Пряма міжчасового бюджетного обмеження показує різні обсяги споживання індивіда у двох періодах, які є максимально досяжними за даних рівнів його доходу.

В точці Dобсяг споживання у кожному періоді точно дорівнює величині доходу споживача у цьому періоді, тобто відсутні переміщення доходу між періодами – немає ні заощаджень, ні позик.

Точки В і А показують максимальні обсяги споживання першого та другого періодів відповідно за умови переміщення доходу між періодами.

Точка Е ілюструє недосяжні обсяги споживання за наявних доходів в обох періодах.

Для визначення оптимального вибору споживача, який максимізує його споживання в обох періодах, необхідно проаналізувати криві байдужості.

Крива байдужості показує різні варіанти споживання в періоди молодості і старості, які мають для споживача однакову корисність і забезпечують йому однаковий рівень добробуту( див. рис. 3.5. ).

Як бачимо з графіка 3.5, кожна крива байдужості – це сукупність точок, які репрезентують комбінації споживання в першому та другому періодах, що забезпечують однакову корисність. Чим далі крива байдужості розташована від початку координат (I₂, I₃, I₄), тим більшу корисність для споживача вона представляє. Нахил кривої байдужості в будь-якій точці показує, на яку величину має зрости споживання у другому періоді, щоб компенсувати зменшення на одиницю споживання у першому періоді. Цей нахил називають граничною нормою заміщення (MRS) споживання у першому періоді на споживання у другому періоді. MRS зменшується при русі вправо по кривій байдужості від точки А до точки В і С.

Рис. 3.5. Карта кривих байдужості та лінія бюджетного обмеження

Якщо рівень споживання у першому періоді високий, а в другому – низький , як у точці С , то гранична норма заміщення є невеликою: споживачеві достатньо лише незначного збільшення споживання у другому періоді, щоб відмовитись від одиниці споживання у першому. Коли ж рівень споживання у першому періоді низький, а у другому – високий, як у точці А, гранична норма заміщення зростає: споживач потребує більшого приросту споживання у другому періоді, щоб відмовитись від одиниці споживання у першому.

Якщо лінія бюджетного обмеження показує можливості споживача у сфері споживання, то криві байдужості – його переваги (преференції) у споживанні. Оптимальний вибір споживача – це точка дотику лінії бюджетних обмежень до найвищої з доступних кривих байдужості.На графіку 3.5. – це є точка D.

Таким чином, теорія І. Фішера, на відміну від моделі споживання Кейнса, ґрунтується на положенні що обсяг споживання залежить не тільки від поточного доходу, а й від очікуваного доходу упродовж всього життя.

Франко Модільяні, ґрунтуючись на теорії споживання І. Фішера, намагався дослідити яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушує людей перерозподіляти дохід із сприятливих на несприятливі періоди. Теорія Ф. Модільяні отримала назву моделі життєвого циклу споживання і заощадження.

Принциповий внесок гіпотези життєвого циклу полягає у встановленні того факту, що дохід систематично змінюється протягом життя людини і тому її стратегія заощаджень значною мірою залежить від стадії життєвого циклу. Доки люди молоді, їх доходи, як правило, є невеликими, і вони влізають в борги, оскільки сподіваються більше заробляти в майбутньому. Протягом трудового періоду їх доходи зростають і досягають піку у зрілі роки. Тоді люди повертають борги молодості і відкладають кошти на пенсійний період. В момент виходу на пенсію трудовий дохід дорівнює нулю і споживання забезпечується заощадженнями минулих періодів. Ця схема зображена на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Гіпотеза життєвого циклу споживання і заощадження

Як бачимо з рис. 3.6 модель життєвого циклу ґрунтується на припущенні, що людина хоче розподілити споживання упродовж свого життя так, аби потоки споживчих видатків були рівномірними. Це ілюструє лінія споживання (С), яка є паралельною до осі ОХ. Крім того, з рис. 3.6 видно, що в житті кожної людини є два періоди з від’ємними заощадженнями: молоді роки і старість. Таким чином, теорія життєвого циклу передбачає, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощадження, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Функцію споживання Ф. Модільяні можна записати наступним чином:

(17), де

WR –реальне багатство;

– гранична схильність до споживання з багатства;

Y_d – трудовий дохід;

c^I– гранична схильність до споживання з трудового доходу.

На основі цієї функції споживання Ф. Модільяні можна розв’язати згадувану раніше «загадку споживання»: чому в короткому періоді середня схильність до споживання (АРС) зменшується, а в довгому – є сталою.

Розділимо ліву і праву частину рівняння 17 на Y_d :

(18)

Якщо відношення багатства (WR) до доходу (Y_d) є постійним, то АРС буде сталою. Якщо ж відношення змінюється, то змінюватиметься і АРС. Оскільки в короткостроковому періоді багатство кожної особи не змінюється суворо пропорційно до річного доходу, то при зростанні поточного доходу Y_d , АРС може знижуватись. Проте, у довгому періоді існує постійна пропорція між величиною багатства і розміром доходу, що робить АРС сталою величиною.

Модель життєвого циклу споживання і заощадження Ф Модільяні вказує на такі важливі чинники сукупних заощаджень, як вікова структура населення, середній вік виходу на пенсію, розвиненість системи соціального забезпечення. Адже, як показали дослідження, програми соціального забезпечення зменшують потребу працюючих в заощадженнях на старість і таким чином скорочують сукупні приватні заощадження.

Проте є й певні заперечення положень моделі життєвого циклу. Виявилось, що більшість людей похилого віку не витрачає свої заощадження, а зберігає їх для того, щоб передати, наприклад, у спадщину молодим. Крім того, окремі дослідження доводять, що старі люди заощаджують більшу частку свого доходу, ніж молоді.

Теорія споживання Мілтона Фрідмена відома як теорія постійного (перманентного ) доходу. Як і попередні теорії вона ґрунтується на таких основних положеннях:

1) споживання залежить не тільки від поточного доходу, ай від очікуваного доходу у майбутньому;

2) домашні господарства намагаються вирівняти обсяги споживання у часі, тобто вони надають перевагу рівномірній (протягом життя) траєкторії споживання порівняно із нерівномірною.

В зв’язку з першим положенням М. Фрідмен вводить поняття постійного або перманентного доходу (Yр), який визначає як певну середню величину теперішніх і майбутніх доходів. По суті перманентний дохід – це дохід, на отримання якого споживач розраховує упродовж тривалого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту, існуючу модель споживання.

Поточний дохід споживача (Y) включає в себе не тільки постійний (Yр), але й тимчасовий або випадковий (Yv):

(19)

Джерела випадкового доходу можуть бути найрізноманітнішими: від виграшу в лотерею до спадщини. При цьому М.Фрідмен вважав, що довгострокове споживання визначається виключно перманентним доходом, а практично весь отриманий випадковий дохід заощаджується.

В зв’язку з цим, функцію споживання М.Фрідмена можна записати наступним чином:

, (20) де

– константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається.

Із рівняння 20 випливає, що споживання є прямо пропорційним до постійного доходу. Для того, щоб пояснити «загадку споживання» з точки зору теорії постійного доходу, розділимо обидві частини рівняння 20 на поточний дохід Y:

(21)

Отже, АРС залежить від відношення постійного доходу до поточного. Коливання доходів із року в рік в короткому періоді здебільшого зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання знижується у роки з високим тимчасовими доходами. Проте, у тривалому періоді коливання доходу відображують зміни його постійного компонента, тому АРС є сталою.

Як результат аналізу різних теорій споживання можна зробити наступні висновки:

1) у короткостроковому періоді головним чинником, що визначає обсяг споживання виступає поточний дохід; середня схильність до споживання зменшується в міру зростання доходу (Дж. М. Кейнс);

2) у довгостроковому періоді рівень споживання визначає не тільки поточний дохід, але й очікуваний дохід в майбутньому, а тому в довгому періоді середня схильність до споживання є сталою (І. Фішер);

3) оскільки дохід людини систематично змінюються протягом життя, то стратегія заощаджень значною мірою залежить від стадії життєвого циклу (Ф. Модільяні);

4) коливання доходу можуть бути зумовлені як постійними, так й тимчасовими змінами. На обсяг споживання у тривалому періоді впливають зміни постійного доходу (М. Фрідмен).