Інвестиції – це видатки на збільшення запасу капіталу (капітальних благ).

Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці. По-перше, вони є важливим і мінливим компонентом сукупних видатків. Тому в короткому періоді різкі зміни в обсягах інвестицій можуть істотно змінювати сукупний попит, а відтак – обсяг виробництва і зайнятості. По-друге, інвестиції означають збільшення капіталу, тому в довгостроковому періоді вони впливають на потенційний обсяг виробництва і є важливим чинником економічного зростання.

У системі національних рахунків (СНР) виділяють три види інвестицій:

1) інвестиції в основний капітал (видатки на придбання машин, устаткування, транспортних засобів, виробничих будівель і т. ін..);

2) інвестиції в житлове будівництво (витрати на будівництво нового житла);

3) інвестиції у запаси (витрати на створення певних резервів готової продукції, сировини, палива, напівфабрикатів).

Варто відзначити, що наведені вище види інвестицій не вичерпують собою усіх інвестицій. Адже до інвестицій можна віднести й витрати на товари тривалого користування (вони забезпечують надання споживчих послуг протягом тривалого періоду у майбутньому); державні видатки на будівництво доріг і інших об’єктів інфраструктури; витрати на освіту і підвищення кваліфікації (так звані інвестиції в людський капітал).

Необхідно також розрізняти валові і чисті інвестиції

Валові інвестиції (I_в) – це загальний обсяг інвестицій, спрямований як на заміну зношеного капіталу, так і на зростання його величини. Чисті інвестиції (І_ч)дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація:

(22),

де dk – величина амортизації (зносу) основного капіталу, яка визначається як добуток норми (коефіцієнту) амортизації на обсяг капіталу.

Джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення споживання у майбутньому. Проблема перетворення заощаджень в інвестиції пов’язана із тим, що часто заощаджують і інвестують різні суб’єкти. Так, заощаджувачами переважно виступають домашні господарства, а інвесторами – фірми. Ця невідповідність може призводити до неспівпадіння обсягів заощаджень і інвестицій. Тому важливим є аналіз факторів, що впливають на величину інвестицій.

Головний чинник інвестицій – це реальна ставка процента (r). Вона дорівнює номінальній ставці процента (i) мінус темп інфляції (π):

r = i – π ( 23 )

Залежність між обсягом інвестицій та реальною процентною ставкою виражаєкрива або функція інвестицій, яка є спадною(рис. 3.7).

Чому ж між інвестиціями і реальною процентною ставкою існує обернена залежність? Пояснюється це тим, що інвестор завжди порівнює затрати на інвестиції – r ( реальну процентну ставку ), яка й показує вартість отримання коштів, що використовуються для фінансування інвестицій - із очікуваним чистим прибутком від інвестицій. Зі збільшенням реальної процентної ставки витрати на інвестиції зростають і зменшують чистий прибуток від них, що зменшує обсяг інвестицій і навпаки.

Крім реальної процентної ставки на величину інвестицій впливають і інші фактори, дія яких зображується зміщенням кривої інвестицій, а саме:

1) податкові ставки (із збільшенням податків прибутки від інвестицій зменшується, що зміщує криву інвестицій вліво – від I₁ до I₂ – див. рис. 3.7.);

2) попит на продукцію фірми (із зростанням останнього збільшуються інвестиції – крива інвестицій переміщується вправо від I₁ до I₃);

3) технічний прогрес (створення нової техніки, яка забезпечує зменшення витрат, стимулює інвестиції);

4) песимістичні чи оптимістичні очікування фірм стосовно майбутніх продажів та рентабельності продукції.

Рис. 3.7.Функція інвестицій і вплив нецінових факторів

Якщо представники класичної (неокласичної) теорії вважали, що інвестиції головним чином залежать від ставки проценту та граничної продуктивності капіталу, а сама ставка процента є ціною, що врівноважує попит на гроші для інвестицій і заощадження, то Дж. М. Кейнс доводив, що заощадження і інвестиції автоматично ставкою процента не врівноважуються, адже заощаджують та інвестують часто різні суб’єкти, з різною мотивацією. Крім того, заощадження за Кейнсом – це є залишок, не витрачена на споживання частина доходу. Вона залежить від схильності до споживання, яка згідно з «психологічним законом» із зростанням доходу зростає, але повільнішими темпами.

Обсяг інвестицій, в кейнсіанській теорії, є функцією спонукання до інвестицій, тобто відношення між очікуваною граничною ефективністю капіталу і процентною ставкою. Очікувана гранична ефективність капіталу є дисконтною ставкою, яка вирівнює чисті доходи, що очікуються від використання капіталу і ціни пропозиції капіталу. Таким чином, рівень інвестування в економіці визначається вирівнюванням ставки проценту і очікуваної граничної ефективності капіталу. Сама ж ставка процента у Кейнса визначається попитом на гроші з боку приватних осіб і пропозицією грошей.

Кейнсіанський аналіз не визнає, як бачимо, зв’язку між заощадженнями і інвестиціями, який економісти-класики встановлюють за допомогою процентної ставки. Кейнс вважав, що ставка процента не врівноважує автоматично заощадження і інвестиції. На його думку заощадження пристосовуються до інвестицій через модифікацію сукупного доходу: здійснення інвестицій призводить до зростання сукупного доходу, що дає імпульс заощадженням в обсязі, що відповідає цьому зростанню.

В попередніх питаннях ми розглядали залежність споживання та заощадження від доходу. Чи залежать інвестиції від величини доходу та його зміни? Однозначної відповіді на це запитання немає. З одного боку, залежність інвестицій від доходу можна пояснити принаймні двома причинами. По-перше, інвестиції пов’язані із прибутком ( прибуток – одне із джерел інвестицій ). Тому із зростанням доходів після оподаткування зростатиме прибуток і відповідно – інвестиції. По-друге, зростання доходів, а отже й сукупного попиту стимулює фірми нарощувати інвестиції.

Проте, інвестиції, як показує досвід, є дуже мінливими і не змінюються у суворій відповідності до змін ВНД. Є кілька факторів, що пояснюють мінливість інвестицій та їх відносну незалежність від доходу.

1. Тривалі строки використання обладнання, що дозволяє відремонтувати і подовжити строки використання старого обладнання і, таким чином, відтермінувати закупівлю нового.