Теоретичні засади та принципи побудови системи національного рахівництва

Необхідність напрацювання єдиних методологічних принципів і підходів до вимірювання макроекономічних показників діяльності національних господарств стала причиною появи системи національного рахівництва – системи взаємопов’язаних макроекономічних показників, що відображають виробництво та споживання товарів і послуг, розподіл та перерозподіл доходів, формування національного багатства. Вона використовується в міжнародній статистиці з 1953 р. у вигляді стандартизованої системи рахунків Організації Об’єднаних Націй. Починаючи з 70-х років ХХ ст. ця система почала застосовуватися у більш ніж 100 країнах. Система національних рахунків почала впроваджуватися в Україні з 1992 р. і остаточно була введена в 1995 р.

Принципами на яких базується СНР є:

Ø Концепція господарського кругообороту. Виробництво, обмін, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства є як самостійними так і взаємопов’язаними стадіями процесу суспільного відтворення.

Ø Розширене трактування продуктивної праці. Такою визнається праця з виробництва як матеріальних так і нематеріальних благ та надання послуг. Продуктивної є будь-яка діяльність, яка є корисною для суспільства та приносить доходи особам що її здійснюють.

Ø Рівність доходів і витрат в цілому в економіці. Вартість продукту складається з витрат на оплату залучених факторів виробництва (економічних ресурсів) – праці, капіталу, землі та природних ресурсів, підприємницьких здібностей, інформації та знань, а отже і доходів їх власників. Тому, з одного боку, вартість продукту – це сума витрат, а з іншого – сума доходів. Таке положення речей засвідчує про стан рівноваги в економічній системі в цілому та прагненні останньої відновлювати рівновагу у випадку, коли ця рівновага порушується

Ø Розгляд макроекономічних процесів як поєднання потоків та запасів. Потік – це сукупність благ, коштів, що вироблені та використані впродовж певного періоду часу. Запас – це кількість благ, коштів накопичених та наявних на певний момент часу.

Ø Ключовими поняттями у структурі показників виробництва є додана вартість та кінцевий продукт. Додана вартість – це вартість, створена в процесі виробництва на конкретному підприємстві (фірмі). Вона віддзеркалює реальний вклад підприємства в формування вартості продукту. Вартість спожитої сировини та матеріалів, палива та енергії, що були придбані у постачальників , в створенні яких дане підприємство не приймало участі, в додану вартість не включається. Проте в додану вартість крім заробітної плати, прибутку, рентних та процентних виплат включаються відрахування на амортизацію, оскільки основні засоби (елементи основного капіталу) приймають безпосередню участь у продукуванні нової вартості створюваної продукції. Прийнято розрізняти валову і чисту додану вартість. Валова додана вартість включає вартість спожитих основних засобів, а чиста ні, тобто це валова додана вартість за мінусом амортизаційних відрахувань.

Кінцевий продукт –це товари і послуги, що вироблені і придбані для кінцевого споживання. Вони не використовуються з метою проміжного споживання і не беруть участі у виробництві інших товарів і послуг в якості їх основи. Цим кінцевий продукт відрізняється від проміжного продукту – товарів і послуг, що проходять подальшу переробку, а отже, використовуються для виробництва інших товарів і послуг (сировина, матеріали, комплектуючі, паливо та електроенергія і т.д.). Кінцевий продукт втілюється в споживчих товарах і послугах та капітальних благах. Останні є матеріальною основою інвестицій – нових капіталовкладень (обладнання, устаткування, будівлі, споруди, інструменти, що служать тривалий період часу та ін). Кінцевий продукт також є основою діяльності державних органів різних рівнів.

Використання для обрахунку макроекономічних показників саме вартості кінцевого продукту дає можливість уникнути повторний рахунок (багаторазове включення у вартість суспільного продукту однієї і тої самої вартості).

Ø Концепція первинних доходів. До первинних доходів, що отримують економічні суб’єкти зараховують не лише доходи власників факторів виробництва, але і доходи держави, оскільки державні органи надаючи відповідні послуги громадянам (домашнім господарствам), фірмам, підприємствам теж приймають участь у створенні суспільних благ, а отже і суспільного продукту.

Ø Національна економіка становить сукупність інституційних одиниць, що характеризуються єдністю поведінки, самостійністю прийняття рішень, веденням бухгалтерського обліку. Серед інституційних одиниць розрізняють резидентів та нерезидентів. Резидентами є інституційні одиниці центр економічних інтересів яких пов’язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства, національності. Резидентами можуть бути як національні так і змішані та спільні підприємства, а також філіали зарубіжних фірм, підприємства, що повністю належать іноземним громадянам. Фізичні особи вважаються резидентами, якщо вони проживають і працюють на території країни протягом одного року та більше не залежно від громадянства та національності.

Ø Інституційні одиниці об’єднуються у сектори. Прийнято виділяти п’ять секторів: сектор підприємств, що виробляють товари та надають послуги (нефінансовий сектор); сектор фінансових та державних установ; сектор громадських та приватних організацій; сектор домашніх господарств; сектор зовнішньоекономічних зносин – решта світу.

Ø Базовим поняттям є економічна операція як сукупність елементарних потоків. Розрізняють такі операції: операції з товарами та послугами; розподільчі операції (розподіл та перерозподіл доходів); фінансові операції.

Система національного рахівництва побудована на кшталт бухгалтерського обліку і становить собою систему взаємопов’язаних рахунків і балансових таблиць. Це означає, що використовується форма подвійного запису. Одна і та сама економічна операція відображається двічі – в розділі „Використання” одного рахунку та в розділі „Ресурси” іншого..

Процес суспільного відтворення, матеріально-речові та грошові потоки, формування запасів на макрорівні знаходять своє відображення в наступних рахунках: товарів і послуг; виробництва; утворення , розподілу і використання доходів; нагромадження; капітальних витрат для внутрішньої економіки; фінансовий рахунок для внутрішньої економіки; капітальні витрати для зовнішньої економіки; фінансовий рахунок для зовнішньої торгівлі. Цим самим в системі національних рахунків охоплено всі стадії відтворення сукупного продукту нації.