Вестибулярний апарат 8 страница

Фронтит — запалення лобної пазухи. Хворі жаліються на біль над бровою або у всій нижній частині лоба; спостерігається світлобоязнь. У вертикальному положенні тіла спостерігаються значні виділення гною. Захворювання часто стає хронічним.

Аденоїди — збільшення (розростання) розміщеного у носовій частині горла третього мигдалика. Розвитку хвороби сприяє перенесення інфекційних хвороб та кліматичні умови (холодне та вологе повітря). Аденоїди найчастіше діагностують у 5—6 років. У дітей утруднене носове дихання, спостерігається хропіння у сні, притуплення нюху, часті нежиті. У хворих дітей постійно відкритий рот, нижня губа відвисає, з’являється особливий “аденоїдний” вираз обличчя.

Ларингіт — професійна хвороба вчителів. Здебільшого спричиняється вірусом. У хворих спостерігається захриплість, втрата голосу, сухий кашель та біль у горлі.

Лекція 19

Тема: БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТРАВЛЕННЯ. ТРАВЛЕННЯ В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ.

1. Значення та функції системи травлення.

2. Загальна будова органів травлення.

3. Травлення в ротовій порожнині.

1. Значення та функції системи травлення.

Важливу роль у життєдіяльності організму відіграє система травлення, її ураження за частотою стоять на другому місці після серцево-судинних захворювань, а за частотою виникнення (формування) у людини явищ дискомфорту, можливо, навіть на першому місці.

Вона забезпечує надходження в організм поживних речовин з метою їх подальшого використання для забезпечення енергетичних затрат організму при виконанні механічної роботи, його пластичних і ростових процесів, підтримання градієнта концентрації іонів. Однак поживні речовини організм людини може використовувати лише після попередньої механічної та хімічної обробки, в процесі якої вони деполімеризуються і втрачають свою видову специфічність.

Травлення - складний фізіологічний процес, завдяки якому їжа, що потрапила в травний канал, піддається фізичним і хімічним перетворенням. Залежно від локалізації процесу гідролізу воно буває внутрішньоклітинним й позаклітинним (порожнинним). У людини внутрішноьклітинне травлення збереглось у вигляді фагоцитарних реакцій (фагоцитоз - поглинання великих частин мікроорганізмів, залишків клітин).

Система травлення - це функціональна система, яка забезпечує кінцевопристосовний результат (див. схему).

Досягається це за допомогою таких її основних функцій:

а) рухової (моторно-евакуа-торна) - забезпечує механічну обробку їжі, її перемішування, перетирання й переміщення; регуляція здійснюється нервовими і гуморальними механізмами;

б) секреторної - виділення секретів і хімічна обробка їжі з метою гідролізу її компонентів до мономерів: білків - до амінокислот, жирів - до моногліцеридів і жирних кислот, вуглеводів - до моносахарів; також регулюється нервовими й гуморальними механізмами;

в) усмоктування - перехід продуктів гідролізу в кров і лімфу; регулюється переважно гуморальними й місцевими нервовими механізмами.

У цілому з віддаленням від ротової порожнини нервові механізми послаблюються, а роль гуморальних зростає.

2. Загальна будова органів травлення.

До органів травлення відноситься ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишки, дві великі залози: печінка і підшлункова залоза.

В цілому органи травлення – це трубка, стінки якої складаються з трьох оболонок: слизової, м`язової, серозної.

Слизова – це пухка сполучна тканина, зверху вистелена кишковим епітелієм. Вона містить залози, що виділяють травні соки і слизь. Під нею знаходиться підслизова (теж пухка сполучна тканина), яка містить судинне і нервове (Аурбахівське) сплетіння.

М`язова оболонка двошарова (повздовжній і коловий шар гладеньких м`язових клітин). Забезпечує переміщення вмісту по травному тракту.

Серозна оболонка (волокниста сполучна тканина) вкриває травну трубу.

Органи травлення виконують секреторну і моторну діяльність, а також всмоктувальну.

Ротова порожнина – ділиться на переддвер`я (обмежене губами і деснами) і власне ротову порожнину. В останній знаходяться зуби і язик.

Зуб – складається з коронки, шийки і кореня. В середині зуба – порожнина, яка заповнена пульпою (пухка сполучна тканина), в яку заходять кровоносні судини і нервові волокна. Зуб складається з емалі, що покриває коронку, дентину і цементу (останній вистилає корінь). Зубів 32 – (16 у верхній щелепі і 16 у нижній). Розрізняють з кожної половини 2 різці, 1 ікл, 2 малих кутніх і 3 великих кутніх.

Где : 1.Корень зуба; 2.Межзубной промежуток; 3.Коронка зуба; 4.Эмаль зуба; 5.Дентин; 6.Пульпа.

Где : 1.3-ий Коренной зуб (зуб мудрости); 2.2-ой Коренной зуб (12 - ваш коренной зуб); 3.1-ый Коренной зуб (6 - ваш коренной зуб); 4.2-ой Малый коренной зуб (2-ой предкоренной зуб); 5.1-ый Малый коренной зуб (1-ый предкоренной зуб); 6.Каспид (зуб собаки/глаза); 7.Боковой резец; 8.Центральный резец.

Язик – має корінь, тіло і кінчик. Основа – поперечно-смугаста м`язова тканина, яка покрита слизистою оболонкою, що вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Слизова містить смакові сосочки: листоподібні, грибоподібні, обваловані і ниткоподібні, в яких є смакові рецептори. Листоподібні – містяться по краях язиках (сприймають кисле), грибоподібні – на кінчику язика і спинці (сприймають солодке і солоне), обваловані (їх 12) містяться в корені язика (сприймають гірке). У ниткоподібних сосочках сакові рецептори відсутні, наявні лише тактильні, больові, температурні. М`язові волокна ідуть у трьох напрямках і змінюють довжину і форму язика. (Язик – орган смаку).

Где :   1 - Зуб (tooth); 2 - Миндалевидная железа (tonsil); 3 - Десна (gingiva); 4 - Язычок (uvula); 5 - Язык (tongue).

Слинні залози – є великі і малі. Великі: привушна, піднижньощелепна і під`язикова.

Привушна – 30-40 г. Знаходиться на жувальному м`язі. Складноальвеолярна, виділяє рідку слину. Її протік відкривається на рівні 2-го верхнього кутнього зуба.

Піднижньощелепна – 15-20г. Міститься між черевцями двочеревцевого м`яза. Складна трубчастоальвеолярна, виділяє мішану слину. Протік відкривається під язиком.

Слина містить ферменти птіалін і мальтозу, що розщеплюють вуглеводи.

Глотка (pharynx) - починається від потиличної кістки і на рівні 6-го шийного хребця переходить у стравохід і гортань. У ній перехрещуються дихальні і травні шляхи. Складається з 3-ох частин: носоглотки, ротоглотки і гортанної частини. Носоглотка сполучається з носовою порожниною хоанами, а з середнім вухом – слуховими трубами, через які у середньому вусі вирівнюється тиск. Ротоглотка сполучається з ротовою порожниною зівом. Зів зверху оточений м`ягким піднебінням з язичком, знизу – корнем язика, з боків – двома дужками: передньою і задньою. Між дужками знаходяться піднебінні мигдалики. Крім них є ще 4: два трубні, один язиковий і один глотковий. Мигдалики виконують захистну функцію.

Стравохід (esophagus) – має шийну, грудну і черевну частини. Довжина 25-30 см. Стінка складається з слизової, м`язової і сплучнотканинної оболонок.

Шлунок (gaster) – міститься на рівні 5-10 ребер. Розрізняють вхідну або кардіальну частину, тіло і вихід (пілоричну). У тілі розрізняють сліпе закінчення або дно (фундальна частина). Тіло має велику і малу кривизну. Стінка утворена слизовою, підслизовою, м`язовою і серозними оболонками. Слизова оболонка покрита кишковим епітелієм і містить шлункові залози – прості трубчасті.

Залози складаються з 3-ох видів клітин: обкладових (виділяють HCl), головних (виділяють ферменти: пепсин, ліпазу, хімозин) і додаткових (виділяють шлункову слизь). М`язова оболонка має 3 шари: коловий, повздовжній, косий. У шлунку під дією шлункового соку розщеплюються білки до проміжних сполук, а шлункова ліпаза діє лише на жири молочного походження і жири жовтка курячого яйця. Хімозин розщеплює молочні білки.

Тонка кишка (intestinum tenue) довжиною 5-7 метрів, діаметром2-2,5 см. Складається з трьох відділів: дванадцятипалої, голодної або порожньої та клубової.

Дванадцятипала кишка (duodenum) – знаходиться зразу ж після шлунка, петлі голодної – зліва, а клубової – справа. Дванадцятипала кишка має довжину біля 23 см. 12-пала кишка робить вигин, в якому лежить головка підшлункової залози. Цей відділ тонкої кишки дуже важливий. Сюди відкривається жовчна протока печінки та протока підшлункової залози. Підшлунковий сік має ферменти, які розщеплюють білки, жири і вуглеводи.

Стінки тонкої кишки складаються з таких оболонок: слизової, підслизової, м`язової і серозної.

Слизова - сама внутрішня. Основа її утворена пухкою сполучною тканиною, а зверху покрита епітелієм, який має три види клітин: мікроворсинчасті, бокалоподібні (які виділяють слиз) і клітини, які виділяють внутрішній фактор кровотворення. Мікроворсинчасті клітини забезпечують пристінкове травлення і всмоктування. Слизова утворює ворсинки (1мм), які покриті кишковим епітелієм. У ворсинку входять кровоносні і лімфатичні капіляри. В кров всмоктуються білки і вуглеводи, а в лімфу - жири. У слизовій є ще кишкові залози, або крипти, які виділяють кишковий сік, та лімфоїдні вузлики, або цілі їх скупчення (бляшки), які виконують захисну функцію.

Підслизова – утворена також пухкою сполучною тканиною. У ній знаходиться кровоносне і нервове сплетіння.

М`язова – утворена коловим і поздовжнім шаром гладенької м`язової тканини. Забезпечує перистальтику.

Серозна – волокниста сполучна тканина, вистелена зверху целомічним епітелієм.

Товста кишка (intestinum crassum) – має довжину1,2 –1,5 м., утворює коло навколо тонкого кишечника (colon). У товсту кишку впадає тонка. У цьому місці є клапан, який пропускає вміст лише в сторону товстої кишки. Нижче цього клапана знаходиться сліпа кишка, яка має червоподібний відросток (апендикс). Ширина сліпої кишки 7 см., довжина 8 см. У апендиксі є багато лімфоїдної тканини, яка відіграє роль черевного мигдалика. Сліпа кишка переходить у висхідну, а та в поперечну. Поперечна у нисхідну, сигмоподібну, яка на рівні 3-го крижового переходить у пряму кишку. Стінка товстої кишки складається з таких же оболонок як і тонкої, але: а) слизова немає ворсинок, є лише крипти, які мають багато бокалоподібних клітин, що виділяють слиз для формування калових мас; б) у слизовій немає бляшок, є лише поодинокі лімфоїдні вузлики; у м`язовій оболонці суцільним є лише коловий шар, а поздовжні волокна утворюють три стрічки, які коротші від кишки, тому утворюється вип`ячування. Вип`ячування з середини відділяються півмісяцевими складками; в) з боків стрічок є жирові вирости, в яких накопичується жир. У товстій кишці розщеплюється клітковина за рахунок діяльності мікроорганізмів, всмоктується вода і вуглеводи.

Печінка (hepar) – лежить у правому підребер`ї і тільки одна четверта в лівому. Важить 1,5 кг. Має дві поверхні: діафрагмальну (опуклу) і нижню (вгнуту) внутрішню. Є передній гострий і задній тупий краї. На діафрагмальній поверхні прикріплена серповидна зв`язка, яка ділить печінку на праву і ліву частки. Біля заднього краю прикріплюється вінцева зв`язка. Обидві підвішують печінку до діафрагми.На нижній поверхні є права поздовжня і ліва поздовжня борозни. Між ними поперечна борозна, де знаходяться ворота печінки. Тут проходять: печінкова артерія, ворітна вена і жовчна протока. У лівій поздовжній борозні знаходиться кругла зв`язка (яка фіксує печінку до пупка), а в правій знаходиться жовчний міхур. Всі три борозни нагадують букву Н і ділять печінку на 4 частини: праву, ліву, квадратну, хвостату.

Нижня поверхня нерівна, на ній є вм`ятини від органів, що підходять: правої нирки, ободової кишки, 12-палої кишки, шлунка.

Мікроскопічна будова печінки. Зовні печінка вкрита серозною оболонкою, під нею – сполучнотканинна, яка заходить всередину і ділить печінкову паренхіму на часточки. Часточки – це структурні одиниці печінки. Вони мають призматичну форму. В середині часточки проходить центральна вена, а радіально від неї печінкові трубочни (балки), які утворені печінковими клітинами. Клітини у трубочки виділяють жовч, яка витікає у навколодолькові жовчні судини. З них – у міждолькові, а далі у жовчні ходи і накінець жовч збирається у жовчну протоку, яка несе жовч у жовчний міхур (коли немає травлення), або у 12-палу кишку (коли є травний процес).

Крім того у печінку заходить печінкоав артерія, яка несе поживні речовини і О₂ печінковим клітинам, та ворітна вена. Остання збирає кров з органів травлення, тому і містить як поживні, так і шкідливі речовини. Ворітна вена розпадається у дольках на капіляри. У них здійснюється переробка крові і знешкодження шкідливих речовин. Після цього кров знову переходить у венозні капіляри (це чудесна венозна сітка), які після злиття дають початок центральній вені. Центральні вени після злиття утворюють 2 печінкові вени, які впадають у нижню порожнисту вену.

Функції печінки. Утворюється жовч, яка емульгує жири, підготовлює їх до розщеплення. Виконує бар`єрну функцію – шкідливі речовини перетворює у менш шкідливі (сечовина), які виводяться через нирки. Печінка – депо для крові (зберігається густа кров). Синтезує білки крові.

Очеревина (peritonium) має два листки: паріетальний, який приростає до стінки тулуба, і вісцеральний, який покриває внутрішні органи, утворює їх серозну оболонку, а при переході з одного органу на інший утворюються зв`язки. Між листками утворюється вторинна порожнина. Запалення очеревини називається перітонітом.

3. Травлення в ротовій порожнині.

Найперший етап травлення відбувається в ротовій порожнині. Основна її функція - це апробація їжі, або її первинний аналіз. Тобто вона дегустується з метою вирішення питання: можна її споживати чи слід відкинути. Доброякісна їжа піддається механічній обробці (подрібнення, перемішування, перетирання та формування травної грудки з її проковтуванням) і початковому гідролізу. Початковому тому, що в ротовій порожнині вона затримується лише 5 - 15 с, і дія секретів не встигає проявитися.

Ротова порожнина також забезпечує мовну функцію і акт смоктання в грудних дітей.

У ротовій порожнині розрізняють смакову, температурну, тактильну, больову і пропріорецептивну чутливість. За І. П. Павловим, вони складають оральний аналізатор.

Жувальний період включає:

стан спокою,

введення їжі,

початкову функцію (адаптацію),

основну фаза жування,

формування травної грудки.

Первинний аналіз їжі здійснюється за допомогою смакового аналізатора, хеморецептори якого закладені в слизовій оболонці ротової порожнини. Смакові рецептори (цибулини) розміщені на язику - до солодкого; задній стінці глотки, м'якому піднебінні, мигдалинах, надгортаннику й корені язика - до гіркого; на бокових поверхнях язика - до кислого й солоного. Найбільша їх концентрація -на кінчику і бокових поверхнях язика.

Тактильні, температурні, больові рецептори слизової оболонки значно модулюють смакові відчуття. Наприклад, оптимум температури їжі має бути близько 35° С. Певну роль у виникненні смаку відіграє нюховий (запах їжі), слуховий (брязкіт посуду на кухні) і зоровий (сервіровка столу) аналізатори. Таким чином формується комплексний характер якості й кількості їжі.

Смаковий аналізатор також здійснює запуск секреторної та рухової функцій усієї системи травлення, що дозволяє шлунково-кишковому тракту підготуватись до прийняття й обробки їжі.

Органічні речовини слини представлені муцином, амінокислотами, креатиніном, сечовиною, сечовою кислотою. При цьому муцин ослизняє травну грудку, полегшуючи її ковтання.

Муцин - глікопротещ (гексоза й сіалова кислота). У нейтральному середовищі навколо зубів він утворює особливу оболонку, в кислому - сприяє утворенню нальоту.

Основним ферментом слини є а-амілаза (птіалін), яка гідролізує полісахариди до декстринів (крохмаль і глікоген - до мальтози). Надалі мальтаза (глюкозидаза) слини гідролізує мальтозу до глюкози.

Бактерицидні властивості слини обумовлені наявністю лізоциму (мурамідази), іонів тіоціанату й білкових антитіл.

Нуклеаза (кисла та лужна), рибонуклеази, трансамінази, пероксидази викликають деградацію нуклеїнових кислот вірусів та підвищують проникність капілярів і збільшують міграцію лейкоцитів шляхом утворення кінінів. Слина має антивірусну дію, а імуноглобулін А зв'язує екзотоксин, лейкоцити (4000 в 1 см3) здатні до фагоцитозу.

Крім того, слина забезпечує мовну функцію і герметичність при акті смоктання у дітей віком до одного року; виконує екскреторну функцію, містить фактор росту (нервів і епітелію), речовини, які визначають групу крові, імуноглобуліни.

Слина - електроліт. Тому при протезуванні й пломбуванні зубів різними металами виникає гальванізм (мікроструми між ними). Наслідок: металічний смак у ротовій порожнині, сухість або навпаки салівація, хронічне запалення слизової, спотворення смаку. Результат - порушення механічної та хімічної обробки їжі, мови.

Лекція 20

Тема: ТРАВЛЕННЯ В ШЛУНКУ, КИШЕЧНИКУ.

1. Травлення в шлунку.

2. Травлення в кишечнику.

3. Вплив мязової роботи на процеси травлення.