Проекційне креслення. ГОСТ 2.305 –68

Проекційне креслення дає змогу практично відобразити на кресленні різного виду деталі, які в свою чергу складаються з вивчених нами раніше просторових тіл. Крім того, на графічному матеріалі проекційного креслення використовуються відомості, одержані в курсі нарисної геометрії.

Для правильного відтворення і розуміння всіх зображень, вони повинні бути виконані згідно відповідних стандартів ЄСКД.

На відмінність від нарисної геометрії в проекційному кресленні, як правило, не проводяться осі проекцій і на кресленні відсутні літери якими позначають проекції всіх точок, які визначають форму розглянутого тіла. Тому питання про кількість проекцій які визначають дане тіло, приймає в кресленні дещо інше рішення, ніж в нарисній геометрії. В кресленні в окремих випадках буває достатньо однієї проекції, чого в нарисній геометрії не було. Це досягається спеціальними умовними позначеннями.

Виконуючи робоче креслення будь-якої деталі необхідно мати на меті зручність використання цього креслення при виготовленні деталі, тому в ряді випадків необхідно збільшувати кількість проекцій.

Будь-яке креслення виконують за допомогою методу прямокутного (ортогонального) проекціювання, яке полягає в тому що предмети розміщують між спостерігачем і відповідною площиною проекцій. Проекціювальні промені проходять перпендикулярно до площини проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба (рис. 2.1.1.).

Рисунок. 2.1.1.

Предмет розміщують в середині куба і проекціюють його на грані куба. Всі шість граней куба (площини проекцій) суміщають у певному порядку з фронтальною площиною проекцій. Користуючись способами нарисної геометрії при такому суміщенні граней куба будуємо всі зображення предмета на полі креслення у відповідному проекційному зв’язку по відношенню до зображення на фронтальній площині проекцій. Отже отримуємо комплексне креслення предмета на відповідних площинах проекцій. (див. рис. 2.1.2).

Рисунок 2.1.2.