Отже, в короткому періоді, як і зазначав Кейнс, середня схильність до споживання зменшується із зростанням доходів, проте в довгому вона залишається досить сталою.
Цю суперечливу поведінку споживання в короткому і довгому періодах економісти назвали «загадкою споживання». Розв’язати її змогли нові теорії поведінки споживача, розроблені нобелівськими лауреатами Франко Модільяні та Мілтоном Фрідменом. Дані теорії беруть до уваги не поточний дохід споживача, а його очікуваний середній дохід протягом усього життя. Ці теорії ґрунтуються на концепції міжчасового вибору, яку висунув Ірвінг Фішер. Тому доцільно спочатку розглянути саме її.
І. Фішер виходив із того, що споживач, приймаючи рішення про обсяг споживання, бере до уваги не тільки свій поточний дохід, але й дохід, який він сподівається отримати протягом усього життя у майбутньому. Тому обмежувачем споживання виступає міжчасове бюджетне обмеження, яке визначає сукупні ресурси, наявні для споживання сьогодні і у майбутньому.
Припустимо, що споживач, який здійснює міжчасовий вибір, живе лише у двох часових періодах: молодість і старість. У першому періоді його дохід становить Yd1, а споживання С1. У другому – відповідно, Yd2 та С2.
Споживач може вільно переміщувати свій дохід між двома періодами життя шляхом запозичень (із другого в перший) або заощаджень (із першого в другий). Заощадження здійснюються лише в першому періоді життя, бо в другому вони є недоцільними (адже третього періоду життя не буде).
Ми також припускаємо, що всі змінні вимірюються реальними величинами, у тому числі процентна ставка (r), яка є однаковою і для позичок, й для заощаджень.
Заощадження першого періоду можна записати наступним чином:
(10)
Споживання у другому періоді (С2) дорівнює сумі доходу другого періоду (Yd2 ), заощаджень першого (S) та проценту на ці заощадження 
:
(11)
Підставимо у рівняння 11 величину заощадження із рівняння 10:
(12)
Відкриємо дужки і перенесемо у ліву частину рівняння усі члени, які описують споживання:
(13)
Розділимо обидві частини рівняння 13 на (1 + r):
(14)
Рівняння 14 відображує міжчасове бюджетне обмеження споживача. Суть його полягає у тому, що сукупне споживання у двох періодах ( споживання у першому плюс дисконтований обсяг споживання у другому ) дорівнює сумі доходу першого періоду та дисконтованого доходу другого періоду. 1/1+r – це той обсяг споживання у першому періоді, від якого споживач вимушений відмовитись заради отримання одиниці споживання у другому періоді.
Максимальний обсяг споживання у першому періоді становить:
(15),
за умови , що весь дохід другого періоду споживач перемістить у перший шляхом запозичень.
Відповідно, за умови переміщення усього доходу із першого періоду в другий шляхом заощаджень, ми отримаємо максимальний обсяг споживання у другому періоді:
(16)
Графічно міжчасове бюджетне обмеження споживача зображено на рис. 3.4.
Рис. 3.4. Міжчасове бюджетне обмеження споживача
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 776;