Лекція 9. Витрати та прибуток.

При викладання даної теми необхідно сформувати у студентів знання щодо економічного змісту витрат виробництва та прибутку, їхніх форм. Сформувати навички щодо аналізу витрат виробництва, прибутку, вміння розраховувати відповідні показники і їх аналізувати.

Основою теорії Сміта й Рікардо є трудова теорія вартості. Маркс на її засадах створює теорію капіталу, в тому числі теорію витрат виробництва. Відповідно до цієї теорії витрати виробництва за їх економічним змістом уявляють із себе частину ціни товару (частину загального доходу), яка відбиває ціну засобів виробництва та ціну робочої сили, які використані в процесі виробництва товару. Прибуток є надлишком в ціні товару над витратами його виробництва, є формою чистого доходу (додаткової вартості).

Студентам слід відрізняти витрати виробництва від витрат обігу. Витрати обігу пов’язані з рухом товару від виробництва до споживання. При цьому витрати обігу за характером можуть бути схожі з витратами виробництва – це додаткові витрати обігу (транспортування, пакування, фасування, збереження товарів). Інша форма витрат обігу буде відноситися до чистих обігових витрат (операції з продажу товарів, бухгалтерські операції щодо обігу товарів, реклама тощо).

В неокласичній економічній теорії всі витрати виробництва розглядаються як альтернативні, тому що вони пов’язані з використанням обмежених ресурсів. Бідь яке рішення щодо виробництва будь чого призводить до відмови від використання тих самих ресурсів у виробництві якихось інших товарів.

В числі альтернативних витрат виробництва розглядають явні витрати (приймають форму прямих грошових платежів, які здійснює фірма) та неявні витрати (витрати використання ресурсів, які належать власникам фірми, ці витрати не мають грошової форми).

Поняття прибуток визначає різницю між сукупним доходом фірми і її витратами як явними, так й неявними. В такому виразі прибуток розглядається як чистий економічний прибуток. В разі, коли розглядають різницю між сукупним доходом фірми і явними витратами, говорять про бухгалтерський прибуток. Співвідношення між бухгалтерським прибутком і чистим економічним прибутком виглядає таким чином: ЧЕП=БП-НВ, де ЧЕП – чистий економічний прибуток; БП - бухгалтерський прибуток; НВ - неявні витрати. Коли чистий економічний прибуток дорівнює нулю, то це означає, що фірма отримує нормальний прибуток. Тобто фірма має достатньо умов для того, щоб утримувати власні ресурси в даному виробництві.

Важливим методом класифікації витрат виробництва в неокласичній теорії є метод врахування часових горизонтів, протягом яких приймаються рішення щодо виробництва товарів.

Витрати виробництва, які пов’язані з використанням машин, обладнань, споруд, приміщень тощо (знарядь праці), формуються на відносно довгому відрізку функціонування фірми. Ці витрати відносно постійні (FC).

Витрати виробництва, які пов’язані з використанням сировини, матеріалів, енергії тощо (предметів праці), формуються на короткому відрізку функціонування фірми. Ці витрати відносно змінні (VC).

Різниця між постійними й змінними витратами є основою для розмежування двох часових горизонтів: короткострокового та довгострокового.

В короткостроковому періоді витрати виробництва складаються з постійних та змінних витрат. Сумарні витрати виробництва – це сума постійних та змінних витрат (TC=FC+VC).

Точкою беззбитковості (брейківену) – є точка мінімального обсягу виробництва, за якого доходи зрівняються з витратами виробництва (TR=TC).

Важливе значення при визначенні обсягу виробництва має аналіз середніх витрат виробництва – витрат на виробництво одиниці продукту. В короткостроковому періоді розрізняють середні постійні, середні змінні й загальні середні витрати тобто середні витрати (AFC, AVC, ATC або AC).

Розглядають два правила середніх витрат: 1. Рівність ринкової ціни й середніх змінних витрат зумовлює точку закриття фірми; 2. Рівність ринкової ціни й середніх витрат зумовлює точку критичного обсягу виробництва. Точка беззбитковості (брейківену) буде визначена за моделлю:

.

Неокласичний підхід як центральну концепцію визначає теорію граничних витрат виробництва. Граничні витрати (MC) визначаються як додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту (∆TC/∆Q). Порівняння граничних витрат і граничного продукту дозволяє виявити прибутковість тієї чи іншої зміни масштабу виробництва.

Вважають, що форма кривої граничних витрат є відображенням і наслідком закону спадаючої віддачі. Крива граничних витрат перетинає криву середніх витрат в точці мінімуму останньої.

В довгостроковому періоді всі витрати виробництва є змінними (LAC). Крива довгострокових середніх витрат показує найменші витрати виробництва одиниці продукту, за яких може бути забезпечено будь який обсяг виробництва за умов, що фірма мала в своєму розпорядженні достатньо часу для проведення всіх необхідних змін в розмірах виробництва.

Дугоподібний вид кривої довгострокових середніх витрат пояснюється позитивними та негативними ефектами росту масштабів виробництва.