Зображення. Вигляди

Зображення в проекційному кресленні в залежності від їх змісту поділяють на вигляди, розрізи, перерізи. Кількість зображень на кресленні повинно бути мінімальним але разом з тим достатнім для повного розуміння форми та розмірів даного предмета.

Виглядом називається зображення повернених до спостерігача видимих частин поверхні предмета.

За характером виконання та змістом вигляди поділяють на основні, додаткові та місцеві.

Основними називають вигляди, що утворені проекціюванням предмета на шість граней куба. Кожний з них має назву залежно від того, на яку із граней куба спроекційовано предмет. В зв’язку з цим встановлені такі назви виглядів (рис. 2.1.2).

1. Вигляд спереду (головний вид) – зображення на фронтальній площині проекцій.

2. Вигляд зверху – зображення на горизонтальній площині проекцій.

3. Вигляд зліва – зображення на профільній площині проекцій.

4. Вигляд справа – зображення на профільній площині проекцій.

5. Вигляд знизу – зображення на горизонтальній площині проекцій.

6. Вигляд ззаду – зображення на фронтальній площині проекцій.

Вигляд зверху розміщують під головним видом, вигляд зліва – з правої сторони головного вигляду, вигляд справа – з лівої сторони головного виду – вигляд знизу – розміщують над головним виглядом.

При такому розміщенні назви виглядів не підписують і не показують лінії зв’язку між зображеннями . У випадку, коли, які-небудь вигляди розташовані не в проекційному зв’язку їх позначають великими літерами українського алфавіту, а напрями поглядів показують стрілками (рис. 1.2.3) з тими ж літерами.

Відстані між виглядами вибирають, виходячи з умов розташування їх на полі креслення, нанесення розмірів, текстових пояснень, таблиць тощо.

Головним для побудови зображення є вигляд спереду (головний вигляд), тобто зображення, утворене на фронтальній площині проекцій.

Головний виглядповинен давати найбільш повне уявлення про форму, розміри та службове призначення предмета (рис. 2.1.4.).

Рисунок 2.1.3. Рисунок 2.1.4.

Правильний вибір головного вигляду предмета зумовлює мінімальну кількість потрібних зображень. На вибір головного вигляду предмета впливають також його конструктивні особливості та технологічні фактори виготовлення.

Якщо яку-небудь частину предмета неможливо показати на основних виглядах без спотворення форми і розмірів, тоді використовують додаткові вигляди.

Додатковий вигляд – зображення, утворене внаслідок проектування частини предмета на додаткову площину, не паралельну основним площинам проекцій. Додаткову площину розміщують паралельно до нахиленої частини предмета, яка проектується на додаткову площину в натуральному величину (див. рис. 2.1.5, а).

Для зручності розгляду креслення додатковий вид дозволяється повертати, але із збереженням, як правило, розташування, прийнятого для цього предмета на головному вигляді; при цьому до напису додається умовне позначення викреслене у формі кола діаметром 10…12 мм із стрілкою (див. рис. 2.1.5, б), що означає вигляд Б повернуто.

а) б)

Рисунок 2.1.5

Додаткові вигляди на кресленні на кресленні позначаються літерами і стрілками (див. рис. 2.1.5, 2.1.3). Літери, які позначають погляд повинні бути на порядок більші від розмірних чисел.

Місцевий вигляд – зображення окремої, обмеженої частини поверхні предмета. Його застосовують, коли треба показати форму й розміри окремих елементів предмета, наприклад, отвір в деталі, фланець і т. п.

Місцевий вигляд може бути обмежений лінією обриву (рис. 2.1.6., вид А) чи не обмежений (рис. 2.1.6., вид Б).

Позначення місцевого вигляду не відрізняється від позначення додаткового вигляду. Застосування місцевого вигляду дає змогу зменшити обсяг графічної роботи, зекономити місце на полі креслення.

Рисунок 2.1.6