Зміст, цілі, методи та інструменти монетарної (грошово-кредитної) політики. Операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки і норми обов’язкового резервування
Головним результатом функціонування грошово-кредитної системи є розробка і реалізація певної монетарної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки й визначає ефективність самої системи.
Монетарна політика – це узгоджена діяльність органів державної влади щодо управління грошовою масою, яка використовуючи певні специфічні механізми роботи, спрямована на досягнення заздалегідь визначених макроекономічних цілей. Часто її називають грошово-кредитною або ж просто – грошовою політикою.
Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка реґулює цю сферу через свої представницькі органи – центральний банк і відповідні урядові структури, зокрема міністерство фінансів й органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом. Однак, вирішальна роль у розробленні й реалізації монетарної політики належить центральному банку, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.
Об’єктами, на які спрямовуються реґулятивні заходи грошово-кредитної політики є пропозиція грошей, відсоткова ставка, валютний курс, швидкість грошового обігу, рівень інфляції.
Монетарна політика виглядає “плаванням проти вітру” – вона покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії (політика “дешевих грошей”) і пригнічувати, утруднювати економічне зростання при перегріві кон’юнктури (політика “дорогих грошей”), а кінцева мета грошово-кредитного реґулювання економіки збігається з основоположними завданнями макроекономічної політики держави.
Роль монетарної політики в економіці країни визначається комплексом завдань останньої, які прийнято називати цілями грошово-кредитної політики, а саме:
стабільність цін, адже за всіх часів і режимів ключовою умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші, - за умов яких економічні аґенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність, що сприяє стійкому і сталому економічному зростанню й зниженню рівня безробіття;
забезпечення стабільності фінансових ринків, так як вони є барометром економіки, чутливими до різноманітних коливань й визначниками траєкторії руху усіх економічних аґентів від яких і залежить подальший розвиток народного господарства, основні макропоказники й добробут населення;
реґулювання темпів приросту грошової маси, оскільки саме вона має прямий вплив на стабільність грошової одиниці й розвиток інфляційних процесів;
нагляд за відсотковими ставками комерційних банків, адже кредити останніх у подальшому перетворюються в інвестиції – основне джерело економічного зростання, від рівня та якості якого залежатиме розвиток країни загалом і кожного економічного аґента зокрема;
визначення рівня відсотків за державними облігаціями, тому що дані боргові зобов'язання мають істотний вплив на обсяг грошової маси в економіці – з одного боку, та становище державного бюджету – з іншого, які, у свою чергу, не є останніми у забезпеченні стабільності цін, розвитку економіки й добробуту населення;
контроль темпу росту грошової бази, оскільки саме вона є підґрунтям, живильним середовищем для зростання грошової маси, вплив якої на рівень цін й стабільність грошової одиниці доволі вагомий;
встановлення обсягів кредитування комерційних банків центральним банком, так як це впливає на рівень відсоткових ставок за кредити й активність інвестиційної діяльності, а як наслідок – рівень економічного зростання й становище фірм, держави і домогосподарств;
нагляд за рівнем відсотків на міжбанківському ринку, адже останній складає головні артерії грошово-кредитної системи, пошкодження й хворобливе становище яких може викликати загальне ослаблення чи призвести до “коматозного стану” цілого організму - національної економіки країни.
Досягнення поставлених цілей здійснюється в основному за допомогою таких інструментів як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки й норми обов’язкового резервування.
Операції на відкритому ринку – це інструмент монетарної політики, що проводиться центральним банком країни і дає можливість збільшувати (при купівлі цінних паперів) або зменшувати (при продажу цінних паперів) обсяг власних резервів комерційних банків зокрема та банківської системи в цілому, наслідком чого є зміна вартості кредиту і попиту на гроші.
Слід відмітити, що у світовій практиці грошово-кредитного реґулювання операції центрального банку щодо купівлі-продажу цінних паперів уряду характеризуються такими позитивними якостями як: гнучкість; оперативність; швидкість впливу на грошово-кредитну сферу; самостійність центрального банку у періодичності й масштабності проведення таких операцій, у відповідності до основних засад монетарної політики; можливість заздалегідь спрогнозувати вплив операцій на відкритому ринку на резерви комерційних банків, а отже, і на сукупну грошову масу.
Зміна облікової ставки. Річ у тому, що одна із функцій центрального банку полягає у тому, щоб бути “кредитором останньої надії”. Центральні банки надають позики фінансово міцним комерційним банкам, які мають несподівані і нагальні потреби в додаткових коштах. Коли комерційний банк отримує позику, він передає центральному банку виписане на себе зобов’язання, що ґарантовано прийнятою заставою – державними цінними паперами (здебільшого векселями). Так само як комерційні банки беруть відсотки за надані ними позики, так і центральний банк вимагає відсоток за надані комерційним банкам позики. Таку відсоткову ставку називають обліковою ставкою (або ставкою обліку векселів, оскільки Центральний банк бере на облік заставлені комерційними банками цінні папери). Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами, їх пороговим показником, нижче якого комерційний банк не має права встановлювати плату за кредит.
Зміна облікової ставки також відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного реґулювання. Даний механізм характеризується доволі простою формулою застосування, а саме: якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, - він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування; якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, - він знижує рівень облікової ставки.
Зміна норми обов’язкового резервування. Обов'язкові резерви – є часткою банківських депозитів, яка згідно зі встановленими нормативними актами повинна зберігатись у формі готівки в центрального банку задля запобігання кризи ліквідності, страхування ненадійних позик й ризикових ситуацій банкрутства, виступаючи ґарантією стабільності банківської системи у цілому.
Так, змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та кредитні можливості комерційних банків. Якщо зменшується норма резервування, то розширюються можливості комерційних банків щодо збільшення ліквідності активів й додаткового кредитування, а у разі підвищення норми резервування - кредитні можливості комерційних банків скорочуються.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 1266;