Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу.

Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV-III тис.до н.е.), в Індії (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) та Китаї (ІІ тис. до н.е.).

Вона викликає особливий інтерес завдяки виникненню своєрідних та визначних пам’яток культури, які нагромадило людство від неоліту до бронзової та залізної доби.

У землеробських народів Стародавнього Сходу формування цивілізованого суспільства відбувалося швидше, ніж в інших регіонах Землі.

Перехід до більш прогресивних форм землеробства і скотарства, широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилися тут на перебудові архаїчної системи суспільних відносин.

Під їх впливом прогресувало виробництво, прискорювався процес формування інститутів державної влади: армії, органів управління та судочинства.

Поступово розширювалися зв’язки між існуючими державами, відбувався плідний обмін здобутками цивілізації.

Усе це дає підставу говорити про спільність культурної еволюції Стародавнього Сходу.

Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення, винайдення плугу та застосування колеса сприяли піднесенню сільського господарства, а застосування гончарного круга – розвиткові ремесла.

В окремих регіонах виникли зародки металургії, виплавлялися мідь, бронза, а згодом і залізо.

Усе це сприяло удосконаленню знарядь праці, розвитку різноманітних промислів.

Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний обмін, який згодом переростає у грошову торгівлю.

Її поширення зумовило виникнення майнової нерівності і соціального розшарування суспільства.

Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона власності – розробка, прийняття й практичне запровадження відповідного законодавства.

Це відбувається у формі утвердження характерної для багатьох країн Стародавнього Сходу так званої «східної деспотії», при якій уся верховна влада зосереджується в руках правителя держави.

У країнах Стародавнього Сходу поступово утверджуються релігійні форми духовного життя.

Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі та державності зумовив виникнення в країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяв поширенню освіти.

Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з астрономії, медицини, математики, фізики, хімії, історії, географії, правознавства.

Прогрес духовного життя стимулював розвиток художньої творчості – виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.