Умови допуску до роботи з електрикою.

До електротехнічного персоналу належить особи, які зайняті на обслуговуванні, ремонті та експлуатації електроустановок. Електротехнічний персонал умовно поділяють на такі групи:

• адміністративно-технічний персонал (начальники служб, цехів, майстри);

• оперативний персонал (черговий персонал, який безпосередньо обслуговує електроустановки);

• ремонтний персонал (працівники, що займаються експлуатаційно-ремонтним обслуговуванням та необхідною наладкою електрообладнання);

• оперативно-ремонтний персонал (ремонтний персонал, спеціально навчений і підготовлений для оперативного обслуговування електроустановок, де відсутній черговий персонал).

До роботи з електрикою допускаються особи, які:

• пройшли навчання та перевірку знань «Правил безпечної експлуатації електроустановок» з присвоєнням відповідної групи (1—5);

• пройшли медичний огляд.

Особи, які допускаються до роботи з електрикою, проходять медичний огляд при влаштуванні па роботу і періодично, один раз на рік, при обслуговуванні діючих електроустановок.

До роботи з електрикою не допускаються особи, молодші 18 років. Учні, студенти, які проходять виробничу практику або навчання і не досягли 18-річиого віку, працюють з електрикою під постійним наглядом кваліфікованого працівника обмежений час, що визначений навчальним планом.

Роботи на електроустановках проводяться за нарядом або розпорядженням. Наряд-допуск це письмове розпорядження на виконання роботи, викладене на спеціальному бланку, де визначений зміст, місце, час початку і закінчення роботи, необхідні заходи безпеки, склад бригади і особи, які відповідають за безпечне виконання роботи. Розпорядження -- це усне завдання на безпечне виконання роботи.

9. Колективні та індивідуальні засоби захисту від ураження електричним струмом.

Колективні засоби захисту.Відповідно до правил влаштування електроустановок від ураження струмом людей і сільськогосподарських тварин при дотиканні до струмопровідних частин електроустановки необхідно захищати надійною електричною ізоляцією струмопровідних частин, недоступністю для випадкового дотику до них, автоматичною сигналізацією про небезпеку дотику до струмопровідних частин або наближення до них на недопустиму віддаль, попереджуючою сигналізацією, написами і плакатами, захисними засобами і пристроями.

Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне за­землення (рис. 4) чи занулення (рис. 5).

Рис.4 Рис.5

Захисне заземлення — навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.

Занулення цє навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частий, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відмикання максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх не-струмопровідних частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

Заземляють усі металеві струмонепровідні частини електрообладнання, на яких внаслідок несправностей ізоляції може з'явитися напруга і до яких можливе дотикання людей або сільськогосподарських тварин. При цьому в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також в електроустановках, що працюють на відкритому повітрі, заземлення є обов'язковим при напрузі понад 42В змінного і 110В постійного струму, а в приміщеннях без підвищеної небезпеки — при напрузі 380 В і вище для змінного та 440 В і вище для постійного струму.

Індивідуальні засоби захисту.Електрозахистні засоби призначені для захисту персоналу, який обслуговує електроустановки. За призначенням електрозахисті засоби поділяються на ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри тощо). Ізолювальні засоби під час експлуатації періодично випробовують.

При експлуатації для запобігання виникнення електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні й додаткові.

До основних електрозахисні засобів відносяться засоби захисту, ізоляція яких довготривалій час витримує робочу напругу і які дозволяють доторкатися до струмопровідних частин, що перебувають під напругою.

Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість працювати з ними.

В електроустановках напругою до 1000В до основних електрозахисних засобів належать:

• ізолюючі штанги;

• ізолюючі та електровимірювальні обценьки:

• покажчики напруги;

• діелектричні рукавиці;

• інструмент з ізольованими ручками.

До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В належать:

• діелектричні калоші, килимки;

• переносне заземлення;

• огороджувальні пристрої;

• плакати та знаки безпеки.

Діелектричні калоші та боти захищають працюючих від напруги кроку і використовуються під час роботи зі штангою, обценьками.

Додаткові електрозахисті засоби застосовують тільки разом з основними.

Жодний з наведених засобів не може окремо гарантувати безпеки при дотиканні, тому в кожному конкретному випадку для створення безпечних умов експлуатації електроустановок застосовують відповідний комплекс таких засобів.

У процесі експлуатації захисні засоби періодично випробовуються.

Рис. 6 Ізолюючі захисні засоби:

1, 3 — Ізолюючі штанги; 2 — ізолюючі кліщі; 4 — діелектричні рукавички; 5 — діелектричні боти; 6— діелектричні калоші; 7 — гумові килимки; 8 — ізолюючі підставки; 9 — інструмент з ізольованими рукавичками; 10 — струмовимірювальні кліщі; 11 —покажчик напруги.

Строк служби захисного засобу і напруга використання зазна­чені на спеціальному клеймі захисного засобу. Правила випробу­вання захисних засобів вказані в спеціальних Правилах.

Тема 7. Основи пожежної безпеки.

План

(логіка викладу і засвоєння матеріалу)

1. Пожар та його небезпечні властивості. Основні причини пожеж у сільському господарстві.

2. Характеристика матеріалів за ступенем займання і підтримкою горіння.

3. Класифікація будівель та споруд за вогнестійкістю?

4. Класифікація виробництва за категоріями вибухо- та пожежної небезпеки.

5. Вимоги пожежної безпеки до сільськогосподарських приміщень.

6. Загальні заходи запобігання пожежам у сільському господарстві.

7. Засоби автоматичного спостереження та пожежегасіння.

8. Організація пожежної безпеки на сільськогосподарському виробництві.

Література:

1. Беликов А.С., Касьянов А. И., Дмитрюк С. П., Устимович Л. Д., Б Годяєв С. Г., Голендер В. А. Основы охраны труда: Учебник для студентов высших учебных заведений Украины III-IV уровня аккредитации. / Под ред., д.т.н., профессора А.С.Беликова. - Днепропетровск: «Журфонд», 2007. – 494с.
2. Пістун І, П., Хом’як В. В., Хом’як И. В. Охорона праці в сільському господарстві.: Навчальний посібник. – Суми: 2007 - 456с.
3. Методичний посібник по питаннях експлуатації і застосування вогнегасників /Л.А.Присяжнкж, Д.Г.Білкун, В.К.Баленко та ін. - К.: Основа, 1997.-147с.
4. ДНАОП 01-1.01-95 Правила пожежної безпеки в Україні.
5. Правил пожежної безпеки в агропромисловому комплексі України. Затверджені наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 4 грудня 2006 року N 730/770.

1. Пожар та його небезпечні властивості. Основні причини пожеж у сільському господарстві.

Загальні положення

Горіння — складний фізико-хімічний процес, що супроводжується виділенням теплоти і випромінюванням світла.

У звичайних умовах процес горіння характеризується, як з'єднання горючої речовини з киснем повітря. Деякі речовини можуть вибухнути і без кисню з утворенням теплоти і полум'я (стиснутий ацетилен, хлористий азот, озон). В цьому випадку спостерігається реакція розкладу речовин. Водень і деякі метали можуть горіти в атмосфері хлору, мідь — в парах сірки, магній — двоокисі вуглецю і т. д.

Для процесу горіння в звичайних умовах повинна бути речовина, здатна горіти, джерело вогню з певною здатністю надати необхідну енергію горіння і певна кількість кисню. При зниженні концентрації кисню в повітрі інтенсивність горіння різко знижується, а при концентрації його в повітрі до 8—10 %, горіння може повністю припинитись. Крім того, горіння речовини може проходити інтенсивніше при збільшенні її питомої поверхні. Горіння може бути повним і неповним. При надмірній кількості кисню в повітрі горіння буде повним. При цьому продуктами згоряння будуть двооксид вуглецю, вода, азот, сірчаний ангідрид. При недостатній кількості кисню згоряння буде не повним з виділенням таких продуктів як оксид вуглецю, спирти, кетони, альдегіди та ін.

Горіння буває дифузійне і кінетичне. Якщо кисень проникає в зону горіння дифузії, таке горіння називають дифузійним. Дифузійне горіння найбільш поширене, воно виникає і під час пожежі.

Кінетичним називають горіння заздалегідь підготовленої горючої суміші. Якщо такі горючі суміші будуть хімічно однорідні (суміші горючих газів, парів, пилу з повітрям) і горючі речовини в них змішані з повітрям рівномірно, то процес горіння називають гомогенним. Якщо такі суміші не рівномірні і мають межу поділу, то процес горіння називають гетерогенним.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що наносить матеріальний збиток.

Як правило, процес горіння створюють речовини, що мають підвищену пожежну небезпеку.

Пожежна безпека — стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а в випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небез­печних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека створюється завдяки організації систем запобігання пожежі і пожежного захисту.

Вибух — процес надзвичайно швидкого горіння, що супроводжується швидким наростанням тиску і має велику руйнівну здатність.

Якщо в повітряному середовищі виникне така концентрація пилу, парів або газів, яка досягне значення між нижньою і верхньою межею займання, то при наявності відкритого джерела вогню станеться вибух.

Найбільш небезпечним є високодисперсний пил, бо він має велику сумарну поверхню, що створює підвищену хімічну активність.

Горючі пил і волокна вибухонебезпечні, якщо їх концентраційна межа спалаху не перевищує 65 г/м3,

Для більшості видів пилу нижня концентраційна межа становить 25— 35 г/м3. Така концентрація характеризується високою запиленістю повітря, при якій важко розрізняти предмети на віддалі 1—2м.

Значення нижньої межі вибуху різних видів пилу змінюється залежно від вологості, дисперсності, вмісту летких фракцій, зольності, температури і теплової потужності джерела запалення і інших факторів.

Основні причини пожеж у сільському господарстві.

Основними причинами виникнення пожеж у сільському господарстві можуть бути:

порушення правил техніки безпеки і технічної експлуатації електроустановок та електромереж;

несправність або відсутність на деяких об'єктах системи блискавкозахисту;

порушення правил обладнання місць відпочинку, особливо в польових умовах;

несправність систем живлення і випуску відпрацьованих газів у двигунах внутрішнього згоряння;

несправність або відсутність на вихлопних трубах двигунів іскрогасників;

несправність та аварії ліній електропередач, що проходять через хлібні масиви або біля місць зберігання і переробки сільськогосподарської продукції.

порушення правил користування відкритим вогнем, особливо поблизу місць застосування або зберігання горючих або легкозаймистих речовин;

відсутність або несправність заземлення цистерн з рідинними нафтопродуктами;

порушення правил зберігання мінеральних добрив, кислот, хімічних реактивів та інших матеріалів;

порушення технології скиртування сіна і соломи, зберігання або приготування трав'яного борошна, зберігання зерна, борошна, кормів тощо;

порушення правил експлуатації та технічного обслуговування вентиляційних установок та ін.

2. Характеристика матеріалів за ступенем займання і підтримкою горіння.

За здатністю загорятись будівельні матеріали поділяються на неспалимі, важкоспалимі і спалимі.

Неспалимі — це такі матеріали, які під дією вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються.

До неспалимих належать всі природні і штучні неорганічні матеріали, що застосовуються в будівництві; метали; гіпсові та гіпсоволокнисті плити З вмістом органічної речовини не більше 8 % за масою; мінераловатні плити з вмістом синтетичних, крохмальних або бітумних зв'язок до 6 % за масою.

Важкоспалимі — матеріали, які під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти, тліти або обвуг­люватися при наявності джерела загоряння, а після його вилучення горіння або тління припиняється.

Важкоспалимими є матеріали, що складаються із спалимих і неспалимих складових частин (асфальтовий бетон; гіпсові і бетонні матеріали з вмістом органічного наповнювача більше 8 % за масою; мінераловатні плити з бітумним наповнювачем більше 7—15 %; глиноземні матеріали питомою масою не менше 900 кг/м3, повсть, намочена в глиняному розчині; просочена глибоко антипіренами деревина; цементний фіброліт; полімерні матеріали.

Спалимі матеріали під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти, тліти або обвуглюватися після видалення джерела загоряння.

До спалимих належать усі органічні матеріали, що не відповідають вимогам, яким відповідають важкоспалимі і неспалимі матеріали. Це деревина, ліноліум, повсть, пробкові плити, соломисті матеріали тощо.

3. Класифікація будівель та споруд за вогнестійкістю.

Вогнестійкість — це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції і властивості під дією високих температур пожежі. Вогнестійкість будівельних конструкцій характеризується межею вогнестійкості, тобто часом, протягом якого будівельна конструкція не втрачає своєї несучої і огороджуючу здатності.

Втрата несучої здатності будівельною конструкцією означає її обвалення, а втрата огороджуючої здатності — прогрівання конструкції під час пожежі до температури, коли при її підвищенні можливий спалах речовин у сусідніх приміщеннях або поява тріщин, через які можуть проникнути продукти горіння в сусідні приміщення.

Вогнестійкість будівель і споруд поділяють на п'ять ступенів І, II, III, IV і V.

Найбільшу межу вогнестійкості в будівлях будь-якого ступеню мають несучі конструкції (стіни, колони) і найменшу — внутрішні стіни (перегородки). Тому вогнестійкість будівель визначається певним діапазоном:

будівлі І ступеню мають вогнестійкість 0,5—2,5 год.,

II — 0,25—2;

III — 0,25—1,

IV — 0,25—0,5.

Вогнестійкість будівель V ступеню не нормується.

4. Класифікація виробництва за категоріями вибухо- та пожежної небезпеки.

Залежно від властивостей речовин і матеріалів, що знаходяться у відповідному приміщенні, встановлюють категорію приміщень відповідно до їх вибухової, вибухопожежної та пожежної небезпеки згідно з ОНТП-86.

За вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою приміщення і будівлі поділяються на категорії А, Б, В, Г, Д і Е.

До категорії А віднесеш приміщення, в яких знаходяться горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні суміші, при займанні яких розвивається тиск вибуху, що перевищує 5 кПа, а також речовини і матеріали, що здатні вибухнути і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, в такій кількості, що розрахунковий тиск перевищує 5 кПа.

До категорії Б відносяться приміщення, в яких знаходяться горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С, горючі рідини у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебез­печні суміші, при займанні яких виникає розрахунковий тиск вибуху, що перевищує 5 кПа.

До категорії В відносяться приміщення, в яких знаходяться горючі і важкогорючі рідини, тверді горючі і важкогорючі речовини і матеріали (у тому числі пил і волокна), речовини і матеріали, здатні при взаємодії з водою, кис­нем повітря або один з одним лише горіти при умові, що це приміщення не відноситься до категорії А або Б.

До категорії Г відносяться приміщення, в яких є негорючі речовини і матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор і полум'я, а також горючі гази, рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються у вигляді палива.

До категорії Д віднесені приміщення, в яких знаходяться речовини і матеріали в холодному стані.

До категорії Е належать приміщення, в яких застосовуються або виробляються горючі гази (без рідинної фази) і вибухонебезпечний пил в такій кількості, що з них можуть утворюватися суміші в об'ємі, що перевищує 5 % об'єму повітря в приміщенні і в якому за умов технологічного процесу можли­вий лише вибух без наступного горіння; речовини, що здатні вибухнути при взаємодії з водою, киснем повітря або одна з іншою.

Виробництва категорій А, Б — вибухопожежонебезпечні; В, Г і Д — пожежонебезпечні; Е — вибухонебезпечні.

5. Вимоги пожежної безпеки до сільськогосподарських приміщень.

При плануванні сільськогосподарських підприємств і населених пунктів особливу увагу звертають на протипожежні розриви. Протипожежним розри­вом називають відстань між об'єктами, яка запобігає поширенню пожежі від об'єкта, що горить, на інші внаслідок перекидання вогню або променевої теплоти.

Відстані між спорудами і будівлями сільськогосподарських підприємств встановлені СНиП II—97—76 і залежать від ступеню їх вогнестійкості.

Підвищена здатність продуктів рослинництва (сіно, солома, конопля, льон тощо) загорятись і при горінні створювати інтенсивні потоки променевої теплоти, може сприяти поширенню вогню на інші об'єкти. Тому між складами зберігання такої продукції і будівлями встановлені більші протипожежні розриви.

При зберіганні таких матеріалів під навісами відстань відповідно зменшується у 2 рази.

Відстань від складів відкритого зберігання сільськогосподарської про­дукції до будівель з виробництвом категорій А і Б необхідно збільшити на 25%.

Залежно від ступеня вогнестійкості житлових і громадських будівель віддаль від них повинна становити: до складу кам'яного вугілля — 6—12 м, фрезерного торфу — 18—36, грудкового торфу — 12—24, дров і лісомате­ріалів — 12—30; сіна, соломи, льону, конопель, необмолоченого хліба — ЗО—50, тютюнового листя, коконів — 16—24; легкозаймистих рідин — 18—36; горючих рідин — 18—36; відкритих майданчиків для зберігання сільськогосподарської техніки — 15—20 м.

Вимоги пожежної безпеки до території підприємства.

Сільськогосподарські підприємства, розміщені на території площею понад 5 га, повинні мати не менше двох в'їздів, віддаль між якими по периметру не повинна перевищувати 1500 м.

Ширина воріт для в'їзду на територію господарства повинна на 1,5 м перевищувати ширину машин, що використовуються на цій території, але не менш як 4,5 м.

До усіх будівель і споруд сільськогосподарського підприємства має бути вільний під'їзд пожежних автомобілів по всій їх довжині: з одного боку, якщо ширина будівлі 18 м, і з двох, якщо ширина будівлі понад 18 м.

Віддаль від краю проїзної частини доріг спланованої поверхні, що забез­печує під'їзд пожежних автомобілів до будівель і споруд повинна бути не більше 25 м.

До об'єктів, що є джерелами для пожежних технічних засобів, а також навколо них, влаштовують дороги або спеціальні майданчики з твердим покриттям для розворотів пожежних автомобілів.

На фермах, комплексах, пунктах переробки сільськогосподарської продукції дороги мають бути кільцевими, а тупикові під'їзди закінчуватися кільцями радіусом не менше 10 м або майданчиком розміром 12 X 12 м для розвороту пожежних автомобілів.

Внутрішньогосподарські дороги, в'їзди і під'їзди взимку необхідно очищати від снігу і постійно утримувати в справному стані.

6. Загальні заходи запобігання пожежам у сільському господарстві.

Для запобігання пожежам у сільському господарстві розробляють організаційні, експлуатаційні, технічні, режимного характеру, пожежо-евакуаційні, тактико-профілактичні, будівельно-конструктивні та інші.

До організаційних заходів відносять правильне технологічне розміщення машин, обладнання, матеріалів з дотриманням певних проходів (проїздів); не­допущення захаращення приміщень, проходів, під'їздів тощо; своєчасне видалення відходів, тари, допоміжних матеріалів; організація пожежних служб на підприємствах; навчання працівників правилам пожежної безпеки; спеціальне розміщення матеріалів на складах та техніки в гаражах та ремонтних майстернях.

Експлуатаційні заходи передбачають такі режими експлуатації машин і обладнання, в результаті яких повністю виключається можливість виникнення іскор і полум'я при роботі машин, контакт нагрітих деталей обладнання з горючими матеріалами.

До технічних належать заходи, що стосуються правильного монтажу та експлуатації печей, електрообладнання тощо (наприклад, залучення до обслуговування печей кваліфікованих працівників, систематичний їх огляд і очищення; заборона застосовувати тимчасові засоби опалення; розміщення біля печей спалимих матеріалів не ближче 2 м та ін.).

До заходів режимного характеру відносять заборону куріння, запалювання вогню, сірників і т. д. правильне зберігання промаслених ганчірок, постійний контроль за зберіганням запасів вугілля, торфу та інших матеріалів, що можуть самозагорятись.

Тактико-профілактичні заходи передбачають швидку дію пожежних команд, своєчасне встановлення на об'єктах первинних засобів вогнегасіння, а також підтримання постійно в справному стані водопровідної системи з усіма гідрантами.

Заходи запобігання пожежам від розрядів статичної та атмосферної електрики зводяться до влаштування заземлення і блискавкозахисту об'єктів.

Заходи будівельно-конструктивного характеру здійснюють в процесі проектування і будівництва будівель і споруд створенням протипожежних конструкцій будівель.

7. Засоби автоматичного спостереження та пожежегасіння.

Ефективність гасіння пожежі значною мірою залежить від своєчасного її виявлення та повідомлення. В зв'язку з цим кожен об'єкт повинен мати відповідні засоби повідомлення або сигналізацію про пожежу. Повідомлення про пожежу може здійснюватися за допомогою місцевої радіомережі або телефонного зв'язку, спеціального пожежного телефонного зв'язку з найбільш важливими об'єктами та електричної пожежної сигналізації. Електрична пожежна сигналізація складається з пожежних повідомлювачів, приймальних станцій, ліній зв'язку, джерел живлення, звукових або світлових сигнальних пристроїв.

Пожежні повідомлювачі бувають ручні і автоматичні (теплові, димові, світлові й комбіновані).

Теплові повідомлювачі реагують на підвищення температури навколиш­нього середовища. Вони мають вигляд біметалевих пластинок або спіралей, пружинних деталей, спаяних легкоплавким припоєм, терморезисторів, термопар тощо.

Повідомлювачі, що реагують на дим, мають фотоелемент або іонізаційну камеру з радіоактивними речовинами.

Комбіновані повідомлювачі мають іонізаційну камеру і терморезистори, тому вони здатні одночасно реагувати на підвищення температури навколишнього середовища і появу диму (КИ-1).

Фотоелемент світлового повідомлювача, реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум'я.

Ультразвуковий датчик ДУЗ-4 здатний реагувати на коливання полум'я або рухомі предмети.

Пожежні повідомлювачі ручної дії бувають кнопкові і кодові, що передають відповідну наперед закодовану інформацію.

Для приймання сигналів від ручних та автоматичних повідомлювачів застосовують спеціальні приймальні станції пожежної сигналізації ТОЛ-10/ 100, концентратор «Комар-сигнал 12АМ». Для охоронно-пожежної сигналізації використовують приймальні станції ТЛО-20/30-2М, концентратори «Сигнал-12», «Сирень-2М» та інші.

Періодично повідомлювачі перевіряють на справність: теплові не рідше одного разу на рік, димові і комбіновані — не рідше одного разу на місяць, світлові перевіряють з допомогою свічки або запаленого сірника.

Стаціонарні вогненосні установки.

Вогнегасні стаціонарні установки бувають автоматичні і з дистанційним управлінням.

Автоматичні установки приводяться в дію у будь-який час виникнення пожежі. За характером дії вони поділяються на спринклерні та дренчерні.

Спринклерна установка — це спеціальна водяна мережа (система водяних трубопроводів), що розміщується під (або над) стелею приміщення з роз­ставленими штуцерами для спринклерів так, щоб під одним спринклером знаходилась площа підлоги 9—12 м2. Вихідний отвір спринклерної головки закривається спеціальним клапаном, що утримується в закритому стані спеціальним легкоплавким замком. При підвищенні температури у примі­щенні до 72° сплав замка розплавляється, пластинки, що утримували клапан змішуються і через відкритий отвір головки виходить з мережі вода. Вдаряючись у спеціальний пристрій головки, вона розбризкується і зрошує відповідну площу підлоги, на якій виникла пожежа. Інтенсивність зрошення становить приблизно 0,1 л/(с • м2). При відкриванні хоч одного спринклера завдяки контрольно-сигнальному пристрою, що входить до складу системи, вмикається сигнальна турбіна і сповіщає про роботу спринклера.

Дренчерні установки відрізняються від спринклерних тим, що дренчерні головки не закриваються, а вода в системі перекрита клапаном трупової дії. Від спеціального пристрою (датчика), що спрацьовує при виникненні пожежі, клапан в системі відкривається і в усьому приміщенні одночасно працюють дренчерні головки, розбризкуючи воду. Застосовуються дренчерні установки для створення водяних завіс, біля вікон, дверей, а також для запобігання розповсюдженню вогню в цехах та інших виробничих примі­щеннях.

Пересувні технічні засоби для гасіння пожеж:

До основних технічних пересувних засобів, що застосовуються для га­сіння пожеж, належать пожежні мотопомпи (МП-800А, МП-1400, МП-1600). а також пожежні автомобілі (автоцистерна АЦ-30/66) моделі 146 (ПМГ-146). АЦУ-10, АЦ-40 (131) моделі 137, АЦ-40 (133г!) моделі 181 та ін.

8. Організація пожежної безпеки на сільськогосподарському виробництві.

Для організації пожежної безпеки на підприємстві на мінімальному рівні (при відношенні виробництва до категорії Д за пожежовибухонебезпекою) необхідно зробити наступне.

1. Призначити наказом по підприємству особу із числа працівників відповідальну за пожежну небезпеку. Відповідальна особа повинна пройти навчання з протипожежної безпеки і отримати посвідчення.

2. Відповідальна особа повинна провести з усіма працюючими на підприємстві протипожежний інструктаж. Протипожежний інструктаж проводиться згідно розробленої і затвердженої на підприємстві інструкції. Факт проведення інструктажу реєструється у журналі «Реєстрації інструктажів з протипожежної безпеки». В журналі особисто розписуються особи які пройшли інструктаж і особа яка його проводила.

3. В приміщеннях підприємства на видному місці повинні бути розташовані вогнегасники.

4. В приміщеннях підприємства на видному місці повинні бути розташовані схеми евакуації працівників у випадку пожежі або аварії. Схеми затверджуються керівником підприємства.