Види анкетування можна визначити за способом проведення, за характером можливих відповідей, за позицією та диференціацією респондентів .

За способом проведення анкетування буває:

· контактним, коли опитування проводиться при безпосереднім спілкуванні з випробуваними;

· заочним, яке організується за допомогою кореспондентських зв'язків, коли анкети з інструкціями розсилаються поштою або вручаються особам, що будуть проводити опитування, й у такий же спосіб заповнені анкети повертаються на адресу дослідницької організації;

· пресовим, що реалізується шляхом розміщення анкет у газетах та журналах. Відповіді надсилаються до редакції всіма бажаючими, незалежно від їх статусу, віку, професії тощо.

· За характером можливих відповідей анкети бувають:

· відкритими, щопередбачають будь-яку відповідь за бажанням респондента;

· закритими, що припускають вибір однієї або кількох відповідей із ряду запропонованих,

· змішаними, коли випробуваний може вибрати відповідь із заздалегідь заданих чи вписати власний варіант.

За позицією респондентів анкетування буває іменним та анонімним, за їх диференціацією – адресним (адресованим певній категорії респондентів) та загальним (коли на питання анкети відповідають усі бажаючі).

Особливе місце в системі методів письмового опитування займає тестування. В часи радянської педагогіки тести вважалися буржуазним пережитком і нормативним шляхом були заборонені в радянській школі та педагогіці. Прорив у забороні зробила спочатку психологія, застосувавши тести в процесі визначення індивідуальних розбіжностей і використання психометричного методу. Пізніше тестування знайшло своє місце й у педагогіці. Сьогодні психолого-педагогічне тестування стало невід'ємною частиною педагогічної теорії та практики. За допомогою тестів проводиться вимір навчальних досягнень, визначається міра прояву особистісних якостей, виявляється рівень розвитку здібностей, сформованість механізмів навчання, пізнання, спілкування тощо.

Слово «тест» у перекладі з англійської означає «задача», «іспит», «випробування», а тестуваннярозглядається якцілеспрямоване, однакове для всіх випробуваних обстеження, проведене в жорстко контрольованих умовах, що дозволяє об'єктивно вимірювати характеристики досліджуваного явища чи процесу.

У залежності від сфери застосування, тестування буває фізичне, інтелектуальне, психологічне тощо. Процес тестування являє собою виконання досліджуваними завдань, що вимагають відповідної діяльності. Від інших способів обстеження тестування відрізняється точністю, простотою, доступністю, можливістю автоматизації контролю процесу та результату певної діяльності. В педагогіці, як правило, використовуються інтелектуальні та психологічні тести.

За характером пред'явлення завдань тести бувають:

· прямими, коли випробуваний знає, що і навіщо досліджується (як правило, це навчальні тести, де визначається рівень засвоєння матеріалу);

· непрямими, коли об'єкт дослідження прихований від респондента (наприклад, колірний тест Люшера, де за обраними людиною кольорами визначаються її особистісні характеристики).

Тестування як метод науково-педагогічних досліджень у практичній педагогічній діяльності використовується для визначення поточної успішності школярів. У школі, як правило, застосовуються підсумкові тести. Вони проводяться після вивчення великого розділу навчальної програми й містять 100 (50) питань при п'ятибальній шкалі оцінювання знань, 120 (60) при дванадцатибальній. Оцінка виставляється за кількістю правильних (неправильних) відповідей. Для реалізації поточного контролю використовуються тестові завдання. Вони містять невелику кількість питань: 5 (10) або 6 (12), які стосуються ключових моментів теми, що вивчається. Варіанти тестових завдань можуть бути різними. Це:

· вибір правильної відповіді з кількох запропонованих;

· виключення з даного переліку неправильної відповіді;

· розташування перелічених якостей (властивостей) у певній послідовності;

· угрупування явищ за певною ознакою;

· заповнення пропусків у тексті;

· підбір змістовних синонімів або антонімів;

· виправлення допущених помилок тощо.

У практиці сучасної школи часто застосовуються різнорівневітематичні тести, що дають можливість диференційованої перевірки ступеня засвоєння матеріалу. Крім традиційних використовуються також тести швидкості, коли ефективність засвоєння матеріалу визначається за швидкістю оперування термінами обраної теми, і тести потужності, що застосовуються для визначення глибини знань за допомогою вирішення досить складних завдань.

3. Вивчення шкільної документації та продуктів творчої діяльності учнівє джерелом об'єктивної інформації про педагогічний процес і його учасників. Аналіз письмових, графічних, творчих робітшколярів дає досліднику різноманітний матеріал про мотивацію та характер пізнавальної діяльності, про індивідуальні особливості дітей, про їх чесноти та вади тощо. Цей метод, наповнюючись різним змістом, допомагає виявити ставлення учнів до предмета, вчителя, одне до одного та до інших явищ, що цікавлять дослідника.

Джерелом дослідницької інформації є також плани роботишколи та її підрозділів, гуртків, секцій, факультативів, протоколи засідань громадських організацій, матеріали нарад, книга наказів і т. ін. Цікаву дослідницьку інформацію надають навчальні журнали, щоденники, зошити учнів, особисті справи дітей, їх характеристики, читацькі формуляри, медичні карти тощо.

Узагальнюючи отриману в такий спосіб інформацію, дослідник в змозі виявити емпіричні залежності, зв'язки та відносини, що стануть об'єктивною базою наступних теоретичних і практичних досліджень.

4. Метод узагальнення незалежних характеристик використовується для підвищення вірогідності отриманої інформації про досліджуване педагогічне явище. Це досягається шляхом проведення кількох незалежних досліджень одного предмета та наступного узагальнення отриманих результатів. Зазначений метод реалізується в двох варіантах:

· коли одне педагогічне явище (наприклад, учень) незалежно вивчається кількома дослідниками (вчителями, учнями, батьками), а отримані результати узагальнюються, коректуючи та доповнюючи одне одного;

· коли один дослідник вивчає одне явище, але в різних умовах, використовуючи різні, незалежні одна від одної методики, а потім узагальнює отримані характеристики.

Різновидом методу узагальнення незалежних характеристик, а точніше, його продовженням є педагогічний консиліум. Він вимагає колективної участі педагогів у вирішенні проблеми, що виникла. Своєю назвою цей метод зобов'язаний медичній практиці, бо має аналогічні цілі та схожий алгоритм реалізації.

Етапипроведення педагогічного консиліуму можуть бути наступними:

1) узагальнення наявних знань про досліджуване явище;

2) визначення відхилень від норми та причин їх появи (постановка діагнозу);

3) відпрацювання спільної програми дій, спрямованих на поповнення виявлених нестатків (призначення лікування).

Педагогічні консиліуми бувають індивідуальними, коли треба розібратися в особливостях розвитку, навчання та виховання однієї дитини, і груповими, коли відповідне рішення необхідно прийняти стосовно групи учнів (класу, гуртка, секції тощо). Вони бувають плановими, тобто заздалегідь призначеними в планах роботи школи, методичного об'єднання, класного керівника (традиційними стали планові групові консиліуми при переході дітей з однієї ланки навчання до іншої, індивідуальні – щодо майбутніх медалістів) і позаплановими, що проводяться при появі проблем, які вимагають негайного спільного професійного втручання (проблема важких підлітків, вирішення конфліктних ситуацій тощо).

5. Метод монографічного дослідження являє собою глибоке та різнобічне вивчення одного (моно) педагогічного явища. На практичному рівні вислів «монографічно досліджувалися 30 важких підлітків» означає, що різнобічно вивчався кожен підліток окремо, а не група важких дітей із 30-и осіб (для цього її довелося б створити). На теоретичному рівні результати таких досліджень узагальнюються в монографіях, що мають одного або кількох авторів. В останньому випадку вони називаються колективними монографіями.