Вестибулярний апарат 7 страница

До народження кисень поступає в плід через плаценту і пупкову вену. Остання розгалужується на дві судини: одна живить печінку (печінковий анастомоз), інша впадає в нижню порожнисту вену. Тут відбувається змішування свіжої артеріальної крові із кров’ю, яка пройшла через печінку. Така змішана кров потрапляє у праве передсердя, потім у правий шлуночок і виштовхується у легеневий стовбур. Менша частина крові тече в легені через спеціальний анастомоз, а більша, через артеріальну боталову протоку (між лівим і правим передсердями є отвір) потрапляє в аорту. Завдяки наявності боталової протоки обидва шлуночки закачують кров у велике коло кровообігу. Кров з продуктами обміну через пупкові артерії і плаценту повертається в материнський організм.

КРОВООБІГ ПЛОДУ

1 — аорта; 2 — рух крові до верхньої частини тіла; 3 — артеріальна (Боталова) протока (легеневий анастомоз); 4 — ліве передсердя; 5 — серце; 6 — нижня порожниста вена; 7 — низхідна аорта; 8 — рух крові до нижньої частини тіла; 9 — плацента; 10 — пупкові артерії; 11 — пупкова вена; 12 — венозна протока (печінковий анастомоз); 13 — легенева артерія; 14 — овальний отвір; 15 — легеня; 16 — праве передсердя; 17 — рух крові з верхньої частини тіла.

Під час народження легені "відключені" від плаценти. Легеневий кровообіг зростає, а плацентарний припиняється. Тобто система кровообігу немовляти починає повноцінно виконувати коли повноцінно включається мале коло кровообігу. Це призводить до підвищення тиску у правому передсерді, що спричиняє закривання заслонки овального отвору — потік крові із правого шлуночка у лівий припиняється. Зрощення заслонки з краєм овального отвору завершується до кінця другого тижня після народження. Пупкові судини, артеріальна і венозна протоки починають звужуватися і за 1,5-2 місяці заростають.

КРОВООБІГ ПІД ЧАС НАРОДЖЕННЯ

1 — артеріальна протока закривається; 2 — збільшення кровоплину до легень; 3 — кров, збагачена киснем, надходить до лівого передсердя; 4 — овальний отвір закривається.

Із серця кров порціями поступає у судини, що викликає їх розтягнення і коливання. Внаслідок цього виникає пульсова хвиля, яка поширюється від серця до периферичних судин. Пульс — це ритмічні коливання кровоносних судин, які виникають внаслідок скорочення і розслаблення серця.

У судинах кров перебуває під перемінним тиском, який визначається в основному двома факторами — інтенсивністю серцевих скорочень і опором периферичних судин. Під час скорочення шлуночків виникає максимальний (систолічний) тиск; у фазі розслаблення тиск крові зменшується і стає мінімальним (діастолічним). Різниця між максимальним і мінімальним тиском називають пульсовимтиском. У плечовій артерії людини максимальний тиск становить 110-125 мм. рт. ст., мінімальним — 60-80 мм. рт. ст., пульсовий — 40 мм. рт. ст. Найбільша швидкість течії крові у аорті — 5 м/сек.

В період статевого дозрівання підсилення функцій статевих залоз викликає перебудову дитячого організму. В деяких підлітків може проявитися т.зв. “юнацьке серце, викликане нерівномірністю росту серця і кровоносних судин. Нагнітальній силі серця протидіє опір відносно вузьких кровоносних судин, тоді як маса тіла в цей період різко збільшується.Пульс і тиск крові в таких дітей стають нестійкими (часто значно підвищеним або пониженим), спостерігається тахікардія. Підлітки жаліються на серцебиття, задишку, схильність до запаморочень і втрату свідомості. “Юнацьке серце” є тимчасовим явищем і вимагає обережності при дозуванні фізичних навантажень. (Не рекомендуються заняття важкою атлетикою, боксом, боротьбою; рекомендуються плавання, лижі, теніс)

З віком ЧСС знижується, тиск крові зростає, однак в дітей ці показники є дуже лабільними і часто залежать від фізичних навантажень, положення тіла, настрою тощо. Після 50 років максимальне значення кров'яного тиску збільшується до 130-145 мм. рт. ст. Причиною цього його зниження еластичності кровоносних судин. Щоб проштовхнути в менш еластичні судини необхідну кількість крові, серцю необхідно підвищувати систолічний тиск.

6. Анемія та її профілактика.

Несприятливі умови життя підлітків можуть призвести до хвороби анемії (малокрів’я) — різкого зниження кількості гемоглобіну та зменшення кількості еритроцитів у крові. Анемія супроводжується головними болями, головокружінням, втратою свідомості. Знижується працездатність, успішність. Такі підлітки частіше і довше хворіють на інфекційні захворювання.

Для уникнення анемії необхідна правильна організація режиму дня, зокрема слід передбачити тривале перебування підлітків на свіжому повітрі та їх підвищена рухова активність. Також необхідне достатнє харчування, багате на вітаміни, мінерали. Слід строго нормувати навчальне, позакласне, фізичне навантаження з метою профілактики перевтоми.

Нормальна кров (зліва) та кров при залізодефіцитній анемії (справа)
під скануючим мікроскопом

7. Вікові особливості реакціїсерцево-судинної системи на фізичні навантаження.

Реакція дитячого організму на фізичне навантаження змінюється в міру росту і розвитку організму. На динамічне фізичне навантаження діти і підлітки реагують підвищенням частоти серцевих скорочень, максимального артеріального тиску. Чим менший вік дітей, тим більшою мірою вони реагують навіть на невелике фізичне навантаження.

Діти і підлітки, які займаються фізичною культурою і працею за строго нормованими навантаженнями, тренують серцево-судинну систему, підвищують її функціональні і резервні можливості. В них зростає працездатність, витривалість організму порівняно з нетренованими однолітками. У відповідь на фізичне навантаження збільшується об’єм крові, який прокачується серцем за хвилину (хвилинний об’єм крові). У тренованих дітей це відбувається за рахунок скоріше збільшення систолічного об’єму ніж частоти серцевих скорочень. Під час максимальних фізичних навантажень у тренованих підлітків, на відміну від нетренованих, хвилинного об’єму крові достатньо для забезпечення усіх органів киснем.

У школярів-спортсменів після дозованого фізичного навантаження (20 присідань за 30 сек.) частота серцевих скорочень збільшується на 60-70% (у нетренованих на 100%), максимальний артеріальний тиск підвищується на 25-30%, мінімальний знижується на 20-25% (у нетренованих відповідно на 40% і 5-10%). У підлітків із прихованою недостатністю серцево-судинної системи ці показники ще гірші: максимальний артеріальний тиск знижується, мінімальний — підвищується, час на відновлення сил триває більше 3 хв., з’являється задишка, головокружіння. Якщо такі ж ознаки з’являються у спортсменів, це є свідченням перетренування організму внаслідок неправильно нормованих фізичних навантажень.

Під час статичного фізичного навантаження (тривале сидіння, стояння тощо) зростає і максимальний і мінімальний артеріальний тиск у тренованих і нетренованих дітей і підлітків. Така реакція відбувається навіть на легке статичне навантаження (30% від сили стискання ручного динамометра) і реєструється протягом 5 хв. після припинення навантаження. На початку навчального року ці показники менші ніж наприкінці. Тривале статичне навантаження може викликати у школярів спазми артеріол (загальний кров’яний тиск при цьому підвищується), може сприяти виникненню органічних змін серцевих м’язів, клапанів.

Однією з мір профілактики серцево-судинних захворювань є збільшення рухової активності школярів під час навчального процесу в межах вікових меж допустимих фізичних навантажень.

 

Лекція 17

Тема: ЗАГАЛЬНА БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

1. Загальна будова дихальної системи.

2. Повітроносні шляхи.

3. Трахея і бронхи.

4. Гортань.

5. Легені.

 

1. Загальна будова дихальної системи.

Для функціонування клітин організму потрібний кисень. Дихальна система, що складається із повітроносних шляхів, легеневих судин, легень, та дихальних м’язів постачає у кров кисень, який далі розподіляється між тканинами органами. Повітря надходить у легені завдяки змінам тиску внаслідок скорочення і розслаблення основних та допоміжних дихальних м’язів. Нормальне дихання — це переважно мимовільний процес, керований дихальним центром стовбура мозку.

ЗАГАЛЬНА БУДОВА СИСТЕМИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

1 — приносові пазухи; 2 — стовбур мозку; 3 — носова частина горла; 4 — ротова частина горла; 5 — гортанна частина горла; 6 — надгортанник; 7 — стравохід; 8 — ребра; 9 — міжребербні м’язи; 10 — ліва легеня; 11 — поперекова частина діафрагми; 12 — діафрагма; 13 — листки плеври; 14 — серце; 15 — бронхи; 16 — легеневі судини; 17 — трахея; 18 — гортань; 19 — носове волосся; 20 — носова порожнина.

 

2. Повітроносні шляхи.

Проходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і зволожується. Ці процеси починаються у носовій порожнині. Волосся при вході до носової порожнини затримує більші частинки пилу. Волога слизова оболонка носової порожнини, яка містить велику кількість слизових залоз, затримує дрібніші частинки пилу. Війки слизової оболонки переносять частинки до виходу, і вони або видмухуються, або викидаються при чханні. Носова порожнина через спеціальні канали з’єднана із придатковими пазухами (гайморовою, лобною, решітчастою і основною). Ці пазухи зменшують масу кісток і впливають на утворення голосу. Процес очищення повітря відбувається також у горлі, гортані, трахеї та бронхах.

У новонародженого ніс короткий, приплюснутий, з невеликими крилами. Ніздрі відкриті більше вперед і струмінь повітря має майже прямий хід. Судинні сплетіння розвинуті слабо. Це є причиною того, що діти є схильними до переохолодження верхніх дихальних шляхів. З віком ніздрі опускаються і займають горизонтальне положення. Порожнина носа розвинута недостатньо. Її поперечний діаметр в 4,5 рази менший ніж діаметр обличчя (у дорослих в 3,5 рази менший). Просвіт носової порожнини звужений, нижній носовий хід майже відсутній, що утруднює носове дихання. Діти часто дихають відкритим ротом, що є причиною частих простудних захворювань. Навіть при невеликих запальних процесах слизова оболонка набрякає, затрудняючи дихання. Слизова оболонка тонка, венозні сплетіння розвинуті слабо, тому у немовлят майже не буває кровотеч з носа. Придаткові пазухи перебувають у зачатковому стані (помітна лише гайморова). Остаточне їх формування закінчується у підлітковому віці.

Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини: носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло відкриваються слухові труби, які з’єднані із середнім вухом.

Глотка дитини є відносно вузькою, слухова труба коротка і широка, розміщена низько, тому захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей часто ускладнюється запаленням середнього вуха.

3. Трахея і бронхи.

Нижче гортані розміщена трахея (дихальне горло), яка складається із 16-20 хрящів. У новонароджених її стінки відносно товсті, а діаметр трахеї звужується в напрямку зверху вниз. У нижній частині трахея розгалужується на два первинні бронхи (біфуркація трахеї). У немовлят правий головний бронх коротший і товстіший від лівого. Кут між трахеєю і цим бронхом дорівнює 25о, тому інородні тіла найчастіше потрапляють саме у правий бронх. Лівий головний бронх довший правого. Кут між трахеєю і лівим бронхом дорівнює 50о. Слизова оболонка трахеї немовлят містить невелику кількість залоз. М’язові волокна переважно зосереджені на задній стінці бронхів.

Кожний головний бронх входить у ворота легені і далі розгалужується на бронхи щораз меншого діаметра, утворюючи бронхіальне дерево, яке є дихальними шляхами у легенях. Найтонші бронхи називають бронхіолами.


Бронхіальне дерево

Гортань.

Із глотки повітря потрапляє у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань прикрита спеціальним хрящем — надгортанником. Порожнина гортані лійкоподібна, вкрита слизовою оболонкою, що утворює дві пари складок. Верхня пара складок, що містять присінкові зв’язки, разом із надгортанником закривають вхід у гортань під час ковтання їжі. Нижня пара складок покриває голосові зв’язки. Скелетом гортані є спеціальні хрящі.

НАДГОРТАННИК
Листоподібний хрящовий клапан, який закриває вхід у гортань під час ковтання, запобігаючи потраплянню їжі та рідини у дихальні шляхи. 1 — надгортанник; 2 — їжа; 3 — гортань.

У новонароджених гортань відносно коротка, широка і займає вище положення, ніж у дорослих. Надгортанник розміщений так високо, що його можна побачити зразу за третім мигдаликом (язичком). Під час смоктання язичок торкається надгортанника залишаючи вільний шлях для повітря в гортань при ковтанні. У період статевого дозрівання у хлопців змінюються хрящі, що утворюють гортань внаслідок чого утворюється кадик, голосові зв’язки подовжуються, відбувається “ломка голосу”.

 

 

5. Легені.

Два губчасті органи — легені, захищені грудною кліткою. Вони заповнюють більшу частину грудної порожнини. Легені є одним із найбільших органів тіла. Їх основна функція — забезпечення організму киснем і виділення вуглекислого газу. Легеня має конусоподібну форму, основа її дещо увігнута і прилягає до діафрагми. Повітря заходить у легені через систему дихальних шляхів. Бронхіоли входять у легеневі міхурці — альвеоли, наповнюючи легені повітрям. Легеневі міхурці є кінцевою частиною дихальних шляхів. Альвеоли мають тонкі еластичні стінки на внутрішній поверхні яких постійно присутні деякі лейкоцити (макрофаги). Вони захоплюють і перетравлюють бактерії, хімічні і механічні частинки. Кожна альвеола зовні оточена густою сіткою капілярів. Через стінки альвеол і капілярів проходить обмін газами.

Альвеоли (дихальні міхурці):
1 — респіраторна бронхіола; 2 — альвеола; 3 — капілярна сітка.

Кожна легеня зовні вкрита плеврою. Плевра має два листки — один із них зрощений із легенями, другий — із грудною кліткою. Між обома листками знаходиться плевральна порожнина, заповнена серозною рідиною(1-2 мл). Завдяки цій рідині легені легко ковзають під час дихання.

У новонароджених легені щільні, зімкнуті. З першим вдихом новонародженого легені розпрямляються, встановлюється ритмічне дихання із частотою 40-45 подихів за хвилину. Повне заповнення альвеол повітрям відбувається протягом перших 3 діб, однак може тривати і до 1 тижня. Легені новонародженого спочатку вентилюються недостатньо. Капілярна сітка альвеол густа, однак великі судини розвинуті слабо. Легені у дітей ростуть переважно за рахунок збільшення площі альвеол, однак до 8 років збільшується і кількість альвеол. Найбільш активно легені ростуть до 3 років і в підлітковий період.

 

 

Лекція 18

Тема: ГАЗООБМІН. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ. ХВОРОБИ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ТА ЗАПОБІГАННЯ

1. Газообмін у легенях.

2. Дихальні рухи.

3. Регуляція дихання.

4. Рефлекторна регуляція дихання.

5. Гуморальна регуляція дихання.

6. Особливості регуляції дихання в дитячому віці.

7. Гігієнічне значення повітряного середовища в приміщенні та основні захворювання органів дихання дітей та підлітків.

 

1. Газообмін у легенях.

Дихальна мембрана альвеол, через яку відбувається газообмін, складається з кількох шарів. Незважаючи на це, вона дуже тонка. Вуглекислий газ дифундує із крові в альвеоли, а кисень переходить із альвеол у капіляри, де зв’язується з еритроцитами. Поверхня газообміну у легенях (площа поверхні альвеол) у 40 разів більша від поверхні тіла і сягає 150-200 м2. Приблизно така ж площа поверхні легеневих капілярів, що забезпечує ефективну дифузію газів. Якщо у легенях ушкоджена більша частина альвеол, поверхня газообміну втрачається і дихання стає неможливим.


Газообмін у легенях:
1 — шар рідини; 2 — клітина альвеоли; 3 — мембрана альвеоли; 4 — плазма; 5 — еритроцит; 6 — простір, заповнений рідиною; 7 — зовнішня мембрана; 8 — клітина капіляра.

2. Дихальні рухи.

Рух повітря в легені та у зворотному напрямку зумовлений різницею тиску всередині і зовні тіла. У легенях немає м’язів, тому активна роль у диханні належить дихальним м’язам. Головним дихальним м’язом є діафрагма. Їй допомагають зовнішнітавнутрішні міжреберні м’язи. Людина вдихає близько 500 мл повітря з частотою 12-17 дихальних рухів за хвилину. Частота та об’єм їх зростає автоматично, як тільки виникає потреба у більшій кількості кисню.

М’язи, що беруть участь у виконанні дихальних рухів:
1 — зовнішні міжреберні м’язи; 2 — м’язи шиї; 3 — внутрішні міжреберні м’язи; 4 — м’язи живота.

Під час вдиху діафрагма, яка в розслабленому стані має форму купола, сплющується, що збільшує об’єм грудної клітки. Зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра, що також призводить до збільшення об’єму грудної клітки. У глибокому вдиху беруть участь м’язи шиї і грудей. Внаслідок цього різко знижується тиск повітря всередині легень та в плевральній порожнині. Повітря рухається в напрямку нижчого тиску заповнюючи легені.

Під час видиху діафрагма рухається вгору набуваючи форми купола. Зовнішні міжреберні м’язи розслаблюються, внутрішні міжреберні м’язи та м’язи живота скорочуються. Тиск у грудній порожнині зростає і повітря видихається.

Дихальні рухи та зміни тиску в легенях і плевральній порожнині

(атмосферний тиск становить 760 мм. рт. ст.)

Перед вдихом: 1 — 760 мм. рт. ст. (легені); 2 — 758 мм. рт. ст. (плевральна порожнина); 3 — діафрагма.

При розширенні грудної порожнини: 4 — 756 мм. рт. ст., 5 — 759 мм. рт. ст.

Під час вдиху: 6 — 754 мм. рт. ст., 7 — 760 мм. рт. ст.

Під час видиху: 8 — 763 мм. рт. ст., 9 — 756 мм. рт. ст.

Важливою характеристикою дихальної системи є життєва місткість легень — найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після максимальноглибокого вдиху. У новонароджених життєва місткість легень становить 700-800 мл; у 17 років у дівчат — 2760 мл, у хлопців — 3520 мл.

У новонароджених ребра розміщені майже горизонтально, тобто перебувають у положенні максимального вдиху. В зв’язку з цим дихання відбувається в основному за рахунок діафрагми (черевний тип дихання). Такий тип дихання переважає в дітей до 7 років. Після 7 років у дівчат вираженим стає грудний тип дихання.

3. Регуляція дихання.

Регуляція дихання здійснюється центральною нервовою системою мимовільно(автоматично) і довільно. У стовбурній частині мозку (зокрема у довгастому мозку) розміщена група нервових клітин — дихальний центр, що відповідає за дихальний цикл (вдих-видих). Дихальний центр перебуває в постійній ритмічній активності, яка здебільшого здійснюється автоматично. Ритмічні імпульси передаються від дихального центра до дихальних м’язів, забезпечуючи послідовне здійснення вдиху і видиху.

Діяльність дихального центра регулюється рефлекторно (імпульсами, що поступають від рецепторів), та гуморально (залежно від хімічного складу крові). Обидва механізми регуляції діють злагоджено і між ними важко провести границю.

4. Рефлекторна регуляція дихання.

Автоматична регуляція дихання. Дихальний центр сприймає інформацію, що поступає від хеморецепторів та механорецепторів. Хеморецептори розміщені у великих судинах і реагують на зниження концентрації кисню та підвищення концентрації вуглекислого газу. В них виникають нервові імпульси, які по нервах досягають дихального центра і стимулюють акт вдиху. У завершальній стадії вдиху, коли легені розтягуються, подразнюються механорецептори, розміщені у дихальних м’язах та легенях. Імпульси, що виникають у механорецепторах, направляються до дихального центру, гальмують центр вдиху і збуджують центр видиху. Від центру видиху імпульси передаються до дихальних м’язів, які починають розслаблюватися. Закінчення видиху рефлекторно стимулює вдих.

Довільна регуляція дихання. У регуляції дихання може брати участь кора великих півкуль головного мозку. Людина може довільно (за своїм бажанням) на деякий час затримати дихання, змінити його ритм і глибину.

5. Гуморальна регуляція дихання.

Значний вплив на дихальний центр здійснює хімічний склад крові, особливо його газовий склад. Наприклад, нагромадження вуглекислого газу в крові подразнює хеморецептори і рефлекторно збуджує дихальний центр. Гормон адреналін здатний безпосередньо впливати на дихальний центр стимулюючи дихальні рухи. Подібну дію може викликати молочна кислота, яка утворюється під час роботи м’язів. Вона здатна подразнювати хеморецептори в судинах, що також призводить до збільшення частоти та глибини дихання.

 

 

6. Особливості регуляції дихання в дитячому віці.

На момент народження функціональне формування дихального центра ще не завершилося. Збудливість дихального центра у немовлят є низькою, однак вони характеризуються високою стійкістю до недостачі кисню в повітрі. Чутливість дихального центра до вмісту вуглекислого газу підвищується з віком. В 11 років вже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності. В період статевого дозрівання відбуваються тимчасові зміни регуляції дихання. Організм підлітка є менш стійким до недостатньої кількості кисню. В міру росту і розвитку потреба в кисні забезпечується вдосконаленням регуляції дихального апарату. Дихання стає більш економним. В міру розвитку кори великих півкуль головного мозку вдосконалюється можливість довільно змінювати дихання — зупиняти дихання або здійснювати максимальну вентиляцію легень.

Під час фізичних навантажень молодші школярі не можуть значно змінити глибину дихання і збільшують частоту дихальних рухів. Дихання стає більш частим і ще більш поверхневим, що знижує ефективність вентиляції легень. Організм підлітків швидко досягає максимального рівня споживання кисню але не може довго підтримувати цей процес на високому рівні.

Найбільш оптимальним є дихання носом, при якому видих довший за вдих. Одним із головних завдань вчителя є навчити дітей правильно дихати під час ходьби, бігу, фізичної праці.

7. Гігієнічне значення повітряного середовища в приміщенні та основні захворювання органів дихання дітей та підлітків.

Чистота повітря, його фізико-хімічні властивості мають велике значення для здоров’я дітей і підлітків. Важливими є не лише відсутність пилу, бактерій, шкідливих речовин, а й співвідношення іонів у повітрі. В атмосферному повітрі кількість позитивно і негативно заряджених іонів є майже однаковою, кількість легких іонів є більшою ніж важких (на людину благотворно впливають легкі, від’ємно заряджені іони).

Перебування дітей і підлітків в погано провітрюваних приміщеннях призводить до погіршення функціонального стану організму, сприяє захворюванню на цілий ряд хвороб. В навчальних приміщеннях, де перебуває велика кількість людей, особливо в кінці навчального дня, в повітрі збільшується концентрації вуглекислого газу, аміаку, інших продуктів життєдіяльності, зростає кількість мікроорганізмів та пилу. Підвищуються температура і вологість повітря, починають переважати важкі позитивно заряджені іони, які знижують працездатність і пригнічують життєдіяльність людини.

Для підтримання нормальної працездатності кожному учневі необхідно не менше 1,5 кв. м площі, якщо висота приміщення 3,5 м. Інші гігієнічні вимоги та стандарти.

Поступання повітря в приміщення та його зміна відбуваються природнім шляхом, однак цього недостатньо. Згідно гігієнічних нормативів необхідно забезпечити повну заміну повітря протягом години занять. Для цього в школі слід 4-5 разів на день проводити провітрювання класів та кабінетів. Наскрізне провітрювання ефективніше звичайного в 5-10 разів, при цьому різко зменшується кількість мікроорганізмів в повітрі. В майстернях, хімічних кабінетах повинні бути встановлені додаткові витяжки. Рекомендується регулярно проводити іонізацію повітря спеціальним аероіонізатором. Для зниження кількості пилу в повітрі в школі необхідно 2-3 рази на день проводити вологе прибирання.

Застуда — легко передається від однієї людини до іншої під час кашлю або чхання, тобто коли з вірусом потрапляють на руки, одяг, в повітря. Існує біля 200 вірусів, що спричиняють застуду. Антибіотики неефективні. Імунна система хворого сама повинна подолати інфекцію. Ліки усувають лише деякі симптоми захворювання.

Грип — проявляється гарячкою, ознобом, болем голови, болем у м’язах, кашлем. Іноді розвивається пневмонія. Грип виникає під час локалізованих спалахів або епідемій і швидко поширюється. Існує три основні типи віруса: А, В і С. Оскільки віруси можуть змінювати свою структуру, імунітет до віруса одного типу неефективний стосовно віруса другого типу. Грип може бути загрозливим для життя дітей та осіб похилого віку. Під час епідемій грипу можливі смертельні випадки.

Тонзиліт переважно виникає у маленьких дітей. Запалення мигдаликів може бути гострим (ангіна) або хронічним. У дітей спостерігається гарячка, біль голови, біль у горлі, утруднене ковтання, біль у вусі. Часто збільшуються шийні лімфовузли. Хронічний тонзиліт розвивається після частих ангін, скарлатини, кору, дифтерії, і сприяє виникненню ревматизму, запаленню нирок, хвороб серця. Якщо інфекція проникає у нижні відділи горла розвивається хвороба фарингіт, який має подібні симптоми.

Гострий бронхіт — запалення бронхів — розвивається раптово. Може виникнути як ускладнення інфекцій верхніх дихальних шляхів, наприклад, застуди, або супроводжувати кір чи грип. Захворювання спричиняється вірусами і проявляється вологим кашлем, гарячкою, іноді з незначними хрипами. Найчастіше уражаються великі та середні бронхи. Тут утворюється багато слизу, який транспортується нагору і відхаркується. У дітей запалення може поширюватися на бронхіоли та легені.

Пневмонія — запалення у найменших бронхіолах та альвеолах. Є два основних види пневмонії. Для крупозної пневмонії характерним є ураження частки легені, для бронхопневмонії — вогнища запалення в одній чи обох легенях. Пневмонія спричиняється вірусами та бактеріями, іноді грибками та найпростішими. Ранні симптоми: озноб, гарячка, пітливість, біль у м’язах та суглобах, біль голови. Згодом з’являється кашель, біль у грудях та задишка.

Гайморит — запалення гайморової порожнини. Здебільшого ця хвороба розвивається після гострої інфекції (скарлатини, кіру, грипу, іноді від карієсного зуба). У перші дні захворювання температура тіла зростає до +38оС, дуже болить голова, слизова оболонка з однієї сторони носа набрякає. При переході хвороби в хронічний стан у слизових виділеннях спостерігається гній і кров. Дитину потрібно негайно направити в поліклініку для своєчасного лікування.








Дата добавления: 2015-11-10; просмотров: 1530;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.033 сек.