Стилі керівництва.

Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації.

При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються:

• особисті якості керівника;
• особисті якості підлеглих;
• завдання та дії, які вони виконують тощо.

Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму.

За прийнятою класифікацією стиль може бути автократичним, демократичним і ліберальним.

Автократичний лідер використовує надану йому владу, щоб нав’язати свою волю виконавцям. Автократ повинен звертатися до потреб найбільш низького рівня своїх підлеглих, виходячи з припущення, що це саме той рівень на якому вони оперують.

Автократ якомога повніше централізує повноваження і позбавляє підлеглих свободи у прийнятті рішень. Ступінь делегування повноважень такого керівника можна охарактеризувати наступними варіантами прийняття рішень:

1. Керівник все вирішує сам, не радячись з співробітниками.

2. Вирішує керівник, але намагається переконати співробітників у правильності свого рішення, перш ніж прийняти остаточне рішення.

3. Вирішує керівник, але він дозволяє задавати запитання відносно свого рішення і відповідаючи на них, намагається досягти взаєморозуміння.

4. Керівник інформує підлеглих про майбутні рішення: підлеглі мають можливість висловити свою думку, яка не завжди береться до уваги, перш ніж керівник приймає остаточне рішення.

5. Група розробляє пропозиції, а керівник вибирає найбільш вдалі на його думку рішення.

6. Група вирішує після того, як керівник висвітлить проблему і визначить межі вільних дій для її подолання.

7. Група вирішує керівник виступає в ролі координатора як в середині неї так і поза неї.

Зазначені характеристики підкреслюють значну свободу керівника у самовладному вирішенні питань. Коло питань включає у себе не тільки значимі, а й її порівняно дрібні. Для того, щоб забезпечити їх реалізацію, він може використовувати психологічний тиск, погрози, покарання, жорсткий контроль.

Керівник автократичного стилю догматичний, проте прагне підпорядковувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і критики у свій адрес, не визнає своїх помилок, залюбки критикує підлеглих, свідомо обмежує свої контакти з підлеглими. В цілому для керівника автократа характерна недостатня повага до підлеглих. У спілкуванні з людьми нерідко нестриманий, а то і грубий, зверхній, некоректний.

Працює багато, примушує працювати і інших, у тому числі в позаурочний час. Може вимагати у підлеглих все, що вважає за потрібне, незважаючи на те, що його вимоги періодично виходять за межі власне службових відносин і призводять до порушення трудового законодавства.

Поява керівника автократа попередньо пояснюється особливостями його характеру. Здебільшого це владні люди, вперті, пихаті і з надмірними уявленнями про свої можливості, з непомірно розвиненим прагненням до престижності і надлишковим потягом до зовнішніх атрибутів влади. За темпераментом це переважно холерики, хоч не виключено, що автократом може стати і людина з іншого типу вищої нервової діяльності.

На практиці автократичний тип керівництва у такій формі виявляється досить рідко. Причому часом наявні у автократа методи та прийоми роботи можуть викликати одобрення завдяки оперативному вирішенню завдань, вмінню йти на продуманий ризик.

Такий стиль керівництва оправдує себе у ситуаціях надзвичайної складності, ризикованості, небезпечності і дає позитивні результати при короткочасному впливі у разі потреби. Такий керівник здатний зробити багато для вирішення проблем господарської системи вмілою самоорганізацією її підрозділів, сміливо і своєчасно приймаючи рішення і настирливо добиваючись їх виконання. Автократичний стиль виникає насамперед в умовах, коли найбільш важливого значення набуває результат функціонування господарської системи, а засобам його досягнення не приділяється суттєвого значення.

У практичній діяльності багатьом керівникам не завжди вдається дотримуватися тієї межі, за якою необхідні дериктивні рішення непомітно трансформуються в нічим не аргументоване свавілля. Щоб діяти інакше необхідний певний рівень моральної зрілості.

Нині, при зростаючій ролі суб’єктивного фактору і інтелекту працівників, жорсткій автократичний стиль стає неприйнятний і все більшої актуальності набирає такий стиль керівництва як демократичний.

Демократичний тип керівника, на відміну від автократа, прагне до надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації, і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Керівник демократ апелює до потреб більш високого рівня у людині, а саме до потреб у належності до певної соціальної групи, досягнення високих цілей, усамовираженні тощо.

Оскільки демократичний керівник припускає, що люди мотивовані потребами найбільш високого рівня, то він намагається зробити обов’язки підлеглих привабливішими. Для цього він створює ситуацію, в якій люди самі мотивують себе, тому що їхня робота за своєю природою сама є винагородою.

Добре знаючи обставини справи і стан у групі підлеглих, демократичний керівник прагне використовувати рефлексивні методи управління, а при здійсненні контролю звертає особливу увагу на кінцевий результат.

Все це створює умови для самовираження підлеглих, у яких розвивається самостійність, яка сприяє позитивному сприйняттю досягнутих цілей, що ставляться перед колективом, як своїх власних.

Стимулюючи ініціативу знизу і підкреслюючи свою повагу до підлеглих він дає вказівки не у формі наказів, а у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань, не тільки прислуховується до їх думки, а й враховує її.

Така обстановка створена демократом, носить виховний характер і дозволяє досягати цілі з найменшими витратами. Відбувається резонанс влади: авторитет мундиру підкріплюється авторитетом особистості. Управління відбувається без грубого натиску, спираючись на здібності людей, поважаючи їхню гідність, досвід, вік і стать.

Для підприємств де домінує демократичний стиль характерний високий ступінь децентралізації повноважень. Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати всі інші. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні робіт. Досить часто пояснивши мету підприємства керівник дає можливість підлеглим визначити власні цілі відповідно до тих, які він сформулював. Він намагається радитись з іншими і прислуховується до думки колег не підкреслює своєї переваги і розумно реагує на критику, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки виконавців.

Демократичний стиль керівництва має підкріплюватись високоефективною системою контролю. Тому цей керівник витрачає відносно більше часу на організацію контролю. Контроль здійснюється в основному по кінцевих результатах роботи, а не на методах її виконання. Контроль за діяльністю підлеглих здійснюється не одноособово, а з залученням членів колективу.

Намагання зважити на думки підлеглих і колег пояснюються як правило, зовсім не відсутністю власної думки або бажанням поділити відповідальність, а твердою впевненістю у тому, що при вміло організованому процесі обговорення завжди можуть бути знайдені оптимальні рішення. Такий керівник не додержує стереотипів і варіює свою поведінку відповідно до змін ситуації, структури колективу. Він добре розуміється на позитивних якостях і недоліках підлеглих, спокійно вислуховує заперечення відносно власної позиції з тих чи інших питань, не вважає ганебним для себе піти на поступки поступаючись принциповими інтересами. Конфлікти він сприймає як закономірне явище, намагається одержати з них користь на майбутнє, проникаючи в їх першоджерело і суть.

Керівник демократичного типу вважає своїм обов’язком постійно і ґрунтовно з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу. При такій системі спілкування легше мобілізувати підлеглих на реалізацією поставлених перед ними завдань, виховувати у них почуття справжніх господарів. Таким чином, керівник демократ орієнтується на можливості підлеглого, та прагнення до самовираження свого інтелектуального і професійного потенціалу, стимулюючи творчу активність підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери, взаємної довіри і співробітництва, в якій люди усвідомлюють свою значимість і відповідальність у колективі.

Ліберальний стиль керівництва відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійними очікуваннями вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Ліберальний стиль полягає в тому, що керівник прагне виконати свої функції в умовах даної свободи своїх підлеглих. Він мало втручається у їх справи і не виявляє достатньої активності, виступає у ролі в основному, посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Як правило він дуже обмежений, можливо через свою невпевненість у власній компетентності, а також і в становищі, яке він займає в службовій ієрархії. Такий керівник несподіваний у діях легко зазнає впливу оточуючих, схильний пасувати перед обставинами і миритися з іншими, може без серйозних підстав скасувати раніше прийняті рішення. Діяльність такого керівника характеризується пасивністю і бюрократичністю в роботі. Він не може відстоювати свою позицію в складних і тим більше екстремальних умовах. Часто такий керівник посилається на те, що він обмежений у правах і тому не може дозволити собі прийняти те чи інше рішення. Робить ставку на безумовне слідування діючим положенням і посадовими інструкціям, адміністративним правилам. В цьому він знаходить засіб компенсації відсутніх у нього або недостатніх здібностей до самостійних дій і спілкування. Підлеглі маючи велику свободу дій користуються нею на свій розсуд, самі ставлять завдання і обирають способи вирішення їх. У результаті перспективи виконання тих чи інших робіт виявляються у великій залежності від інтересів та наслідків самих працівників.

У взаємовідносинах з підлеглими керівник – ліберал ввічливий і добродушний, ставиться до них з повагою, намагається допомогти у вирішенні тих чи інших проблем, готовий вислухати критику і міркування, але у більшості випадків виявляється нездатним реалізувати висловлені йому думки, недостатньо вимогливий до підлеглих. Небажаючи псувати з ними відносини часто уникає рішучих заходів. Здатний нехтувати своїми принципами, якщо їх додержання загрожує його популярності в очах вищих начальників чи підлеглих.

У намаганні набути та зміцнити авторитет здатний надавати підлеглим різного виду пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти не виправданні службовим потребам відрядження, схильний відкидати звільнення нездібного керівника, рідко користується своїм правом говорити “ні”, легко роздає нереальні обіцянки.

Ліберальний стиль керівника дає позитивні результати, якщо колектив складається із високо кваліфікованих спеціалістів, що володіють великими здібностями щодо творчої, самостійної роботи, дисципліновані і відповідальні.

Цей стиль може застосовуватись у вигляді індивідуального підходу до працівника. Найбільш успішно керівник ліберал управляє колективом ще і у тому випадку, коли у ньому є енергійні і знаючі помічники, які можуть взяти на себе функції керівника. В цьому випадку практично колективом керують і приймають рішення заступники, які також вирішують конфліктні ситуації. Управлінські функції при ліберальному стилі керівництва може взяти на себе і сильний неформальний лідер. У цьому випадку керівник повинен виявити “платформу лідера” і вміло впливати на нього, щоб не допустити анархії, ослаблення дисципліни і виникнення несприятливого соціально – психологічного клімату.