та інформування про них державних органів,
уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнан­
ня та попереднє розслідування, а також виносити рішення про
застосування заходів адміністративного стягнення;

г) припинення злочинів і адміністративних правопорушень,
затримання за наявності підстав осіб, що їх учинили;

ґ) розгляд матеріалів про адміністративні правопорушен­ня, винесення рішення про застосування до осіб, винних у вчиненні їх, адміністративного стягнення і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень. Відмітною рисою цих органів є те, що поряд із правоохоронними вони викону­ють також суто управлінські та контрольно-перевірочні функції.

Митні органи України становлять систему органів управ­ління митною справою (митну систему). До неї входять Дер­жавний митний комітет України, територіальні митні управлі­ння, митниці та інші митні установи України. Посадовим осо­бам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встановлюються законами України.

Вони виконують такі правоохоронні функції:

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

713

— контроль за додержанням законодавства України про мит­
ну справу та виявлення фактів порушення митних правил і чин­
ного законодавства під час перетинання митного кордону зав­
дяки проведенню огляду речей, особистого огляду тощо;

—припинення правопорушень і злочинів (контрабанди
тощо), затримання винних осіб;

—провадження адміністративних справ, накладення адміні­
стративних стягнень.

Діяльність митних органів регулюється Митним кодексом України.

Прикордонні війська України є державним правоохоронним органом, що має забезпечувати недоторканність державного кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та інших во­доймах України, а також охороняти виключну (морську) еко­номічну зону України. Правову основу діяльності Прикордон­них військ України становить Закон України «Про Державну Прикордонну службу України» від 3.04.2003 р.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет у справах охорони державного кордону України, який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Голова Державного комітету є командувачем Прикор­донних військ України. Він призначається і звільняється з по­сади Президентом України.

Органи охорони державного кордону мають право застосо­вувати зброю, бойову техніку та спеціальні засоби під час охо­рони державного кордону України і виключної (морської) еко­номічної зони.

Антимонопольный комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції дер­жавний контроль за дотриманням антимонопольного законодав­ства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпо­рядкований Кабінету Міністрів України і утворює територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, з яких признача­ються перший заступник та два заступники Голови Антимоно­польного комітету України.

Діяльність Антимонопольного комітету України регулюєть­ся Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.

Державна контрольно-ревізійна служба — це орган дер­жавної виконавчої влади, що здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, дер­жавних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів. Державна контрольно-ревізійна служба складається зГоловного контрольно-ревізійного управ­ління України і територіальних контрольно-ревізійних уп­равлінь, відділів, груп.

На державну контрольно-ревізійну службу покладено здійснення таких завдань:

а) проведення ревізії та перевірок фінансової діяльності, ста­
ну збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності
обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних ком­
ітетах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах,
у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організац­
іях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних
фондів;

б) розгляд листів, заяв і скарг громадян про факти порушен­
ня законодавства з фінансових питань, інформування про фак­
ти крадіжок, розтрат, нецільового використання бюджетних
коштів прокуратури та податкової міліції;

в) стягування в дохід держави коштів, одержаних міністер­
ствами, відомствами, державними комітетами, державними фон­
дами, підприємствами, установами й організаціями за незакон­
ними угодами, без установлених законом підстав і з порушен­
ням чинного законодавства;

г) накладення у випадках, передбачених законодавчими акта­
ми, на керівників та інших службових осіб підприємств, установ
і організацій адміністративних стягнень і фінансових санкцій.

Діяльність державної контрольно-ревізійної служби регу­люється Законом України «Про державну контрольно-ревізій­ну службу в Україні» від 26 січня 1993 р.

Глава 20

Засади правоохоронної діяльності

715

Управління державної охорони — це правоохоронний орган спеціального призначення, що здійснює систему організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-тех­нічних та інших заходів з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки по­садових осіб і об'єктів державного значення. Управління дер­жавної охорони підпорядковане Президентові України та підконтрольне Верховній Раді України.

Правовий статус і компетенцію Управління державної охо­рони визначено Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 бе­резня 1998 р.

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів (далі — рішень) відповідно до законів Украї­ни. До системи органів державної виконавчої служби входять: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юс­тиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції, Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного зна­чення), районні вмістах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Державними виконавцями є начальник, заступник началь­ника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями.

Діяльність з виконання судових рішень регулюється кримі­нально-процесуальним і цивільним процесуальним законодав­ством України.

Правовий статус державної виконавчої служби регулюється Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 бе­резня 1998 р.

Державний департамент України з питань виконання пока­рань є центральним органом виконавчої влади, який безпосе­редньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Статус цього органу визначений По-

ложенням про Державний департамент України зпитань вико­нання покарань, затвердженим Указом Президента України.

Органи захисту прав споживачів — це система органів дер­жавної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав спожи­вачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання — підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридич­ними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політи­ки щодо захисту прав споживачів.

Повноваження органів захисту прав споживачів регламен­туються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. та Положенням про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держ-комспоживстандарт), затвердженим Указом Президента Украї­ни. Цей державний орган наділено повноваженнями конт­рольно-інспекційного характеру, а саме:

а) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконан­
ня приписи про припинення порушень прав споживачів;

б) перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі, гро­
мадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг),
додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт,
послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг;

в) припиняти відвантаження і реалізацію товарів, які не
відповідають вимогам нормативних документів, до усунення
суб'єктами господарювання виявлених вад;

г) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію спожи­
вачам товарів (виконання робіт, надання послуг) у випадках,
передбачених законом, вилучати неякісні товари, документи,
інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

ґ) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

д) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять оз­
наки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

є) накладати на винних осіб у випадках, передбачених зако­нодавством, фінансові й адміністративні стягнення.

Окрему групу правоохоронних органів складають спеціалі­зовані підрозділи галузевих органів державної виконавчої вла-

716

Глава 2&

Засади правоохоронної діяльності

717

ди (міністерств і державних комітетів), на які покладено здійснення правоохоронних функцій в окремій галузі народно­го господарства.

До них належать: Державна інспекція рибоохорони Голов-рибводгоспу (Державного комітету рибного господарства); Дер­жавна лісова охорона системи Державного комітету України з деревообробної промисловості, Державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державна санітарно-епідеміологіч­на служба Міністерства охорони здоров'я України, Державна архітектурно-будівельна інспекція у складі Держкоммістобуду-вання та деякі інші.

Хоча усі ці органи діють у різних сферах народного госпо­дарства, правоохоронні функції їх значною мірою збігаються — вони здійснюють державний контроль за дотриманням законо­давства, встановлених норм і правил у своїй сфері; виявляють правопорушення і злочини, припиняють їх, затримують право­порушників, інформують про них компетентні правоохоронні органи, застосовують примусові заходи впливу щодо правопо­рушників (складають протоколи і розглядають справи про адм­іністративні правопорушення, накладають адміністративні стяг­нення, призупиняють діяльність тощо); подають позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних через порушення за­конодавства.

§ 7. Поняття виявлення та розслідування злочинів

Виявлення та розслідування злочинів — важливий вид пра­воохоронної діяльності. У її процесі вирішуються специфічні зав­дання, спрямовані на повне та швидке розкриття кожного злочи­ну, розшук злочинців та осіб, які зникли, своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому суб'єкти цієї діяль­ності позбавлені права на протиправні затримання та арешти, необгрунтовані обвинувачення та взагалі на юридичні помилки. Органи, що уповноважені виявляти злочини та протидіяти їм, чітко визначені в законодавстві. До них, зокрема, належать:

— органи кримінальної та спеціальної міліції;

—спеціальні підрозділи з боротьби з організованою злочин­
ністю;

—оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобіль­
ної інспекції;

—органи служби безпеки (розвідка, контррозвідка, військо­
ва контррозвідка); підрозділи захисту національної державності,
боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю,
оперативно-технічні підрозділи, підрозділи з оперативного до­
кументування;

—підрозділи з оперативно-розшукової роботи прикордонних
військ;

—підрозділи оперативного забезпечення охорони Держав­
ної служби охорони;

—оперативні підрозділи податкової міліції;

— оперативні підрозділи Департаменту з виконання покарань.
Діяльність цих підрозділів за своїм характером є оперативно-роз-

шуковою, спрямованою на отримання доказів про вчинений злочин, особу злочинця (підозрюваного чи винного), інших обставин спра­ви, що становлять предмет доказування у кримінальній справі¹.

Виявлення та розслідування вчиненого злочину — це про­цес, що розгортається у часі та просторі, включає в себе численні обставини, які вимагають проведення пошукових, перевірочних, контрольних та правових дій.

При цьому жоден невинуватий не має бути притягнутим до кримінальної відповідальності. За ст. 29 Конституції кожна лю­дина має право на свободу та особисту недоторканність. Проте у разі нагальної необхідності запобігти злочину або відвернути чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть за­стосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. За порушення цих прав, зловживання або юридичні помилки, допущені посадовими особами при виявленні та розслідуванні ними злочинів, встановлено кримінальну відповідальність. Зок-

¹ Див.: Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»; Хрес­томатія з правознавства. — С. 390—400.