Основи екологічного права України
Поняття і предмет правового регулювання екологічного права України; система законодавства про охорону навколишнього природного середовища та його загальна характеристика; поняття та система екологічних прав та обов'язків громадян; система прав та обов'язків природокористувачів; складові природно-заповідного фонду; правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу; правові способи охорони водних ресурсів; порядок використання та охорони надр.
§ 1. Екологічне право України: поняття, предмет, система
Поняття «екологія» походить від грецьких слів «oicos» — дім, житло і «logos» — вчення, теорія. Отже, екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Тобто, екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.
Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне право — це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини -це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виника-
ють з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюється і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.
Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів1. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.
Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути, Екологічні норми - це одиничні, формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Принципи екологічного права — це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:
—переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра
та інші об'єкти природи;
—державного управління природокористуванням і охороною
природи;
—поєднання раціонального використання, відтворення і охо
рони природних ресурсів;
—комплексного підходу до природокористування і приро-
доохорони;
—поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності
у справі використання та охорони природних ресурсів;
—законності в екологічних відносинах.
1 Юристи-екологи розробили концепцію двох підгалузей у економічному праві, а саме: природоохоронне право і природоресурсове право (див. докладніше: Правова енциклопедія. — Т. 5. — С. 135).
384
Глава 10
Основи екологічного права України
385
Інститут екологічного права — це відносно відокремлена сукупність екологічних норм і принципів, які регулюють та охороняють однорідні екологічні відносини.
Уже зазначалося, що екологічне право може розумітися не тільки як галузь права та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні правовідносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це сукупність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєння для здобуття фаху юриста. Екологічне право як навчальна дисципліна складається з двох частин: загальної й особливої.
§ 2. Законодавство про охорону
навколишнього природного середовища: загальна характеристика
Здійснюючи загальну характеристику законодавства про охорону навколишнього природного середовища ми фактично розглядаємо екологічне право як систему національного законодавства. При цьому мова повинна вестися, насамперед, про його джерела. А отже, під джерелами екологічного права слід розуміти систему нормативно-правових актів, які вміщують екологічні норми і принципи, розраховані на врегулювання та охорону екологічних правовідносин.
Джерела екологічного права мають надзвичайну вагу, оскільки охорона навколишнього природного середовища — це одна із складових раціонального природокористування. Здійснюється вона (охорона) різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.
Джерела екологічного права послідовно виражають і закріплюють екологічну політику Української держави. Основним джерелом екологічного права України є, безперечно, Конституція України, яка має вищу юридичну силу і закріплює основи екологічного права. Так ст. 16 Основного Закону встановлює, що «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави». А ст. 50 передбачає, що «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». На будь-яку особу, що перебуває в Україні, покладається також конституційний обов'язок не заподіювати шкоди природі відповідно до ст. 66 Конституції України.
До того ж, сучасними нормативно-правовими актами, що безпосередньо регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс України від 6 червня 1995 p., Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р., «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 року тощо. До того ж, деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано земельним, лісовим кодексами, кодексом про надра, а також Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. тощо.
Загалом досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, відтворення і охорони природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки населення України. Серед найбільш відомих постанов Кабінету Міністрів України, які присвячені врегулюванню та охороні екологічних правовідно-< син, слід насамперед, згадати такі: «Про затвердження Положен -
13 4—136
386
Глава 10
Основи екологічного права України
387
ня про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» від 7 травня 1998 р. тощо.
Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.
Виходячи з вищевикладеного стає зрозумілим, що основа правової охорони навколишнього природного середовища це комплекс норм земельного, водного, лісового повітряного законодавства, законодавства про надра тощо.
§ 3. Екологічні права
та обов'язки громадян
Метою існування екологічних прав та обов'язків є забезпечення екологічної безпеки. Під нею розуміють стан навколишнього природного середовища, який забезпечує запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших заходів.
Отже, екологічне законодавство, по-перше, закріплює екологічні права та обов'язки громадян України, по-друге, передбачає гарантії їх реалізації, по-третє, встановлює правові, соціальні, економічні та інші основи охорони навколишнього природного середовища.
Виходячи з цього, екологічне право людини і громадянина в України — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україні — це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в еко -логічній сфері.
Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Україні має право на:
—безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природ
не середовище;
—участь в обговорені проектів законодавчих актів, матері
алів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які
можуть негативно впливати на стан навколишнього природно
го середовища, та внесення пропозицій до державних та госпо
дарських органів, установ та організацій з цих питань;
—участь у розробці та здійснені заходів щодо охорони нав
колишнього природного середовища, раціонального і комплекс
ного використання природних ресурсів;
—здійснення загального і спеціального використання при
родних ресурсів;
—об'єднання в громадські природоохоронні формування;
—одержання у встановленому порядку повної та достовірної
інформації про стан навколишнього природного середовища та
його вплив на здоров'я населення;
—участь у проведенні екологічної експертизи;
—одержання екологічної освіти;
—подання до суду позовів до державних органів, підпри
ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування
збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок негатив
ного впливу на навколишнє природне середовище, тощо.
Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.
Поряд із правами згадані нормативно-правові акти передбачають і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані:
—берегти природу, охороняти, раціонально використовува
ти її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону
навколишнього природного середовища;
—здійснювати діяльність з додержанням вимог законодав
ства про охорону навколишнього природного середовища, ви
мог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та
лімітів використання природних ресурсів;
—не порушувати екологічні права і законні інтереси інших
суб'єктів;
—вносити плату за спеціальне використання природних ре
сурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
—компенсувати шкоду, завдану забрудненням та іншим не
гативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо.
із*
388
Глава І О
Основи екологічного права України
389
§ 4. Права та обов'язки природокористувачів
Визнаними різновидами права природокористування є: право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом тощо.
Право природокористування — це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.
Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення в житті суспільства тощо. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 p., всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористування закріплене в Конституції України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).
Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є оплатною і такою, що визначена у часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів державних актів на право постійного користування, наприклад землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів,
ліцензій, мисливських карток тощо. Цілі спеціального використання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра — для видобування корисних копалин; вода — для фізіологічних і побутових потреб людини, а також для виробництва.
Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів1. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища, що встановлюється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, скидання забруднюючих речовин у територіальні та морські води, а також під землю тощо.
Контроль у сфері природовикористання та охорони навколишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях.
Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.
1 Ліміт використання природних ресурсів — це граничні обсяги, в межах яких дозволяється використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів, водного промислу поверхневих та підзем них вод, мисливських та немисливських видів тварин і рослин, занесених до Червоної Книги України (докладніше див.. Юридична енциклопедія. -Т. 3. - С 497.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 1034;