Вибір способів усунення дефектів

У цей час ремонтні підприємства мають у своєму розпорядженні досить велике число перевірених практикою способів відновлення деталей, що дозволяють повернути працездатність зношеним і ушкодженим деталям.
До них відносяться способи:

· ремонтних розмірів,

· додаткових деталей,

· пластичної деформації,

· електролітичних і газотермічних покриттів,

· наплавлення й ін.

Однак не всі із зазначених способів відновлення деталей є рівноцінними.

При використанні способу ремонтних розмірівускладнюється система постачання запасними частинами, технічною документацією, виникає необхідність більших запасів деталей різної номенклатури. Крім того, багаторазове використання даного способу приводить до зниження запасів міцності деталей, зменшенню їхньої зносостійкості, тому що при цьому поступово знімається зміцнений різними способами поверхневий шар металу.

При використанні способу додаткових деталейзначно збільшуються витрати на відновлення виробу й це, у багатьох випадках, приводить до того, що зазначений метод виявляється економічно неефективним. Особливо нераціонально використати даний спосіб для відновлення деталей, що мають незначні зноси.

Простий і економічний спосіб відновлення деталей пластичною деформацієюмає обмежену область застосування й часто не може бути використаний для відновлення конкретних виробів у зв'язку зі специфічними особливостями їхньої конструкції.

Для того щоб з існуючих способів нанесення покриттіввибрати найбільш раціональний, необхідно правильно оцінити як самі покриття, так і застосування їх для відновлення конкретних деталей.

Уперше експериментальні йтеоретичні дослідження вибору способу відновлення деталей були виконані В. А. Шадричевым. По запропонованій ним методиці - спосіб відновлення деталей повинен вибиратися в результаті послідовного використання трьох критеріїв:

—застосовності,

—довговічності, ,

—техніко-економічної ефективності.

Надалі ця методика була конкретизована, удосконалена, особливо стосовно до поняття першого й третього критеріїв, і наведена до виду, зручному для практичного застосування.

Відповідно до розглянутої методики, обираний спосіб відновлення (СВ) виражається як функція (f) трьох коефіцієнтів:

СВ = f(K_T , К_д , К_е) ,

де К_т — коефіцієнт застосування способу, що враховує його технологічні, конструктивні й експлуатаційної особливості деталі;

Кд — коефіцієнт довговічності, який забезпечується способом

відновлення, стосовно до даного виду відновлення деталей;

К_е — коефіцієнт техніко-економічної ефективності способу відновлення, що характеризує його продуктивність і економічність.

Загальна методика вибору раціонального способу відновлення складається із трьох етапів.

1. Розглядають різні способи відновлення й роблять вибір з них таких, які задовольняють необхідному значенню коефіцієнта Кт.

2. Із числа способів відновлення, що задовольняють К_т, проводять вибір тих, які забезпечують наступний міжремонтний ресурс відновлених деталей, тобто задовольняють значенню коефіцієнта довговічності Кд.

3.Якщо встановлено, що необхідному значенню Кд для
даної деталі відповідають два або кілька способів
відновлення, то вибирають із них ті, у яких найкраще значення К_е.

Коефіцієнт довговічності — Кд визначається як функція трьох аргументів:

Кд = f(K_з, К_в , К_зч),