Розподіл операцій в процесі управління.

Процес управління по своєму змісту, особливостях і властивостях вимагає певної послідовності операцій і їх поєднання. Процесу управління характерні операції різних видів - від суто інтелектуальних до операцій практично організаційної роботи:

1. Операція цілевизначення.

2. Операція інформаційної роботи.

3. Оперція аналітичної роботи і проектування варіантів рішення.

4. Операція вибору варіантів дій.

5.Операції організаціно-практичної роботи (операції по реалізації вибраних варіантів рішення) Див. Таблицю.

Таблиця

Розподіл операцій в процесі управління.

“Менеджмент як система управління”

З поняттям система тісно пов’язане ціле коло загальнонаукових і філософських понять.

Системний підхід – це спосіб мислення по відношенню до організації та управління.

Під системою розуміють цілісність взаємодіючих елементів, які у своїй сукупності представляють нові властивості, що відсутні у кожного елемента зокрема.

Системи за своїм змістом бувають трьох видів:

- технічні;

- біологічні;

- соціальні ( в т.ч. соціально-економічні).

Елемент є складовою частиною системи. Елементу системи притаманні певні властивості, які використовуються у системі або є потенційними для функціонального використання. Кожна із властивостей може бути умовою для залучення елемента до системи, в якій ця властивість проявиться.

Елементи системи взаємодіють у її межах і підпорядковуються умовам її функціонування, змінюючись у процесі саморозвитку чи під управлінським впливом. Властивості елементів підпорядковані властивостям системи в цілому. Цілі системи визначають конкретну форму існування елементів як її власної частини.

Елементи, взаємодіючи у системі проявляють, такі властивості:

1. Структурна автономія кожного елемента.

2. Функціональна специфіка. Елементи мають специфічні властивості, які проявляються в їх функціях і через певні дії при наявності другого елемента, здатного в силу сумісності з ним його сприймати. Тільки на основі цього можлива взаємодія. Залежно від конкретних умов кожен з елементів виконує по черзі то функцію впливу, то функцію сприйняття.

3. Упорядкований взаємозв’язок елементів системи.

Взаємозв’язок елементів у системі буде кращим у тому випадку, коли буде упорядкована й організована взаємодія елементів.

4. Синергізм. Система формується таким чином, щоб при одночасному функціонуванні окремих, але взаємозв’язаних частин забезпечувалась більш висока загальна ефективність, ніж сумарна ефективність елементів, взятих окремо.

Елементом системи може бути і певна її частина – підсистема. Підсистеми виникають у результаті поділу складних і великих систем.

Підсистемою називають виділену відповідно до певної ознаки частину системи, що має характерні особливості і взаємодіє з іншими елементами і яку в свою чергу можна розглядати як самостійну систему. Існують різні методи декомпозиції складних систем, які залежать від критерію декомпозиції. Виділення підсистеми відбувається у випадку, коли вона:

- суттєво впливає на досягнення кінцевих результатів системи;

- створена відповідно до ознак, які виявляють необхідний функціональний зв’язок з іншими підсистемами, в середині системи або з системою в цілому;

- поєднує у собі менші підсистеми, які дозволяють зрозуміти і пояснити поведінку системи в цілому;

- пов’язана з поведінкою всіх елементів системи через взаємодію з зовнішнім середовищем.

Підсистеми класифікують за різними ознаками:

1. За функціональним змістом розрізняють:

а) технічну підсистему – яка передбачає пропорційну взаємодію (поєднання) технічних засобів.

б) технологічну що базується на поділі процесу виробництва на стадії і процеси. Елементами цієї підсистеми є предмети праці, окремі операції, процеси.

Технологічна підсистема представляє собою набір правил і норм, які визначають послідовність операцій у процесі виробництва й управління ним. Значення технологічної підсистеми визначається необхідністю забезпечення певних якостей і характеристик продукту, що виготовляється.

в) організаційну підсистему, яка дозволяє раціонально використовувати обладнання, предмети праці, інформацію, площі і трудові ресурси, створює найбільш зручні умови здійснення процесів безперервного виробництва, застосовуючи самі прогресивні методи, а також процесів удосконалення організаційної структури управління.

г) економічну підсистему, що характеризується цілеспрямованим рухом ресурсів організації на досягнення мети. Тобто дає можливість раціонально використовувати ресурси організації у просторі і часі.

д) соціальну підсистему яка полягає у тому, що в основі функціонування будь-якої системи покладено задоволення потреб людини. Люди, які становлять колектив працюючих, у процесі суспільної праці вступають у певні соціальні відносини, на основі яких розвиваються відносини співробітництва і товариської взаємодопомоги.

Люди спрямовують свої зусилля на досягнення цілей організації через задоволення власних потреб. Ця характерна особливість покладена в основу виділення соціальної підсистеми.

Всі ці підсистеми тісно взаємодіють між собою і становлять єдиний народногосподарський механізм.

2. Залежно від характеру управлінської взаємодії (управлінського впливу) розрізняють такі підсистеми: (див. Мал.)

с) Керуюча – суб’єкт управління – що забезпечує безпосередньо процес створення матеріальних благ чи надання послуг. До цієї підсистеми відносять управлінців (апарат управління), які безпосередньо здійснюють управлінський вплив з метою досягнення поставлених цілей.

б) Керована – об’єкти управління – що забезпечує реалізацію поставлених цілей під впливом цілеспрямованої дії. Це є колектив працюючих, або соціально-економічний розвиток підприємства, організації, об’єднання, галузі, держави тощо.

Механізм взаємодії керованої і керуючої системи відбувається через застосування різних методів і прийомів управлінського впливу завдяки обміну інформації.

Управлінська взаємодія відбувається у двох напрямках:

а) Прямий зв’язок – відбувається у напрямку руху інформації від суб’єкта до об’єкта управління. Суб’єкт управління, аналізуючи інформацію про процеси господарської діяльності, приймає рішення, яке забезпечує вплив на об’єкт управління через постанови, накази, розпорядження, рекомендації тощо.

б) Зворотній зв’язок дає можливість суб’єкту управління проконтролювати правильність розуміння об’єктом управління його дій, а ?також проконтролювати результативність реалізації цілей. Цей зв’язок відбувається у напрямку від об’єкта до суб’єкта управління у вигляді звітів, доповідних, консультацій, співбесід, зборів.

Оскільки управлінська система є відкритою, то взаємодія її з зовнішнім середовищем також відбувається завдяки застосуванню прямого і зворотного зв’язку через входи і виходи системи.

Зовнішнім середовищем у цьому аспекті є сукупність елементів, що не ввійшли до складу системи.

Система управління Зовнішнє

середовище

Управлінська взаємодія

Рис. 1 Менеджмент організацій як система

де ® прямий зв’язок

зворотній зв’язок

Вхід системи представляє собою потік ресурсів і потоки інформації про ресурси, фактори зовнішнього середовища (див. рис 2). Інформація та ресурси в системі під впливом певних процесів перетворення зазнають обробки і на виході з системи одержуємо оброблену інформацію у вигляді управлінського рішення і в результаті перетворення ресурсів одержуємо продукцію чи послуги.

Процес перетворення

® Вихід з системи

продукція, послуги

“ресурси, інформація”

Мал. 2 Процес функціонування системи

Системний підхід представляє собою упорядкований спосіб оцінки і розв’язання складних проблемних ситуацій. Для цього перед розглядом ситуації необхідно визначитись:

1. Скільки і які елементи включає у себе система ?

2. Який послідовний зв’язок між цими елементами ?

3. Які функції повинні бути здійснені в кожному окремому випадку ?

4. Який необхідний взаємообмін між наявними ресурсами ?

Застосування системного підходу в менеджменті відбувається шляхом розробки і реалізації:

- системи концепцій побудови структур організації;

- сукупності методів удосконалення окремого елемента чи підсистеми з урахуванням перемін, що відбуваються у всіх інших елементах чи підсистемах;

- методів рішення складних задач управління.

Практичне застосування системного підходу ефективне при використанні системних побудов, які включають 4 взаємодоповнюючих і відносно самостійних напрямків інтелектуальної діяльності:

1. Визначення цілей досліджуваного об’єкта.

2. Системний аналіз, який здійснюється шляхом поділу об’єкта дослідження на підсистеми й елементи, і встановленням реальних та прогнозованих взаємозв’язків.

3. Комплексний підхід застосовується при дослідженні окремих випадків, елементів, напрямків, які покладені в основу дослідження системи на будь-якому рівні її ієрархії.

4. Функціонально вартісний аналіз, в основі якого лежить кількісне визначення витрат (вартості) на виконання певних функцій, що здійснюються досліджуваним об’єктом.