Вестибулярний апарат 5 страница
Центральні відростки (аксони) паличок і колбочок передають зорові імпульси біполярним клітинам асоціативного шару сітківки, які контактують з гангліозними клітинами внутрішнього шару. Гангліозний шар утворений великими нейроцитами, аксони яких утворюють зоровий нерв.
У місці виходу зорового нерву з очного яблука на сітківці відсутні світлочутливі клітини - сліпа пляма. У центральній частині сітківки розташовано найбільше світлочутливих клітин - жовта пляма (місце найкращого бачення).
Світлові промені, які надходять в око, перш, ніж вони потрапляють на сітківку, проходять через кілька заломних середовищ, які утворюють оптичну систему ока.
Оптична система ока:
- рогівка;
- водяниста волога передньої і задньої камер;
- кришталик;
- склисте тіло.
Їхня загальна заломлююча сила ока становить 60-70 діоптрій (1 діоптрія - це заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню 1м). Зображення на сітківці ока виходить зменшеним і оберненим. Ми бачимо предмети не в перевернутому, а в їхньому природному вигляді завдяки життєвому досвіду і взаємодії аналізаторів.
Око володіє здатністю пристосовуватись до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані - акомодацією. Акомодація здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика. При розгляданні близьких предметів війковий м’яз скорочується і кришталик завдяки своїй еластичності стає більш опуклим, збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При розгляданні предметів на далекій відстані, напруження війкового м’яза зменшується, війкове тіло натягується і капсула кришталика зумовлює здавлювання кришталика, його заломлююча сила зменшується.
Очне яблуко заломлює паралельні промені світла, фокусує їх на сітківці. Скорочення війкового м’яза розпочинається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимум буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. Найменша відстань, при якій предмет сприймається оком чітко, називається найближчою точкою ясного бачення. З віком еластичність кришталика зменшується і ця точка віддаляється. У 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7см, в 20 років -8,3см, у 40років - 17см, у 50 років -50см. На близькій відстані людина перестає розрізняти дрібні предмети. Це явище носить назву далекозорості. Далекозоре око має відносно слабку заломлюючу здатність. У такому оці зображення віддалених предметів виникає за сітківкою. Для корекції порушення зору використовують окуляри з двоопуклою лінзою, яка збільшує заломлення променів. У короткозорому оці зображення віддалених предметів виникає перед сітківкою. Це може бути зумовлено подовженням осі ока або перенапруженням війкового м’яза. Короткозоре око добре бачить тільки розташовані близько предмети. Для корекції порушення зору призначають окуляри з розсіяними двоввігнутими лінзами.
Правий і лівий зорові нерви, які відходять від очного яблука на нижній поверхні мозку утворюють частковий перехрест, що забезпечує бінокулярність зору. Працюючи разом, об’єднуючи зорову інформацію, обидва ока забезпечують стереоскопічний зір, який дозволяє одержати більш точне уявлення про форму, об’єм, глибину розташування предметів. Від зорового перехреста нервові волокна йдуть до підкіркових центрів зору (верхні горбики покришки середнього мозку). В цих центрах від волокон гангліозних клітин сітківки імпульс передається нейронам, чиї відростки йдуть до кіркового центру зору - в кору потиличної долі, де відбувається вищий аналіз зорової інформації.
Розвиток зорового аналізатора розпочинається на третьому тижні ембріонального розвитку і до моменту народження дитини зоровий аналізатор в основному морфологічно сформований. Проте вдосконалення його структури відбувається і після народження, і завершується в шкільні роки. У новонароджених дітей форма ока більш куляста, діаметр очного яблука становить 16мм. Найінтенсивніше очне яблуко росте до 5 років, менш інтенсивно до 12 років. Діаметр у дорослих людей становить 24мм. У дітей склера тонша і еластичніша, рогівка відносно товста. Це сприяє легкій деформації ока. У новонароджених дітей і дітей дошкільного віку кришталик більш опуклої форми і більш еластичний, війчасте тіло слабко розвинуте. У новонароджених очі, як правило, далекозорі. Проте у частини дітей куляста форма очей може стати подовженою. Зображення предметів перестають збігатися із сітківкою, очі стають короткозорі. Іноді зустрічається у новонароджених неоднакова кривизна рогівки або кришталика в різних меридіанах, внаслідок чого зображення на сітківці спотворюється (неможливість сходження всіх променів в одній точці - фокусі) - астигматизм. Зустрічається порушення прозорості кришталика - катаракта.
3.Слуховий аналізатор: будова, вікові особливості
Слухова чутлива система служить для сприймання звукових сигналів. Особливого значення набула для людини у зв’язку з розвитком мови.
Звук - це коливання молекул пружного середовища, яке відбувається у вигляді поздовжніх хвиль тиску. Щоб перетворити слабкі коливання тиску на відчуття звуку, в процесі еволюції утворились органи слуху - вуха.
Будова слухового аналізатора:
- рецепторний апарат у вусі ( внутрішньому);
- слуховий нерв;
- слухова зона кори великих півкуль (вискова доля).
Вухо - орган слуху і рівноваги, включає:
- зовнішнє вухо: вушна раковина, яка вловлює звукові коливання і спрямовує їх у зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, зовні вкритим шкірою. У людини вушні м’язи розвинуті слабко і вушна раковина майже нерухома. Шкіра зовнішнього слухового проходу покрита тонкими рідкими волосками. У слуховий прохід відкриваються протоки залоз, що виробляють вушну сірку. І волоски, і вушна сірка виконують захисну функцію;
- середнє вухо. У його порожнині відбувається посилення звукових коливань. Складається з: барабанної перетинки, барабанної порожнини (заповненої повітрям), слухових кісточок - молоточка, наковальні, стремінця (передають звукові коливання з барабанної перетинки на овальне вікно внутрішнього вуха, запобігають його перевантаженню), євстахієвої труби (з’єднує порожнину середнього вуха з глоткою). Барабанна перетинка - тонка еластична пластинка, яка зовні вкрита епітелієм, а зсередини слизовою оболонкою. Молоточок зрощений з барабанною перетинкою. Слухові кісточки з’єднані між собою за допомогою рухомих суглобів. Стремінце з’єднано з овальним вікном, яке відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха. Слухова труба з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою, вистелена зсередини слизовою оболонкою. Вона підтримує однаковий тиск зовні і зсередини на барабанну перетинку;
- внутрішнє вухо. Розташоване у кам’янистій частині скроневої кістки. Утворене кістковим лабіринтом, всередині якого є перетинчастий лабіринт із сполучної тканини. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься рідина - перилімфа, а всередині перетинчастого лабіринту - ендолімфа. Кістковий лабіринт складається з:
- завитки;
- переддвер’я;
- півколових каналів.
Завитка належить тільки звукосприймаючому апарату, півколові канали є частиною лише вестибулярного апарату, переддвер’я належить і до органу слуху, і до органу рівноваги.
Кісткове переддвер’я, яке утворює середню частину лабіринту внутрішнього вуха, має в стінці два отвори-вікна: овальне і кругле, які з’єднують кісткове переддвер’я з барабанною порожниною. Овальне вікно закрите основою стремінця, а кругле - рухливою еластичною сполучнотканинною пластинкою.
Завитка - це спірально зігнутий кістковий канал, який утворює 2,5 оберти навколо своєї осі. Основою завитка повернута до внутрішнього слухового проходу. Всередині кісткового каналу завитки проходить перетинчастий лабіринт, який також утворює 2,5 оберти. Його порожнина - перетинчаста завиткова протока, що містить ендолімфу. Всередині завиткової протоки, на її основній мембрані розташований звукосприймальний апарат - спіральний (кортикіїв) орган - рецепторна частина слухової системи, перетворює звукові коливання в нервове збудження. Кортикіїв орган складається з 3-4 рядів рецепторних клітин. Кожна рецепторна клітина має від 30 до 120 тонких волосків, які омиваються ендолімфою. Над волосковими клітинами розташована покривна мембрана. Від волоскових клітин відходять волокна слухового нерва.
Сприйняття звуку:
- звукові хвилі через вушну раковину попадають в зовнішній слуховий прохід, викликають коливальні рухи барабанної перетинки;
- коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам, рухи яких викликають вібрацію основи стремінця, яке закриває овальне вікно (розмах коливань зменшується, а їх сила збільшується);
- рухи основи стремінця овального вікна коливають перилімфу, її коливання передаються ендолімфі (вона починає коливатися з тією ж частотою);
- коливання ендолімфи спричиняє коливання основної мембрани. При рухах основної мембрани і ендолімфи покривна мембрана всередині завиткової протоки з певною силою і частотою торкається мікроворсинок рецепторних клітин, які збуджуються;
- збудження передається з рецепторних клітин іншим нервовим клітинам, які лежать в спіральному вузлі завитки, аксони яких утворюють слуховий нерв;
- імпульси по волокнам переддверно - завиткового нерва поступають до ядер мосту. Аксони клітин цих ядер направляються до підкіркових центрів слуху (нижні горбики середнього мозку). Вищий аналіз і синтез слухових подразнень відбувається у кірковому центрі слухового аналізатора, який розташований у висковій долі. Тут відбувається розрізнення характеру звуку, його сили, висоти.
Лекція 11
Тема: ВЕСТИБУЛЯРНИЙ АПАРАТ. ХЕМОРЕЦЕПТОРНІ СЕНСОРНІ СИСТЕМИ. М'ЯЗОВА, ТАКТИЛЬНА ТА ТЕМПЕРАТУРНА ЧУТЛИВІСТЬ.
1. Вестибулярний апарат.
Вестибулярний апарат
Вестибулярний апарат виконує функції сприйняття положення тіла, збереження рівноваги. При будь-якій зміні положення тіла(голови) подразнюються рецептори вестибулярного апарату. Імпульси передаються в мозок, від якого до відповідних м’язів поступають сигнали з метою корекції положення тіла і рухів.
Вестибулярний апаратскладається з:
- переддвер’я;
- півколових каналів, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах, заповнених ендолімфою.
У кістковому переддвер’ї є два розширення перетинчастого лабіринту - мішечки: овальний і круглий. На внутрішній поверхні мішечків є волоскові клітини, які сприймають положення тіла в просторі і порушення рівноваги. Волоски занурені в драглисту оболонку, яка містить численні вапнякові кристали - отоліти.
В розширеннях півколових каналів (ампулах) є по одному кістковому гребінцю. До нього безпосередньо прилягає перетинчастий лабіринт. В ампулах півколових каналів є рецепторні волоскові клітини, які розташовані на вершинах складок, в товщі гребінців. На волоскових клітинах гребінців розташовується желатиноподібний прозорий купол.
При будь-якій дії на рецепторні волоскові клітини в них виникає нервовий імпульс. Збудження передається нервовим клітинам, аксони яких утворюють переддверно-завитковий нерв (УІІІ пара черепно-мозкових нервів). Волокна нерва ідуть до вестибулярних ядер, які розташовані на дні ромбовидної ямки мозку. Аксони клітин вестибулярних ядер ідуть до ядер мозочка, стовбура головного мозку, таламусу і до кіркових центрів вестибулярного аналізатора (тім’яна, вискові долі).
Орган слуху і рівноваги починає розвиватися з третього тижня ембріонального розвитку. У новонародженої дитини зовнішній слуховий прохід короткий і вузький, барабанна перетинка відносно товстіша. Барабанна порожнина заповнена амніотичною рідиною, яка з часом розсмоктується. Слухова труба у дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання мікроорганізмів у порожнину середнього вуха. Внутрішнє вухо у новонародженого розвинуте добре. Новонароджена дитина реагує на голосні звуки здриганням, зміною дихання, припиненням плачу. Виразним слух у дітей стає на кінець 2-3 місяця після народження.
Лекція 12
Тема: АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ
1. Поняття про ендокринні залози, методи їх вивчення.
2. Будова і функції залоз внутрішньої секреції, їх взаємодія.
1. Поняття про ендокринні залози, методи їх вивчення.
Це залози, які не мають вивідних протоків і виділяють свої продукти – секрети в кров, що їх омиває. Кількість цих секретів незначна і називаються вони – гормонами.
Гормони мають гуморальний вплив на обмін речовин, ріст, розвиток, функції різноманітних органів тіла.
Гормони – складні органічні речовини різної хімічної природи: білки. Видозмінені амінокислоти, стероїди.
Гормони – біологічно активні речовини. Які в незначних кількостях здатні здійснювати значний вплив на організм.
Особливості гормонів:
1.Утворюються в організмі в дуже малих кількостях, але ефективно діють на фізіологічні процеси.
2.Поступаються нервовій системі в швидкості настання ефекту (відповіді).
3.Для гормонів специфічна, тобто кожен гормон виконує певну функцію, регулює один якийсь процес, але впливають на нього в усіх клітинах і тканинах.
4.Гормони після попадання в кров виконують своє призначення далеко від місця синтезу.
5.Гормони регулюють переважно процеси обміну речовин, які відбуваються всередині клітини.
Погоджена функція З.В.С. може порушуватися:
1.Залози можуть виділяти гормони в надлишку – гіперфункція (більше норми).
2.В інших випадках залози можуть утворювати мало гормонів – гіпофункція (менше норми).
Гіпер і гіпофункції приводять до порушень життєдіяльності організму.
2. Будова і функції залоз внутрішньої секреції, їх взаємодія.
До залоз внутрішньої секреції відносять:
1.Гіпофіз.
2.Епіфіз (шишкоподібна залоза)
3.Тимус (вилочкова, загрудинна).
4.Щитовидна.
5.Наднирникові.
Підшлункові і статеві залози належать до залоз змішаної секреції, бо виконують і зовнішньосекреторну і внутрішньосекреторну функції.
Розташовані в різних ділянках тіла. З.В.С. взаємодіють між собою, утворюючи ендокринну систему. Провідна роль в об’єднанні залоз належить гіпофізові.
Гіпофіз – невеликих розмірів, важить – 0,5 г, розміщується в основі мозку з яким з’єднаний за допомогою ніжки. У ньому виділяють три долі: передню, середню, задню. Всі вони продукують гормони з різною функцією:
1. Передня доля:
а) гормон росту – соматотропні – впливає на обмін жирів, білків, вуглеводів. При гіперфункції в молодому віці розвивається гігантизм. При гіпофункції – карликовість (діти відстають у рості від однолітків, але зберігаються пропорції тіла та психічний розвиток.
Якщо в дорослих є гіперфункція залози, то у них поновлюється ріст тільки в деяких частин тіла: руки, ноги, ніс, язик, щелепи (акромегалія).
При гіпофункції у дорослих змінюється обмін речовин, що супроводжується важким ожирінням чи схудненням.
б) тиреотропний гормон – стимулює діяльність щитовидної залози.
в) гонадотропний гормон – впливає на статеві залози.
г) АКТГ – адренокортикотропний гормон – впливає на наднирники.
д) лактогенний гормон – виробляється у жінок тільки в післяродовому періоді і зумовлює лактацію.
2. Середня (проміжна) доля – виділяє гормон інтермедин, який регулює пігментацію шкіри.
3. Задня доля – виробляє два гормони:
а) вазопресин – антидіуретичний гормон, який посилює процеси реабсорбції води в канальцях, зменшуючи діурез. При гіпофункції виникає нецукровий діабет. Кількість сечі за добу (5л і більше) на відміну від цукрового діабету сеча не вміщує цукру.
б) окситазин – спричинює скорочення вагітної матки та гладеньких м’язів молочних залоз. І тим самим регулює народження дитини і годування її молоком.
Епіфіз (шишковидне тіло) – маленька залоза знаходиться в черепній коробці. Міститься біля передніх горбків чотиригорбкового тіла. Гормон – мелатонін контролює біоритми тіла (сон і неспання) гальмує передчасний розвиток статевих залоз, бере участь в регулюванні пігментного обміну.
Щитовидна залоза – розміщена на обидва боки від гортані спереду дихального горла; маса 30-40 г. Виробляє гормон тироксин та інші гормони, до складу яких входить йод. Ці гормони з кров’ю розносяться по всьому організму, посилюють обмін речовин у клітинах тіла і збільшують збудливість нервової системи.
При гіпофункції в дитячому віці виникає кретинізм (затримка фізичного та психічного розвитку, діти ростуть лише до 140 см, порушуються пропорції тіла, понижені білковий і сольовий обміни, підвищується вуглеводність, затримується розвиток мови.
Штучне введення гормонів в організм покращує розвиток, але повністю не нормалізує.
Після операції на щитовидну залозу може з’явитися гіпофункція – виникає хвороба – мікседема (обмін речовин знижується, температура тіла падає, нервова діяльність сповільнюється, розвивається млявість, апатія, сонливість, випадає волосся, погіршується апетит, пам’ять. У підшкірній клітковині накопичується жир, вода, обличчя і тіло набрякають, шкіра суха.
При гіперфункції щитовидної залози виникає базедовий зоб. При цьому, загальний обмін речовин і температура тіла підвищені, маса тіла зменшується, хворі дратівливі, внаслідок підвищення збудливості нервової системи, дрижання кінцівок, вирячкуватість. Щитовидна залоза збільшується і виступає на шиї у вигляді зобу.
Для лікування застосовують часткове видалення щитовидки. У місцевостях віддалених від моря і в гірських районах, зустрічається ендемічний зоб, викликаний гіпофункцією щитовидки.
Для утворення гормону необхідний йод, якого мало в повітрі, воді і в ґрунтах даного району. Тому в цих районах проводиться профілактика. Населення постачається йодованою сіллю, яка попереджує захворюванню.
Щитовидна виробляє також гормон, який регулює обмін кальцію в організмі (зуби, кістки, передача нервових імпульсів, згортання крові, скорочення серцевого м’яза).
Підшлункова залоза – Pancreas –залоза змішаної секреції, бо виконує:
1.Зовнішню секреторну функцію – має вивідні протоки в дванадцятипалу кишку через які виділяє підшлунковий сік з ферментами.
2.Внутрішню секреторну функцію – виділяє гормони безпосередньо в кров. Внутрішньо-секреторна частина залози займає всього 3% усієї маси залози і являє собою острівці Лангенганса. Ці клітини (острівці) виділяють гормони – інсулін та глікагон, які регулюють обмін вуглеводів.
Інсулін підтримує вміст глюкози в крові. При недостатньому утворенні інсуліну вміст глюкози в крові збільшується, а в клітині недостатній. Отже під впливом інсуліну підвищується проникність цитоплазматичних мембран, відбувається проникнення молекул глюкози з крові в клітини, підсилюється синтез складного вуглеводу – глікогену. При гіпофункції інсуліну розвивається цукровий діабет. В крові та сечі вміщується багато цукру, в організмі наростає відкладання кислих продуктів обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої зростає, так як хворі потерпають від спраги і п’ють
багато води. Для лікування застосовують штучне введення інсуліну або речовин, які схожі на нього за дією. Гормон глюкагон за своєю дією являється антагоністом інсуліну, бо перетворює глікоген у глюкозу (при тривалому голодуванні). Для профілактики цукрового діабету має значення здоровий спосіб життя, який передбачає не тільки додержання режиму праці і відпочинку, але й раціонального харчування та нормальну психологічну обстановку в сім’ї та колективі. При надлишку інсуліну рівень глюкози в крові падає і виникає шок, судома, втрата свідомості.
Тимус (вилочкова залоза, загрудинна) – непарна залоза розташована за грудиною, досягає найбільшого розвитку на початку статевого дозрівання (11-14 років) після чого відбувається її зворотній розвиток із заміною функціональної тканини на жирову. Розрізняють коркову і мозкову речовини.
Коркова речовина виділяє біологічно активну речовину (гормон) – темузин, яка впливає на дозрівання клітин крові лімфоцитів.
Лімфоцити дозрівають та навчаються розпізнавати чужорідні тіла (антигени) спочатку в тимусі, а потім в певних утвореннях шкіри. При цьому вони виробляють антитіла (так звана імунна відповідь організму). Отже тимус відноситься до імунної системи організму. Крім того тимус залоза впливає на ріст організму, контролює підготовку організму до статевого дозрівання, впливає на обмін кальцію (сприяє затримці солей кальцію в кістковій тканині. Тимус взаємодіє з іншими залозами з наднирниковими, щитовидною та статевими.
Наднирникові – парні залози невеликих розмірів. Маса до 4 г розміщуються над верхніми полюсами нирок (у зв’язку з чим і отримали назву). Складаються з двох шарів: зовнішнього коркового та внутрішнього мозкового шарів.
Зовнішній шар виробляє велику кількість гормонів (40) – кортикостероїдів, які регулюють обмін мінеральних і органічних речовин, виділення статевих гормонів. Відповідають за стійкість організму проти інфекційних хвороб, пристосовані до стресових ситуацій. Гіперфункція – раннє статеве дозрівання з швидким припиненням росту. Гіпофункція – бронзова хвороба (Аддісонова): зниження артеріального тиску, порушення функції серцево-судинної системи і дихання, порушення водно-сольового обміну. При цьому схуднення, аденамія, безсилля, слабкість. Бронзовий відтінок шкіри і слизових оболонок, втрата свідомості і судоми.
Мозковий шар виділяє гормони адреналін і норадреналін, які забезпечують термінову мобілізацію всіх ресурсів організму, перерозподіл функцій органів, спрямованих на підвищення м’язової працездатності і виживання організму в стресових ситуаціях.
Норадреналін і адреналін є медіаторами проведення нервового імпульсу в синапсах нервової системи.
Гіперфункція адреналіну: прискорення серцебиття, підвищення пульсу і кров’яного тиску, розширення зіниць, посилення розпаду глікогену супроводжується зростанням кількості цукру в плазмі крові, розширює бронхи, звуження вен та артерій шкіри, гальмування секрецій та рухів травного тракту. Такі зміни відбуваються під час емоційних переживань. Тому адреналін називають стресовим або аварійним гормоном. Кількість адреналіну регулюється нервовою системою, тому його недостатності практично не буває.
Статеві залози (жіночі - яєчники, чоловічі - сім’яники або яєчка) – залози змішаної секреції.
Зовнішньосекреторна функція – продукують статеві клітини.
Внутрішньосекреторна функція – виділяють у кров статеві гормони.
Чоловічі гормони – андрогени, найактивніший – тестостерон.
Жіночі гормони – естрогени, найактивніший – прогестерон, естредіол.
Обидва типи гормонів є в крові будь-якої людини, але вміст жіночих у жінок більший ніж у чоловіків.
Статеві гормони забезпечують розвиток вторинних статевих ознак:
- У чоловіків: низький голос, міцний скелет, розвинена мускулатура тіла, ріст волосся на обличчі.
- У жінок: відкладання жиру у певних частинах тіла, розвиток молочних залоз, високий голос.
Статеві гормони роблять: можливий статевий акт, запліднення, розвиток зародка, нормальне протікання вагітності.
Жіночі статеві гормони підтримують менструальний цикл – періодичне дозрівання яйцеклітини, виведення її з жіночого організму.
Крім того, статеві гормони впливають на роботу нервової клітини і психіку.
Лекція 13-14
Тема: ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ. КІСТКИ: ФОРМА, З'ЄДНАННЯ, БУДОВА, ХІМІЧНИЙ СКЛАД, РІСТ, РОЗВИТОК.
1. Загальні відомості про опорно-руховий апарат. Частини скелету і їх розвиток.
2. Кістки.
3. Форма кісток.
4. Скелет людини.
5. Вікові особливості черепа.
1. Загальні відомості про опорно-руховий апарат. Частини скелету і їх розвиток.
До опорно-рухового апарату відносять скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух — необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м’язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань.
Скелет і м’язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м’язи беруть участь у виконанні дихальних рухів.
Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.
2. Кістки.
Кістки людини, маючи міцність сталі, а масу алюмінію, є достатньо міцними, щоб підтримувати масу тіла, і досить легкі для виконання рухів. Вони також забезпечують захист внутрішніх органів і є місцем зберігання важливих для організму мінеральних речовин: кальцію, магнію, фосфору тощо. В кістках відбувається активний обмін речовин. Кісткова тканина перебуває у стані постійної перебудови, змінюючи свою форму і пропорції у процесі росту або після ушкодження. У кістковому мозку продукуються еритроцити і деякі види лейкоцитів.
Будова кістки:
1 — остеон; 2 — компактна кістка; 3 — губчаста кістка; 4 — артерія; 5 — вена; 6 — мозковий канал
Більшість кісток утворюються з хрящових зачатків (моделей). Cкостеніння — процес поступового перетворення хрящового зачатка на кістку внаслідок відкладання мінеральних солей, переважно кальцію.
Ріст кістки
1 — епіфіз; 2 — діафіз; 3 —кістка; 4 — хрящ; 5 — епіфізарна пластинка; 6 — окостеніння хряща; 7 — кістково-мозкова порожнина; 8 — вторинні центри окостеніння; 9 — артерія; 10 — вторинний центр окостеніння; 11 — окістя; 12 — епіфізарна лінія; 13 — кістково-мозкова порожнина; 14 — артерія; 15 — суглобовий хрящ.
В міру росту змінюються розміри, форма, анатомічний склад та механічні властивості кісток. Кістки і зв’язки дітей гнучкіші та еластичніші ніж у дорослих, тому в дітей значно рідше трапляються переломи і вивихи кісток. Однак такі кістки швидко деформуються і легко викривляються, можуть набувати неправильної форми під впливом тісного одягу, вузького взуття, внаслідок систематичного неправильного положення тіла. Форма, об’єм і міцність кісток прямо залежать від здоров’я людини в молодому віці.
Кількість кісток у скелеті дорослої людини може бути різною, але в середньому налічується 206 кісток, які мають різну форму і розміри.
3. Форма кісток.
Різноманітні форми кісток зумовлені різним їх призначенням в організмі. Довгі кістки виконують функції важелів, короткі є містками, плоскі кістки — ефективні захисні пластини. Малі округлі сесамоподібні кістки розміщені в товщі сухожилків або суглобових капсул. До неправильних кісток належать клубова кістка, хребці та деякі кістки черепа.
ФОРМИ КІСТОК
1 — довга кістка (стегнова); 2 — плоска кістка (тім’яна); 3 — сесамоподібна кістка (колінна чашечка); 4 — коротка кістка (надп’яткова); 5 — неправильна кістка (клиноподібна).
Скелет людини.
Скелет складається з двох головних частин. Хребет, ребра, грудина і кістки черепа утворюють осьовий скелет. Кістки верхніх і нижніх кінцівок разом з ключицями, лопатками і тазом формують додатковий скелет. Скелет виконує три основних функції: опори, руху і захисту. Опорна функція скелету зв’язана із прикріпленням до його кісток м’яких тканин. Функція руху зв’язана з тим, що кістки скелету виконують функцію важелів, які приводяться з допомогою м’язів. Захисна функція полягає у захисті важливих органів від механічних пошкоджень. Вона забезпечується утворенням частинами скелету порожнин, в яких розміщені органи: головний і спинний мозок, легені, серце, печінка тощо.
СКЕЛЕТ ЛЮДИНИ
1 — ключиця; 2 — лопатка; 3 — ребра; 4 — клубова кістка; 5 — зап’ясток; 6 — п’ясток; 7 — фаланги пальців кисті; 8 — човноподібна кістка; 9 — клиноподібні кістки; 10 — п’яткова кістка; 11 — фаланги пальців стопи; 12 — плесно; 13 — заплесно; 14 — надп’яткова кістка; 15 — медіальна кісточка; 16 — латеральна кісточка; 17 — малогомілкова кістка; 18 — великогомілкова кістка; 19 — виростки великої гомілки; 20 — колінна чашечка; 21 — стегнова кістка; 22 — променева кістка; 23 — ліктьова кістка; 24 — крижова кістка; 25 — хребет; 26 — надвиростки плечової кістки; 27 — плечова кістка; 28 — грудина
Дата добавления: 2015-11-10; просмотров: 917;